Ключові моменти:
- Лідія Мазур понад чотири десятиліття працювала кухаркою на весіллях та великих родинних святах Кодимщини
- У Загніткові весілля збирали до 300 гостей, а на святковий стіл готували сотні налисників і десятки традиційних страв.
- Родина кухарки пережила голодні роки, а спогади про «Ганущин млин» передаються в селі з покоління в покоління
- Сьогодні Лідія Мазур залишається активною учасницею життя громади та допомагає зберігати кулінарну спадщину Поділля
Весільні традиції Поділля — це не лише обряди та пісні, а й особлива культура гостинності, яка десятиліттями формувалася в селах півночі Одещини. Багато місцевих рецептів і звичаїв ніколи не потрапляли до книжок чи архівів, а передавалися від покоління до покоління в родинах.
Журналістка «Одеського життя» побувала у Загніткові Кодимської громади та поспілкувалася з місцевою жителькою Лідією Мазур, яка понад сорок років готувала на весіллях і великих родинних святах. Її спогади дозволяють побачити, якими були традиційні подільські весілля, що ставили на святковий стіл і як сільська кухня зберігала пам’ять про кілька поколінь мешканців краю.
Замінила біля печі рідну матусю
Лідія Мазур має міцне загнітківське коріння. Звідси її прапрадіди з роду Мазурів-Кучанських, тут живуть її діти та онуки.
Лідія Петрівна, бухгалтер за фахом, працювала у сільгосппідприємстві. І куховарити, як її бабуся та матуся, не думала, хоча хист мала.
– Взялась я за цю справу, щоб замінити матусю. До неї приїхали просити кухаркою на весілля, а мамі вже важко було. Тоді я й вирішила її замінити, – розповідає пані Лідія.
Це – перше весілля у сусідній Олексіївці – вдалося на славу. Тоді їй на підмогу прийшла подруга і кума Світлана Буздуган. А далі були сотні свят, обідів, оказій. Готували на 200-300 гостей. Згодом Світлану замінила синова дружина Таїсія Мазур.
– Дівчата відповідали за холодні страви, а я біля печі, – згадує Лідія. – Так було легше. Крім того, Тая дуже гарно прикрашає столи – невістка має професію повар-кулінар.
Багато голубців – багато помічників
– Колись підготовку до весілля розпочинали у четвер. Кололи одного, а то й двох кабанчиків, розбирали, робили заготовки на відбивні, котлети, бендерики тощо. А раненько в п’ятницю починали готувати, – розповідає кухарка.
У суботу і неділю святкували саме весілля, а в понеділок продовжували у родинному колі.
Крутити голубці, формувати котлети, робити нарізку сходились старости, родичі та знайомі.
– Хіба ж одна кухарка могла накрутити сім-вісім горщиків голубців? Люди допомагали. Я показувала, як робити, а далі вони самі. А потім всі ці горщики з голубцями, котлетами, м’ясом, курми діставали з печі і клали зверху на піч. На ранок все було готове і трималось гарячим до початку весільної церемонії. Тільки м’ясо у теплу пору року тримали у печі, щоб воно постійно «булькало» (кипіло), аби не скисло, – каже пані Лідія.
На оказію йшло по сім-вісім кіло рису.
– Котлет закладали по дві-три печі – у піч стає дванадцять форм, а у формі – 15-20 великих котлет, – згадує кухарка.
У голод спасав «Ганущин млин»
Загнітків і досі зберігає свої унікальні страви: голубці, відбивні, м’яснички або бендерики, бабку.
– Моя бабуся – мамина мама – робила голубці папшойні (з кукурудзи). Пам’ятаю, віднесу їй казанчик і рис, щоб вона приготувала голубці, а вона обов’язково додасть туди кукурудзяної крупи і в неї виходить замість одного казанчика – два. Бабуся з мамою зазнали голод, то звикли економити, – розповідає пані Лідія.
У голод їх спасав «Ганущин млин»*. Мама піде до млина, їй покладуть в косиночку дві жменьки зерна, а вона шепоче: «Косиночко, роздайся». Як давали помити казан від каші, то вона поки дійде до річки, казан обгризе.
Згодом стали жити краще. Хазяйнували. Як кололи свиню, м’ясо тушили в печі і складали в казани та глиняні слоїки, заливши смальцем. Холодильників ще не було.
Як пекли піч хліба, то пекли й пряники. Чотири хлібини сушили на сухарі.
– Мама була хазяйкою. Встигала все. Готувала нам рулети з варенням сливовим, багато горіхів клала. Ми в школу брали, дітей пригощали. Варила варення деренове та з дерзал (абрикос). Ми з братом збирали, а мама готувала. Потім цілу зиму їли, – розповідає жінка.
«У селі без господарства не можна»
Лідія Петрівна з чоловіком також тримали велике хазяйство. Завжди були бики, по три корови, по п’ять свиней. Була велика яма, куди входило дві машини буряка. Цей буряк перетирали худобі діти.
– У селі без господарства не можна. Вся родина наша працьовита, – каже жінка. – Дочка відповідала за прибирання, прання та готування їжі. Син дивився за худобою. Я з чоловіком цілими днями працювали, а як приходили з роботи, то вдома вже все зроблено і їсти зварено. Ми вправлялися вранці, а діти вдень. На жаль, чоловік рано покинув цей світ.
У свої 69 років пані Лідія обробляє 20 соток городу, тримає качок, курей, доглядає виноградник і робить вино. Займається і заготівлею продуктів: звикла, що у хаті завжди має бути консервація, тушонка, щоб було чим почастувати гостей.
– Діти мені дуже допомагають. Невістка, як донька рідна, – хвалиться жінка. – Дякую долі, що в мене такі діти, і що вони поряд.
Її праця – не просто смачна їжа
Тривалий час Лідія Мазур працювала у трапезній при сільському храмі. Брала участь разом із народним фольклорно-автентичним дитячим колективом «Витоки» у фестивалях на Кодимщині, у Києві, Придністров’ї, на Вінниччині, де готувала свої коронні страви, дивуючи гостей.
Жінка й досі бере участь у сільських благодійних ярмарках, у всіх заходах громади та «Витоків» – у цьому колективі вже її онук, вона дуже пишається ним.
Її праця – це не тільки смачна їжа, а й частина культури, звичаїв та пам’яті. Вона не просто кухарка, а хранителька весільних традицій, яка зберігає і передає нащадкам кулінарну спадщину краю.
Традиції весілля у Загніткові
Весілля у Загніткові – то особливий світ традицій.
- Весілля були велелюдні – на 200-300 осіб.
- Справляли їх вдома у великому шалаші, прибраному в етностилі.
- Меню було майже однаковим. Голубці без м’яса, з салом і овочами, котлети з печі, холодець, салати, налисники, відбивні, бендерики-м’яснички, м’ясо тушковане, кисіль, бабка з родзинками або зі сливами, риба, оселедець. А влітку обов’язково мали бути салати з помідорів та огірків.
- Піч палили по п’ять-шість разів на добу. Страви зберігали у погребах, пізніше – у пересувних холодильниках.
- На весілля пекли по 600 налисників, готували десятки видів холодних закусок і гарячих страв.
*«Ганущин млин» – водяний млин, який колись працював у Загніткові. Таку назву йому дали колись мешканці.
Читайте також:
