Чому в тилу теж потрібна зброя: історія одесита, який повернувся з фронту

Ключові моменти:

• Емін, уродженець Маріуполя, у 2014 році разом із родиною залишив місто через війну та почав нове життя в Одесі.
• Двічі намагався потрапити до ЗСУ, і лише наприкінці 2022 року пройшов підготовку та приєднався до 82-ї десантно-штурмової бригади.
• На фронті потрапив під мінометний обстріл і втратив ногу. Уже на протезі прийшов до Ветеран-хабу, де отримав пропозицію роботи.
• Нова мрія – допомагати побратимам юридично, оскільки бачить різницю в ставленні до військових у Львові та Одесі й хоче змінити ситуацію.
• Проблеми ветеранів — дорогі адвокати, бюрократія, помилки в документах, через які їм зменшують виплати.

Маріупольські мрії: хлопець, що хотів стати десантником

Емін народився і виріс у Маріуполі. У мирному житті він був ресторатором – далеким від армії, адже не проходив строкову службу через обмежену придатність. Але в серці завжди жевріла мрія: стати десантником.

Коли у 2014 році почалася війна, він разом із родиною переїхав до Одеси. Нове місто, новий старт… Аж до тієї миті, коли розпочалося повномасштабне вторгнення.

Шлях до війська: з резерву – на передову

З початком великої війни Емін двічі намагався потрапити до лав Збройних Сил, але його переводили у резерв. І лише наприкінці 2022 року, після мобілізації, він пройшов підготовку в навчальному центрі та приєднався до 82-ї десантно-штурмової бригади.

Його направили на Запорізький напрямок, де точилися запеклі бої.

– Якими б не були тренування, до бою підготуватися морально неможливо, – ділиться наболілим Емін. – Страх був завжди. І в першому бою, і в другому. Але він не паралізує – він мобілізує. Бо коли перед очима гинуть побратими, коли рятуєш пораненого друга під обстрілом, коли йдеш на штурм – страх стає частиною шляху.

Після поранення: як повернутися до життя з протезом

Це сталося під час бойового завдання. Евакуаційні групи потрапили під мінометний обстріл.

– Все відбулося миттєво – кілька секунд, і я зрозумів, що більше не маю ноги. Потім – втрата свідомості, – згадує Емін.

Його лікували в Запоріжжі, потім у Дніпрі, а далі – реабілітація в рідній Одесі. Було боляче. Фізично і душевно. Але він не зламався.

Першим кроком нового життя став… крок. Уже на протезі Емін прийшов до Ветеран-хабу у ЦНАПі.

– Запитав, чи можу бути корисним, – згадує військовий.

Там він познайомився з підприємцем Юрієм Дегасом. Дізнавшись про його ресторанний досвід, той одразу запропонував роботу.

У мирному житті теж потрібна зброя – юридична

Але в Еміна визріла нова мрія – допомагати побратимам. Він з болем каже про різницю між ставленням до військових у різних регіонах:

– У Львові – це «небо і земля». Місто завмирає о 9-й ранку під час хвилини мовчання, люди дякують на вулицях, ніхто не бере грошей за проїзд. А в нас, на жаль, усе інакше. Але я хочу це змінити.

І знову він робить перший крок – вступив до Одеського національного університету імені Мечникова на факультет права.

– Юридична підтримка ветеранів – критично важлива. У нас в Одесі одні з найдорожчих адвокатів. А у справжніх бійців – важкі справи, втрачені документи, байдужість командирів, не те формулювання в медичному висновку – і виплати втричі менші. Так не має бути. Я хочу це змінити. Я хочу допомагати.

Емін не один. Його підтримують дружина й донечка, поруч – вірні друзі. Їхнє тепло як броня.

Віра в перемогу, єдність, готовність підтримати одне одного – ось що сьогодні важить найбільше для ветеранської родини.

Читайте також:

• Хто допоможе ветеранам повернутися до цивільного життя: як це відбувається у громадах Одещини та Хмельниччини
• «Японський краб», «китайські змії» та британських чері: що вирощує ветеран ЗСУ на Одещині
• На Савранщині вручили нагороди родинам героїв