Статьи

От коровы Нюрки до поэтических строк: чем живут пенсионеры Одесской области

Как живут и в чем находят утешение люди на пенсии в обычной жизни? Чем занимаются, что интересует и о чем мечтают люди почтенного возраста? Об этом – истории пенсионеров Тарутинской и Бородинской общины в Одесской области.

Не вистачає клубу «Тим, кому за шістдесят»

Віктор Таганський, 72 роки, селище Бессарабське, журналіст:

– Я пішов на пенсію усього пів року тому. Тож ще не звик до пенсійного життя. Спочатку було нудно. А потім мені запропонували до ювілею села Підгірне підготувати книжку про його історію. Зараз вже закінчую над нею працювати. Відвідую усі заходи, що відбуваються в Будинку культури. Дружина займається волонтерством, ходить до церкви, але це не моє. Люблю футбол – дивлюся усі матчі. Ми із знайомими пенсіонерами створили такий собі чоловічий клуб – зустрічаємося в парку, спілкуємося, обговорюємо футбол, політику – та багато чого. Хотілося б, щоб у селищі створили клуб «Тим, кому за шістдесят», щоб там можна було потанцювати, влаштувати поетичні читання, чаювання, пограти в шахи, шашки, доміно. А то скоро стане прохолодно і в парку вже не посидиш.

Корова Нюрка і газета «Одеське життя»

Валентина Афанас’єва, 75 років, селище Буджак, бухгалтерка:

– В селі нудьгувати не доводиться. Я коли пішла на пенсію, завела корову Нюрку – давно хотіла, щоб вдома була своя молочка. А це рано треба встати, подоїти, вигнати на пасовище, потім переробити молоко на сир, сметану. Увечері – те ж саме. Зате як приємно, коли кожного дня є свіже молоко. Ще й прибуток до пенсії, адже зайве продаю. У вільний час люблю почитати газети. Інтернет мені не до вподоби, а ось «Одеське життя» і місцеву районку читаю із задоволенням.

У селі завжди є чим зайнятися

Дмитро Мілєв, 65 років, селище Буджак, бухгалтер:

– Я все життя пропрацював головним бухгалтером у господарстві «Делени». Часу не вистачало ні на що, тому на пенсію пішов одразу, як настав пенсійний вік. Біля власного будинку завжди роботи вистачає. Полюбляю займатися виноградарством, виноробством, городом. Багато часу проводжу з онуками, коли вони приїздять. А ще в мене з’явилося нове хобі. Сталося це випадково: якось син привіз разом з курячими якісь екзотичні яйця. Ми їх помістили в інкубатор. Так в домашньому господарстві з’явилися красуні-павліни, п’ять порід чудових фазанів, цесарки, перепілки. Зараз на нашому подвір’ї можна помилуватися цілим зоопарком – кожного ранку обхожу його і не втомлююсь насолоджуватися моїми пташками. Особливо в захваті мої онуки, сусідські діти. А так – було б здоров’я, а в селі на пенсії завжди знайдеться зайняття.

Важливо бути корисними

Тамара Башли, 71 рік, селище Бессарабське, працювала у Пенсійному фонді:

– Хоч і давно пішла на пенсію, однак ще не відпочивала. Підробляла в крамниці, потім на базарі. А з початком війни стала волонтером клубу «Єдність». Кожного дня ми збираємо пакунки для наших військових, шиємо, готуємо. В нас тут своя родина. Я спеціалізуюся на пошитті маскувальних сіток, вже добре набила руку. В мене двоє дітей і п’ять онуків, але вони мешкають окремо.

Тому волонтерський клуб – це для мене не тільки можливість допомогти нашим хлопцям, а й віддушина. Гадаю, що й після війни ми залишимося, адже завжди є люди, які опинилися в скрутному становищі і яким потрібна буде наша допомога. А для нас, пенсіонерів, – це можливість бути корисними.

Втіха – у творчості

Ольга Омелічева, 70 років, переселенка з Луганська, мешкає в селищі Бессарабське. У Ольги було троє дітей, двох з них вона втратила. Після того як виїхала з Луганська, тривалий час мешкала по квартирах в Одесі, працювала нянею. Потім зламала шийку стегна, пересуватися може тільки з допомогою ходунків, завдяки волонтерам опинилася в Бессарабському.

– Мене від самотності рятують вірші. Римувати я почала ще в юності. Пишу про природу, життя, кохання, про все, що мене хвилює. Є й дитячі віршики. Саме у творчості знаходжу втіху. Ось нещодавно перетворила наш гімн на такий віршик:

Ще не вмерла Україна. І ніколи не помре.

Бо вона ще, як дівчина, рясну косу розплете.

І замужньою ще стане, щоб жилося залюбки.

І повернуться до стану з зарубіжжя парубки.

Ще дівчат з собою візьмуть, хай народять діточок.

Потім ми всі кругом встанем і станцюєм гопачок.

Дуже мрію, що настане мир і усе буде, як в моєму віршику.

Читайте також:

Юлія Валієва

Авторка видання "Одеське життя". Журналістка з 35-річним досвідом. Пише про охорону здоров’я, освіту, самоврядування, туризм, місцеве життя на півдні України. Лауреатка конкурсу Одеської облради. Членкиня Національної спілки журналістів України (НСЖУ).