Трампу – Нобелівську премію миру? Та легко…

Ключові моменти:

1. Іронічний портрет Трампа. Автор порівнює його стиль поведінки з «боєм п’яниці» та грою досвідченого картяра, натякаючи на непередбачуваність та хитрість його рішень.
   
2. Амбіції на Нобеля. У тексті описується, як Трамп, на думку автора, фактично натякає на своє бажання здобути Нобелівську премію миру, телефонуючи норвезьким чиновникам і порушуючи цю тему.
   
3. Парадокси самої премії. Автор нагадує, що премію миру започаткував винахідник динаміту Альфред Нобель, і наводить приклади суперечливих лауреатів — від Обами до Кісінджера.
   
4. Український погляд. Автор наголошує: якщо Трамп хоче стати справжнім лауреатом, він має не лише «гасити» конфлікти, а й допомогти Україні, відновивши авторитет США як гаранта світового порядку.

Збір для Трампа

Є, виявляється, на Землі люди, котрі розуміють, чого хоче Дональд Трамп! Зрозуміло, автор цих рядків – рядовий український обиватель – не перебуває у дуже рідкісних лавах цих щасливчиків. Манера його промов і вчинків нагадали про відеозали кінця 1980-х, де, сидячи на табуреточках, ми відкривали для себе світ східних єдиноборств із китайського Шаоліня.

Пам’ятаю стиль журавля, мавпи, а ось Трамп мені нагадав стиль п’яниці. Боєць стоїть, хитаючись, щось варнякає, махає руками, ніби у нього в крові 2 проміле алкоголю при нормі 0,2. А потім раптом – несподіваний рух тіла, і його візаві вже “відпочиває” на підлозі.

Коротше, Дональд Фредович – той ще гравець. У його улюблених гольфі та американському футболі я – ні бум-бум. Але чомусь мені здається, що людина з прізвищем Тrump (з англ.   – “козир”) не може не бути картежником. 

У німецькій мові слово “Трампф” також означає “козир” (загальновідомо, що коріння цього президента США – німецьке). Звичайно, якщо він “шпилить”, то не в “21”, а в той самий покер, клас гри в який показував кіношний Джеймс Бонд. 

Професійний гравець там веде себе так, щоб його опонент перестав розуміти його наміри. Трамп, безперечно, настільки високопрофесійний картяр, що його не розуміють мало того, що опоненти, так ще й ті, з ким він грає “на одну руку”. 

Скажу більше, залишається лише сподіватися, що він сам розуміє, чого він досягає. То Гренландію йому “вийми і поклади”, то він про неї забув. Потім Канаду “проковтнути” йому закортіло, Панамський канал “повернути назад” – і про них забув. Незрозумілий якийсь діагноз.

Лише одне однозначно зрозуміло: він не те, що хоче, він буквально мріє стати лауреатом Нобелівської премії миру! Нещодавно, повідомило безліч світових ЗМІ, колишній генсек НАТО, а нині міністр фінансів Норвегії Столтенберг йде собі мирно рідним Осло, з “ослянами” розкланяється, і тут, як грім з ясного неба, телефонний дзвінок. 

Як привіт – раптом Дональд Фредович. Розпитав, для пристойності, щось там за тарифами, але, як мудро зазначив кіношний Штірліц – запам’ятовується в розмові остання фраза. Саме наприкінці розмови Трамп перейшов до теми Нобелівської премії миру. Мовляв, туди-сюди, фафаляля, просто цікавлюся. Швеція – то поруч, вони з Норвегією типу “близнюки-брати”, а саме у Швеції “роздають” ці премії. Ось він і “нам’якує”.

Господи, ну, за великим рахунком, недурний мужик! Тобі що, гроші знадобились! Скажи українцям: “Мені потрібні гроші”, і ми в Україні за пару-трійку днів тобі звично надамо цю премію. 11 мільйонів шведських крон звучить, звісно, ​​серйозно. Але у ваших наших доларах – це, як пил для моряка.

У 2024 році, наприклад, ці 11 мільйонів були еквівалентними лише $1,15 млн. На сьогодні це близько 48 млн грн.  Вважаю, що якщо наші співгромадяни, які є сьогодні в Україні, скинуться “аж” по 2 грн., то потрібна сума з лишком збереться.

На долари ми сьогодні не дуже багаті, а ось по “двушці” у складчину – це аж бігцем. Соррі, звісно, ​​але паперові наші “двушки” давно повимирали, тож, не обессудь, це буде 24 мільйони монет загальною вагою 190 тонн. Забирайте, містере, користуйтеся на здоров’я.

Як? Ми б – без проблем! – Допомогли своєю крилатою “Мрією”, 250 тонн вона могла подужати, та ось біда: той хмир болотяний, про який ви іноді говорите “Ми з ним ладнаємо”, загубив нашу “Мрію”. Але у вас є транспортник Сі-5 “Супер Гелаксі”, цілих 122 т піднімає, так що за 2 ходки і заберете свою премію від України, містер Трамп. Гарна угода.

Щось, документик би виписати? Ні, друже, люлей оркам іноді виписати – це ми можемо, а ось нобелівський документ – це вже вибач. Що, не в грошах щастя, і навіть не в їхній кількості? Розумію: якщо в людини, за оцінкою агентства Блумберг на початок 2025 року, є понад $7 мільярдів, то якийсь “вошивий” мільйон душу вже не гріє. Хочеться потрапити до сонму нобелівських лауреатів.

Сумнівна історія Нобелівської премії

Адже ця премія – парадокс із парадоксів. Цей фонд у 1900 році заснував швед Альфред Нобель, який нагромадив величезні суми за рахунок продажу свого винаходу, що змінив життя всього людства. Точніше, не життя, а смерть, бо Нобель винайшов…смертоносний динаміт.

Прикольно звучить, чи не так: премія миру – на гроші від продажу зброї масового знищення людей? Так от, Нобель заповів величезну на той час суму – 31 млн. крон, щоб фонд вклав їх у цінні папери та щорічно доходи з цього капіталу розподіляв тим, хто принесе найбільшу користь людству.

Видається премія у різних галузях. Якщо говорити про омріяну премію миру, то з 1901 по 2023 роки її отримали 111 осіб і штук 30 різних організацій. Народ у цьому списку, зрозуміло, різномастий. Наприклад, у 1901 році – це Анрі Дюнан, засновник того самого Червоного Хреста, який у багатьох нинішніх ситуаціях в Україні, як раніше казали, “ні до профспілки, ні до Червоної Армії”.

1975-го – правозахисник Андрій Сахаров. 1979-го – Агнесса Бояджіу, більш відома як Мати Тереза. У 1990 році – наш “Ведмедик Мечений”, більше відомий як Михайло Горбачов. У 2009 році… Барак Обама – “за зусилля щодо зміцнення міжнародної дипломатії”, вибач, господи.

Так-так, це той самий президент США, котрий, зосереджено копирсаючись у носі, “дипломатично” спостерігав, як путлер віджав у нас Крим. Я навіть не пам’ятаю, чи тоді висловив цей лауреат занепокоєння. Цей Барак, до речі, був 4-м із президентів США, які здобули Нобелівську премію миру.

Першим в 1906 став Теодор Рузвельт “за посередництво в укладанні Портсмутського мирного договору між росією і Японією”. Другим, 1919-го – Вудро Вільсон “за створення Ліги націй після Першої світової війни”. Ліга націй, нагадаю коротко, це та контора, яка, показавши свою нікчемність, здулася після Другої світової. На її місці з’явилася ООН, яка вже багато років, а особливо під час нинішньої агресії рашкостану проти України, як і попередниця, також демонструє свою імпотенцію та нікчемність. 

Напевно, саме тому Кофі Анан – генсек ООН із Гани – у 2001 році теж отримав Нобелівську премію миру. А у списку премійованих президентів США третім став Джиммі Картер (2002 рік, за миротворчу діяльність). Ну і 4-й, як сказано вище – Обама. 

До речі, є “мирні” лауреати і серед американських політиків рангом трохи нижчі. Наприклад, там Джордж Маршалл, держсекретар, 1953, автор всесвітньо відомого “Плану Маршалла”. І Генрі Кісінджер, держсекретар, 1973, за угоду про припинення вогню у В’єтнамі.

Це ж люди, які стали частиною планетарної історії! Ну і як після цього Трампу не прагнути потрапити до їхніх лав!? Формулювання вже готове: на нещодавній зустрічі з європейськими лідерами у Білому домі, коли ті наполягали на тому, щоб він добився припинення вогню в Україні, Трамп гордо заявив: «Я поклав кінець шести війнам… усі ці угоди я уклав, навіть не згадавши слово „перемир’я“».

Вже заслужив? Трамп вважає себе великим миротворцем

Ну, це питання спірне, тут думки, втім, як завжди і скрізь, розходяться. Є політологи, є політолухи, є експерти, є експерти. І є різні оцінки та участі Трампа у “погашенні” конфліктів, і у повній стабілізації ситуацій: Ізраїль – Іран, Руанда – Конго, Таїланд – Камбоджа, Індія – Пакистан, Сербія – Косово, Єгипет – Ефіопія, Азербайджан – Вірменія. 

Справа в тому, що є всесвітнього значення фахівець із величезним досвідом підливання олії в загасаючий вогонь – це росія. І її вуха можуть стирчати в будь-якій з вищезгаданих точок планети. Так що просто “зняти вершки” в цих точках конфліктів, що тліють, оголосивши, що “всі чіки-піки, я заслужив Нобелівську премію миру” – це “не те пальто”. 

Ні, шановний Дональд Трамп, щоб реально заслужити на цю премію, ви повинні врятувати насамперед… свою країну. Так-так, я не обмовився. Врятуйте, відмийте США, адже вони по вуха в лайні! Воно ллється на всю вашу країну зі сторінок Будапештського меморандуму.

Ваш попередник – Клінтон, президент США – не від свого імені, а від імені вашої наддержави підписав Україні гарантії безпеки, умовивши перед цим віддати зброю свого захисту. А коли настав час стримати своє слово, Сполучені Штати “обробилися”, сховавшись у кущі – на очах у всієї планети! 

Та у нас вокзальні наперсточники поводяться порядніше! У вас, Дональде Фредовичу, є шанс увійти в Історію, виправивши дикі помилки і Клінтона, який зґвалтував (та до чого тут Моніка Левінські?!) – Україну, і “великого діяча” Обами, і вашого “улюбленого” сонного Джо Байдена.

Тільки 45-го президента, який перед Байденом, не критикуйте, плиз: якщо пам’ятаєте, то це були ви. Що для цього потрібно зробити? Та нічого складного, Україна вам підкаже. І звеличите ви з Україною Америку, знову піднявши її з колінно-ліктьової пози в калюжі до колишнього рівня – наддержави, Гаранта світопорядку, планетарного Шеріфа. 

І буде вам тоді Нобелівська премія миру – на блюдечку з блакитною облямівкою. Та що там та премія… Вдумайтеся: ніде у світі поки що немає вулиці імені Дональда Трампа. Буде! Обіцяю! Гарна угода! Спочатку у місті-герої Одесі, потім цю ідею підхоплять і інші міста вдячної вам України. Якщо буде, звичайно, за що дякувати.

Ваш попередник і однопартієць президент Рональд Рейган сказав: “Робота президента полягає лише в одному – приймати рішення”. Прийміть і ви рішення! Єдине правильне. Підказку вам від президента Фінляндії Олександра Стубба цитує “Кореспондент”: “Він єдиний, кого путін слухає і, чесно кажучи, боїться”. Це про вас, містере Трампе. Думайте! І дякую вам за привітання у День Незалежності та за слова “США поважають вашу боротьбу”. У нас часто в таких випадках відповідають: “Хочу бачити, що чую!”

Читайте також:

• “Трампець” від Трампа для Радіо “Свобода” і не тільки…
• Панамський канал: як США домагаються виконання своїх бажань
• Острів Сліз у США: як забуксувала еміграція до Америки

Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса