Історія курця: як у СРСР за димом папірос заховали 80 тисяч смертей

Студенти та цигарки

Про атмосферу в суспільстві, пов’язану зі знаменитими папіросами, ставлення до них радянських громадян і маловідому історію будівництва «Біломорканалу» розповідає у своєму блозі для читачів «Одеського Життя» наш постійний автор Валерій Боянжу.

Було діло, у студентські роки з дурні курив, як тоді казали, БМК — «Біломорканал». Викуриш таку папіросу — і в роті, ніби коні ночували: тютюн там був кепський.

Це було на початку 1970-х, в Одесі вже без проблем можна було купити «болгарію» з фільтром. Були їхні цигарки «Родопи», які через специфічне написання кирилицею на пачці ми латиницею читали як «погони» або «пожопи».

Були їхні ж «Стюардеса» та «Опал», і ми жартували: вам стюардесу? Ні, дякую, в мене опал. Але при цьому іноді «для сміху» вбивали здоров’я «Біломором».

Ну як же, адже це ціла процедура: не витягнути, а вибити папіросу з дірочки в пачці, раз стиснути її мундштук — і в нього можна (і треба!) було подути (при цьому лунав гучний свист). Потім перетискаєш мундштук ще раз, перпендикулярно до першого перетиску — і кури собі (не писатиму «на здоров’я»). Особливим шиком вважалося язиком переганяти «біломорину» з одного куточка рота в інший. Коротше — повна дурня.

Біломорканал будував хитрий одесит

Але ще більшою дурнею зараз вважаю те, що, тримаючи багато років пачку «Біломора» в руках, жодного разу не задумався про те, скільки людських кісток розсипала та людоїдська влада по місцевості, карта якої зображена на пачці папірос. Привід для цієї публікації? 20 червня 1933 року завершилося будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Ось вам і привід.

А тепер — інтрига. Після цієї публікації, як продовження теми, розповімо про керівника будівництва каналу — одесита, до того ж настільки хитрого… що він, роблячи ще ті гешефти з самим Мойшею Вольфовичем Вінницьким, був арештований за особистим наказом глави ВЧК Дзержинського — і вижив!

Йому «вишак корячився», але він «лише» потрапив у СЛОН на 10 років, а згодом став генерал-лейтенантом інженерно-технічної служби та першим керівником Головного управління таборів залізничного будівництва НКВС СРСР. Виникає питання: хто це такий і що це було? Про все це — через тиждень, а поки що…

Отже, тодішній глава НКВС СРСР Генріх ЯгОда доповів Сталіну, що будівництво завершилося 20 червня 1933 року. 25 червня по всьому каналу від початку до кінця пройшов пароплав «Чекіст».

Збудували канал між 1931 і 1933 роками — рекордно короткий термін! Загальна довжина каналу — 227 кілометрів. Він з’єднав Біле море з Онезьким озером, яке має вихід до Балтійського моря.

Для повного розуміння обсягів робіт — ще цифри з доповіді Ягоди «Господарю»: всього збудовано 118 споруд, з них 19 шлюзів, 15 гребель, 12 водоскидів, 40 дамб тощо. Виїмка ґрунту — 9 мільйонів 860 тисяч кубометрів, з них скельних ґрунтів — 2 мільйони 514 тисяч кубів. Насипи та інші роботи виконані з обсягом 8 мільйонів 412 тисяч кубометрів. Зроблено земляних робіт з перенесення Мурманської залізниці — 2,5 мільйона кубометрів ґрунту. Укладено бетону — 390 тисяч кубометрів.

І далі: «Додаткових асигнувань окрім затвердженої урядом кошторису не знадобилося». Ще б пак! Будівництво велося силами ув’язнених Білбалтлагу — одного з «островів», як сказав письменник Солженіцин, «архіпелагу ГУЛАГ».

Канал — братська могила

Це було повністю табірне будівництво. На ньому всього було задіяно до 300 тисяч «зеків», причому одночасно на будівництві перебувало 100–120 тисяч.

Ротація кадрів була за межами: лише за офіційними даними під час будівництва каналу в БілБалтЛагу померло 12 300 ув’язнених. Їхня загибель була зумовлена скороченням постачання через голод у країні та авралом перед завершенням будівництва, тобто непосильною рабською працею.

Неофіційні оцінки сягають 86 тисяч! Хоча не виключено, що й це число занижене, оскільки архівні дані явно не відображають реальності, та й у «країні з непередбачуваною історією» — ерэфії — вони під грифом «цілком таємно».

Ще б пак, адже кривава пляма може лягти на репутацію знову «великого сталіна»! Він, до речі, у липні 1933-го разом із Кіровим проїхався каналом. Пишуть, що буркнув: «Завузький». Керівник будівництва — згаданий вище хитрюга-одесит, напевно, перелякався, але знову вийшов сухим з води: оргвиводів не було.

А вони могли бути, про що свідчить римована думка знавців: «Якби не туфта й не амонал, не був би збудований Біломорканал». З амоналом зрозуміло — це вибухівка для скельних ґрунтів, а от туфта полягала в тому, що для прискорення термінів глибину каналу прораби занизили щодо проектної.

Через місяць сам Максим Горький очолив пароплавну екскурсію вздовж каналу аж 120 представників «правильної» письменницької братії. Ось що написав про побачене, наприклад, Михайло Зощенко: «Мені раніше не доводилося бачити чекистів у ролі вихователів, і те, що я побачив, було для мене надзвичайно радісним». Показово, що згодом Зощенко лише незрозумілим дивом сам не став «зеком».

У 1946 році спеціальною постановою ЦК партії він і Анна Ахматова були вигнані зі Спілки письменників, секретар ЦК Андрій Жданов назвав його «ворогом, що засів у тилу». Вкрай негативно про нього висловився і Сталін.

І хто його знає, чому «чекісти-вихователі» не «прийняли» його на перевиховання за політичною 58-ю статтею (ворог народу), як більшість «каналармійців» (був такий термін на будівництві).

На завершення (не ув’язнення!) підкреслимо, що папіроси «Біломорканал» — типовий пропагандистський символ успіхів СРСР і трудового подвигу громадян у ув’язненні, почали випускати ще в 1932 році, тобто до завершення тієї «епохальної» будови. Безперечно, це було верхом цинізму — так популяризувати місце вбивства десятків тисяч людей…

Читайте також:

• Панамський канал: як США добиваються виконання своїх бажань
• Перша соціалістична війна: бої за острів Даманський і російське вторгнення в Україну

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса