Влас Дорошевич приїхав до Одеси 1893 року – на той час він був молодим журналістом із дуже гострим язиком. Щоправда, спочатку щось пішло не так, і з міста його буквально вигнали.
Але він повернувся і, розібравшись у місцевих традиціях, присвятив нам цілу книгу під назвою “Одеса, одесити та одеситки”. А виїхав із Одеси він із заслуженим титулом «король фейлетонів». Тепер докладніше про те, чому його вигнали та що це за присвята.
Наприкінці XIX століття в журналістських колах подейкували, що Дорошевич мав традицію приїжджати в нове місто і публікувати в одній з місцевих газет досить різкий нарис про голову міста.
Серія виходила під назвою «Кому в (такому місті) жити добре». І всюди чекав на Дорошевича успіх. Але в Одесі за таку статейку автора не похвалили. Адже присвятив він її, не розібравшись, не абикому, а Григорію Маразлі.
Були там зауваження про любов міського голови Одеси до балів, шикарного життя і все в такому дусі. Але не знав Дорошевич про найважливіше: нескінченну любов до Одеси, меценатські нахили Григорія Григоровича та розумне керування містом протягом більше 10 років. А одесити знали. І таке ставлення до улюбленого градоначальника нікому не сподобалося. Тож розгубленому журналісту «запропонували полишити місто протягом двох днів».
Він продовжив дистанційно співпрацювати з газетою «Одесский листок», потім повернувся, придивився до міста та городян, і вже 1895 року видав книгу «Одеса, одесити та одеситки».
Ця книга, до речі, стала бібліографічною рідкістю і лише кілька років тому була перевидана в Одесі. І треба сказати, вона того варта. Взяти хоча б назви перших чотирьох оповідань, що увійшли до цієї збірки:
Що показово, і сьогодні, понад сотню років після першої публікації, ці історії актуальні. Невдоволені одеськими чоловіками, одеситки говорять про них уїдливо, але не відпускають:
«… Що ж зробити з цим племенем (чоловіками – прим.ред), яке не годиться навіть для маскарадів?
«Виходити за них заміж! — радить „Вдова“. — Це вірний, старий, випробуваний засіб!»
«Якщо хочеш їм подобатися, то грайся з ними як кішка з мишкою, утискай їх на кожному кроці!» – радить „Незнайомка“…».
Окреме місце у книзі, звичайно, віддано манері одеситів висловлюватися. І це не та маловикористовувана сьогодні одеська мова, хоч розповідь саме так і називається. Це обороти, які й сьогодні нам зрозумілі, природні та логічні.
«Гейне каже, що чорт, бажаючи створити англійську мову, взяв усі мови, пережував і виплюнув. Ми не знаємо, як було створено одеську мову. Але в ній ви знайдете по шматочку будь-якої мови. Це навіть не мова, це вінегрет із мови».
Дорошевич рішуче не розуміє, чому в Одесі скучають “за театром” (тобто в одеському варіанті російської мови – Ред.), адже за театром знаходиться готель “Сєверний” і там ніхто ніколи не скучає. А правильно скучати “по театру” (російською – Ред.). Але ці пояснення незрозумілі вже одеситам. Або фраза «Смеяться с него»:
«… Ах, я ужасно смеялась с него!
— Как?!
— Я смеялась с него. Что же тут удивительного? Он такой смешной!
— Да, но, всё-таки, смеяться «с него»! Можно смеяться над кем-нибудь, но смеяться «с кого».
— В Одессе всегда смеются с кого-нибудь.
Г-да фельетонисты здесь очень много смеются, например, «с городской управы», но с городской управы это как с гуся вода. Может быть, отсюда и взят этот предлог «с»!
— Вообразите, — говорят вам, — я вчера сам обедал!
«Чёрт возьми, — думаете вы, — неужели этот город так богат, что здесь даже обедают через адвоката!»
— Я сама хожу гулять.
— Да, madame, но вы уж, кажется, в таком возрасте, что пора ходить «самой»!
Впрочем, иногда, для ясности, одесситы бывают так любезны, что прибавляют:
— Сам один!
Но это только снисходительность к приезжим, не понимающим ещё всех тонкостей одесского языка.
Затем, вы услышите здесь несуществующий ни на одном из европейских и азиатских языков глагол «ложить». Везде детей «кладут спать», — и только в Одессе их «ложат спать». Вероятно, так одесским детям удобнее.»
В оповіданні «Одеса через 100 років» головний герой прокидається в 1995 році і, звичайно, автор не вгадав усього, що на той час сталося, але деякі замальовки дуже актуальні. А ось легенду про те, як Бог створив одеситку, і переказати не можна – її просто необхідно прочитати. Особливо дівчатам. Особливо чоловікам.
Втім, вся книга Власа Дорошевича «Одеса, одесити та одеситки» принесе вам задоволення і однозначно підніме настрій. Тому що читати не нудно)
Читайте також: Книжкова полиця одесита – одна з найкращих книг Валентина Катаєва
Авторка Марія Котельникова
Минулого місяця депутати Ренійської міськради ухвалили чергові рішення про виділення ділянок землі на березі Дунаю… Читати далі
Російські пропагандисти поширюють черговий фейк про те, що українська ППО нібито б'є по своїх житлових… Читати далі
В Одесі стануть платними майже 200 місць для паркування навколо парку Перемоги. Надходження від зборів… Читати далі
Необхідність роздрукувати книгу знайома багатьом: викладачам та студентам, вчителям та батькам школярів, молодим вченим та… Читати далі
Нещодавно "Одеське життя" розповіло про кілька аспектів землетрусу, що жахнув увесь світ, у Туреччині. А… Читати далі
Дитяча бібліотека №37 у Пересипському районі Одеси зазнала значних змін завдяки менторський підтримці Одеського художнього… Читати далі