Одеські таксисти: ненудні будні героїв керма і педалі

Журналістка «Одеського життя» вже не перший рік пише нотатки про таксистів, і, за її спостереженнями, ці трудівники керма і педалі відрізняються дивовижною різноманітністю. Трапляються, наприклад, таксисти…

Таксисти підприємливі

Зустрічаються таксисти з регіональними особливостями. Ось у київських, наприклад мисливська стійка на пасажирів з Одеси. У цей приїзд до Києва мені викликали таксі кияни, якоїсь миті навіщось обговоривши з таксистом і мою біографію.

— Це ви одеситка?! — кровожерно уточнив водій, коли я сіла в машину.

Я відразу зрозуміла, що зустріла чергову жертву літнього відпочинку в Затоці або на Кароліно-Бугазі. З тих, кому кілька років тому, щоб розрахуватися за тиждень відпочинку у дощатому сараї на одеському узбережжі, довелося закласти київську квартиру.

— Ну я одеситка, — відповіла я твердо.

Бо не народилися ще ті півні, при криках яких я зречуся Одеси.

— Пощастило вам! — посміхнувся таксист зловісно. — У нас тарифи — як ціни в літній Одесі!

— Правда пощастило! — Погодилася я. — В Одесі якраз зараз знижки 60 відсотків!

— Гхм … У нас теж знижки! І зі знижками — за акцією для одеситів — будь-яка поїздка виходить на 500 гривень!

— Будь-яка?

— Будь-яка!

— Ну тоді… — простягла я, влаштовуючись зручніше, — тоді поїхали до Одеси! Тариф мені личить. Були, правда, інші плани, але перед такою акцією не встоїш!

— Так, ви правда з Одеси, — похмуро підсумував таксист.

Таксисти передбачливі

Година ночі. Повертаюся на таксі додому із гостей. Випитий коньяк приємно віддає на думку. На повороті таксист пригальмовує і питає проникливо, дивлячись наполовину і пильно:

— А як ви, дівчино, ставитеся до масажу п’ятої точки?..

Добре, що не встигла відповісти, як я до таких справ ставлюся. Добре, що таксист після паузи встиг додати:

— А то ж на бруківку в’їжджаємо, вибачте…

Таксисти загадкові

Намагаюся сісти в таксі, але заднє сидіння все зайняте якимись паперами у файлах.

— А тут у вас … а ви точно таксі? — питаю.

— А ви не хвилюйтеся! — посміхається таксист розуміючи, — це мої документи, зараз приберу — і сідайте.

— Ага, дякую. А що це за документи? — цікавлюся я, і машина в цей момент уже мчить містом.

— Та з автошколи там…

— Ага.

Обидва трохи мовчимо розуміючи.

— Та ви не хвилюйтеся! – знову посміхається таксист. — Права в мене вже є, слово честі!

— Ясно. Та я не хвилююся.

— Краще подумайте, ось у вас без здачі буде розрахуватися?

— Ні, у мене великі. Здавання точно знадобиться.

— А ви не хвилюйтеся! – Знову посміхається. — Зупинимося десь, я вибіжу і розміняю.

Їдемо, сиджу рівно, не хвилююся, як і просили.

— Так де саме ви журналістом працюєте? — раптом уточнює незнайомий таксист, привітно посміхаючись.

— А знаєте, — відповідаю чесно,— ось прямо зараз я, здається, таки трішечки захвилювалася!

Таксисти не дуже

Села до таксиста, а він мені відразу так:

— Що? На курси їдете, дамочко? Ха! На курси крою та шиття!

«Якийсь, — гадаю, — сексист попався».

Але їхати треба, так що їду і мовчу. Проїжджаємо повз гурт іноземців-студентів.

— Ха! Приїхали вони тут, мимрики різнокольорові! – Коментує таксист.

«Ще й расист…» — розумію я.

Через пару хвилин проїжджаємо консерваторію.

— Ха! Співають вони тут – артисти погорілого театру! — вигукує таксист.

Далі мовчу. Зрозуміло, що сексист і расист класичної музики не поважають, звичайно.

— Ха! Потеплішало воно тут! — обурюється знову таксист, коли нічого, що довго дратує, довго на очі не трапляється.

— А все-таки, — не витримую я, — добре, що потепліло! І сонечко знову ж таки…

І він, на радощах, що розмова нарешті зав’язалася, навіть обернувся до мене з кошмарною усмішкою:

— Сонечко у них тут! Потеплішало воно! Березень ще попереду, чуєте? Кошмарний березень!!!

І якось відразу стало зрозуміло, що ніякий він не «-іст», а просто … ось як би це без матюка сказати-то? Просто людина така. Якийсь загалом не дуже…

Таксисти горді

Приїхав за мною таксист на здоровенному дорогому «мерседесі». Я від несподіванки випалила:

— Ух ти! Це у вас така машина на виклик?

А таксист великий, лисий, сердитий, та ще й так розвернувся до мене, що здалося: зараз бити буде. Але стримався. Зміряв мене зневажливим поглядом, оцінив щось…

— Це дівки, — каже, — за викликом. А в мене таксі!

Таксисти політично грамотні

Зареклася говорити з таксистами про політику.

Але тут раптом з’ясувалося, що птахи в місті навчилися гудити навскоси. Прицільно на пасажирські місця, через прочинені вікна. Тільки трохи на склі залишається, все інше — на м’яке.

Я і не знала, а таксист каже, давно вже.

Підбадьорила його банальністю – «це до грошей» – він мало не побив мене. Нафіг, каже, вже ваші гроші, розбагатіти немає жодної надії. Нехай хоч гидити перестануть!

І ніби знову про політику вийшло.

Таксисти випереджають час

— Я вже під’їхав! — бадьоро сказав таксист телефоном. — Можете виходити.

— А ми вже вийшли, — хитро відповіла я, дивлячись на порожню вулицю. — Можете під’їжджати!

Ось так і живемо…

Таксисти утворені та проникливі

Таксист виявився людиною проникливою — і відразу ж зрозумів, що у мене проблеми зі здоров’ям.

— У вас точно тиск! – заявив він.

Якийсь тиск у грудях дійсно відчувався, і я не стала сперечатися.

— У мене теж нещодавно почалося, — задушевно поділився таксист. — І виявилось, що все вирішується одним простим приладом. Що розповідати, краще просто покажу!

І продемонстрував ціле відео про прилад. У самій інтригуючій частині відео закадровий голос поясна, що весь тиск, який ми відчуваємо, походить від паразитів. Але рішення знайдено! Прилад із особливою вібрацією знищує будь-яких паразитів. Далі демонструвалася інфузорія-туфелька, яка дійсно нахабно ледаряла під мікроскопом, поки її оболонку не зруйнували вібрацією приладу.

— Ось! Бачите? Прямо луснула! — Досить помітив на цьому місці таксист.

— Бачу, — обережно підтвердила я. — Лопнула…

І, будучи людиною приземленою, я страшенно захотіла відразу задати купу знущальних питань. Про знамениту якість радянської освіти, наприклад, тому що таксисту було близько п’ятдесяти. Але тут я зробила над собою зусилля і поглянула на ширше питання. І уявила, що прилад може бути реальним, працюючим.

Увімкніть уяву, уявіть буденну вулицю міста, городян. І ось неподалік тихо паркується машина, схожа на швидку. Ділові молоді люди в комбінезонах відчиняють дверцята спецавтомобіля, щось налагоджують усередині, врубають прилад… і один за одним люди на площі починають лопатися, як мильні бульбашки, як інфузорії-туфельки. Натовп у паніці, але мила привітна дівчина, схожа на стюардесу, відразу оголошує в мегафон:

— Громадяни, зберігайте спокій! Машина налаштована на знищення лише паразитів! Усі пристойні люди у повній безпеці! Операція проводиться для суспільного блага!

— І справді … – задумливо підтакує пристойного вигляду старенька. — Ось тут на розі щойно лопнули два депутати міськради.

— Телеведучий був, — погоджується офіціант, акуратно змітаючи зі столика останки відомого шоумена. – Погань суцільна з екрана! Давно б його треба це саме… луснути!

— А в мене дружина ось … була! — вигукує громадянин у кепці, з жахом відтираючи з рукава куртки рештки накладних нігтів.

— Громадяни, — продовжує оголошувати приємна дівчина з мегафоном, — залишайтеся по можливості на своїх місцях! Зараз прилад для знищення паразитів буде ввімкнено ще раз для остаточного зачищення!

І всі, навіть найтвердіше впевнені у своїй корисності суспільству, про всяк випадок поспішно розходяться. Втім, я теж пішла б. Точніше — поїхала б. Звичайно, на таксі.