22 березня відзначають День таксиста. Це люди особливої професії та особливого погляду на світ. Вони щодня тримають у руках тисячі доль, стрімко мчачи нас на побачення, в пологові будинки і на вокзали. У них є думка, буквально, про все на світі...
Журналістка «Одеського життя» вже не перший рік пише нотатки про таксистів, і, за її спостереженнями, ці трудівники керма і педалі відрізняються дивовижною різноманітністю. Трапляються, наприклад, таксисти…
Зустрічаються таксисти з регіональними особливостями. Ось у київських, наприклад мисливська стійка на пасажирів з Одеси. У цей приїзд до Києва мені викликали таксі кияни, якоїсь миті навіщось обговоривши з таксистом і мою біографію.
— Це ви одеситка?! — кровожерно уточнив водій, коли я сіла в машину.
Я відразу зрозуміла, що зустріла чергову жертву літнього відпочинку в Затоці або на Кароліно-Бугазі. З тих, кому кілька років тому, щоб розрахуватися за тиждень відпочинку у дощатому сараї на одеському узбережжі, довелося закласти київську квартиру.
— Ну я одеситка, — відповіла я твердо.
Бо не народилися ще ті півні, при криках яких я зречуся Одеси.
— Пощастило вам! — посміхнувся таксист зловісно. — У нас тарифи — як ціни в літній Одесі!
— Правда пощастило! — Погодилася я. — В Одесі якраз зараз знижки 60 відсотків!
— Гхм … У нас теж знижки! І зі знижками — за акцією для одеситів — будь-яка поїздка виходить на 500 гривень!
— Будь-яка?
— Будь-яка!
— Ну тоді… — простягла я, влаштовуючись зручніше, — тоді поїхали до Одеси! Тариф мені личить. Були, правда, інші плани, але перед такою акцією не встоїш!
— Так, ви правда з Одеси, — похмуро підсумував таксист.
Година ночі. Повертаюся на таксі додому із гостей. Випитий коньяк приємно віддає на думку. На повороті таксист пригальмовує і питає проникливо, дивлячись наполовину і пильно:
— А як ви, дівчино, ставитеся до масажу п’ятої точки?..
Добре, що не встигла відповісти, як я до таких справ ставлюся. Добре, що таксист після паузи встиг додати:
— А то ж на бруківку в’їжджаємо, вибачте…
Намагаюся сісти в таксі, але заднє сидіння все зайняте якимись паперами у файлах.
— А тут у вас … а ви точно таксі? — питаю.
— А ви не хвилюйтеся! — посміхається таксист розуміючи, — це мої документи, зараз приберу — і сідайте.
— Ага, дякую. А що це за документи? — цікавлюся я, і машина в цей момент уже мчить містом.
— Та з автошколи там…
— Ага.
Обидва трохи мовчимо розуміючи.
— Та ви не хвилюйтеся! – знову посміхається таксист. — Права в мене вже є, слово честі!
— Ясно. Та я не хвилююся.
— Краще подумайте, ось у вас без здачі буде розрахуватися?
— Ні, у мене великі. Здавання точно знадобиться.
— А ви не хвилюйтеся! – Знову посміхається. — Зупинимося десь, я вибіжу і розміняю.
Їдемо, сиджу рівно, не хвилююся, як і просили.
— Так де саме ви журналістом працюєте? — раптом уточнює незнайомий таксист, привітно посміхаючись.
— А знаєте, — відповідаю чесно,— ось прямо зараз я, здається, таки трішечки захвилювалася!
Села до таксиста, а він мені відразу так:
— Що? На курси їдете, дамочко? Ха! На курси крою та шиття!
«Якийсь, — гадаю, — сексист попався».
Але їхати треба, так що їду і мовчу. Проїжджаємо повз гурт іноземців-студентів.
— Ха! Приїхали вони тут, мимрики різнокольорові! – Коментує таксист.
«Ще й расист…» — розумію я.
Через пару хвилин проїжджаємо консерваторію.
— Ха! Співають вони тут – артисти погорілого театру! — вигукує таксист.
Далі мовчу. Зрозуміло, що сексист і расист класичної музики не поважають, звичайно.
— Ха! Потеплішало воно тут! — обурюється знову таксист, коли нічого, що довго дратує, довго на очі не трапляється.
— А все-таки, — не витримую я, — добре, що потепліло! І сонечко знову ж таки…
І він, на радощах, що розмова нарешті зав’язалася, навіть обернувся до мене з кошмарною усмішкою:
— Сонечко у них тут! Потеплішало воно! Березень ще попереду, чуєте? Кошмарний березень!!!
І якось відразу стало зрозуміло, що ніякий він не «-іст», а просто … ось як би це без матюка сказати-то? Просто людина така. Якийсь загалом не дуже…
Приїхав за мною таксист на здоровенному дорогому «мерседесі». Я від несподіванки випалила:
— Ух ти! Це у вас така машина на виклик?
А таксист великий, лисий, сердитий, та ще й так розвернувся до мене, що здалося: зараз бити буде. Але стримався. Зміряв мене зневажливим поглядом, оцінив щось…
— Це дівки, — каже, — за викликом. А в мене таксі!
Зареклася говорити з таксистами про політику.
Але тут раптом з’ясувалося, що птахи в місті навчилися гудити навскоси. Прицільно на пасажирські місця, через прочинені вікна. Тільки трохи на склі залишається, все інше — на м’яке.
Я і не знала, а таксист каже, давно вже.
Підбадьорила його банальністю – «це до грошей» – він мало не побив мене. Нафіг, каже, вже ваші гроші, розбагатіти немає жодної надії. Нехай хоч гидити перестануть!
І ніби знову про політику вийшло.
— Я вже під’їхав! — бадьоро сказав таксист телефоном. — Можете виходити.
— А ми вже вийшли, — хитро відповіла я, дивлячись на порожню вулицю. — Можете під’їжджати!
Ось так і живемо…
Таксист виявився людиною проникливою — і відразу ж зрозумів, що у мене проблеми зі здоров’ям.
— У вас точно тиск! – заявив він.
Якийсь тиск у грудях дійсно відчувався, і я не стала сперечатися.
— У мене теж нещодавно почалося, — задушевно поділився таксист. — І виявилось, що все вирішується одним простим приладом. Що розповідати, краще просто покажу!
І продемонстрував ціле відео про прилад. У самій інтригуючій частині відео закадровий голос поясна, що весь тиск, який ми відчуваємо, походить від паразитів. Але рішення знайдено! Прилад із особливою вібрацією знищує будь-яких паразитів. Далі демонструвалася інфузорія-туфелька, яка дійсно нахабно ледаряла під мікроскопом, поки її оболонку не зруйнували вібрацією приладу.
— Ось! Бачите? Прямо луснула! — Досить помітив на цьому місці таксист.
— Бачу, — обережно підтвердила я. — Лопнула…
І, будучи людиною приземленою, я страшенно захотіла відразу задати купу знущальних питань. Про знамениту якість радянської освіти, наприклад, тому що таксисту було близько п’ятдесяти. Але тут я зробила над собою зусилля і поглянула на ширше питання. І уявила, що прилад може бути реальним, працюючим.
Увімкніть уяву, уявіть буденну вулицю міста, городян. І ось неподалік тихо паркується машина, схожа на швидку. Ділові молоді люди в комбінезонах відчиняють дверцята спецавтомобіля, щось налагоджують усередині, врубають прилад… і один за одним люди на площі починають лопатися, як мильні бульбашки, як інфузорії-туфельки. Натовп у паніці, але мила привітна дівчина, схожа на стюардесу, відразу оголошує в мегафон:
— Громадяни, зберігайте спокій! Машина налаштована на знищення лише паразитів! Усі пристойні люди у повній безпеці! Операція проводиться для суспільного блага!
— І справді … – задумливо підтакує пристойного вигляду старенька. — Ось тут на розі щойно лопнули два депутати міськради.
— Телеведучий був, — погоджується офіціант, акуратно змітаючи зі столика останки відомого шоумена. – Погань суцільна з екрана! Давно б його треба це саме… луснути!
— А в мене дружина ось … була! — вигукує громадянин у кепці, з жахом відтираючи з рукава куртки рештки накладних нігтів.
— Громадяни, — продовжує оголошувати приємна дівчина з мегафоном, — залишайтеся по можливості на своїх місцях! Зараз прилад для знищення паразитів буде ввімкнено ще раз для остаточного зачищення!
І всі, навіть найтвердіше впевнені у своїй корисності суспільству, про всяк випадок поспішно розходяться. Втім, я теж пішла б. Точніше — поїхала б. Звичайно, на таксі.
Одеса святкує Незалежність — драйвом, мистецтвом, музикою і сміхом. Приєднуйся! Read More
Сучасна ванна - це не тільки місце для гігієнічних процедур, а повноцінна зона комфорту, де… Read More
В Одесі прокуратура виявила два факти самовільного захоплення та забудови одеситами земельних ділянок комунальної власності,… Read More
Одеська міська рада готує до затвердження нову програму збереження культурної спадщини на 2025–2028 роки, адаптовану… Read More
Протягом ночі та ранку 21 серпня російські війська завдали чергового масованого удару по Україні, застосувавши… Read More
У четвер, 21 серпня 2025 року, через планові роботи енергетиків частина Одеси до вечора залишиться… Read More
