Герострат у Києві: як донощик спалив українську історію

Подільник Герострата з Києва

За розповіддю сучасника Герострата — історика Феопомпа, той зізнався під час тортур, що знищив храм, аби потомки пам’ятали його ім’я. Відомо, що цей храм — одне із Семи чудес античного світу — мав 115 метрів у довжину й 46 метрів у ширину, і був першим грецьким храмом, збудованим із білого мармуру.

Через 2320 років, тобто в 1964 році, в Києві в цього грека з’явився «колега» — подільник. Такої значущої мети — залишитися в пам’яті нащадків — він перед собою не ставив, тож і забутий напрочуд. Але те, що він учинив, і чому він це зробив, знати потрібно…

Раннього ранку 24 травня 1964 року було вчинено умисний підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР (нині — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) її співробітником Віктором Володимировичем Погружальським.

Вперше про підпал сухо повідомила 26 травня газета «Вечірній Київ». Під час пожежі згорів практично весь український фонд та відділ стародруків, вся україніка бібліотеки — приблизно 500–600 тисяч книг і рукописів. Загальні збитки держави становили 883 тисячі карбованців.

Бібліотекар — донощик

Погружальський раніше був Погужельським, але в 1938 році змінив прізвище, щоб дистанціюватися від батька — «ворога народу». Суд над палієм відбувся, злочинець отримав 10 років. Свій учинок він мотивував аж ніяк не як Герострат, а банальною помстою директору бібліотеки.

Багатьох здивувало, чому Погружальський, працюючи в російському відділі бібліотеки, підпалив відділ україністики. Але мислячих людей це зовсім не здивувало… Як не здивувало й те, що оперативно прибулі рятувальники загасили пожежу лише наступного дня, а за деякими даними навіть 26 травня.

Чому? Бо в усьому міському районі через аварію на водопроводі були перебої з подачею води! А 14 із 150 рятувальників чомусь отримали отруєння дихальних шляхів… фосфором. Звідки він у бібліотеці?!

Для розуміння — трохи історії. У 1941 році німці вивезли Погружальського до Німеччини, він став «остарбайтером» на збройному заводі Круппа. Після повернення в СРСР він, звісно, пройшов через сито СМЕРШу і, за однією з думок, потрапив «на гачок» до спецслужб.

Принаймні не в табори на лісоповал його направили, а в армію служити — бібліотекарем. Потім він із семикласною освітою вступив до Київського університету на істо­ричний факультет, а потім ще й на заочне відділення Харківського бібліотечного інституту.

У 1951 році 26-річний Погружальський влаштувався на роботу. На нього не дуже добре дивилися: він любив «стукати». За період із 1958 по 1963 роки до центральної преси та «куди слід» від нього надійшло близько трьох десятків скарг!

Багато хто справедливо вважав, що цей тип не дуже дружить із головою. А що ще подумати, якщо, отримавши відмову на вимогу надати йому квартиру, Погружальський із дружиною, дитиною, тещею та побутовим скарбом оселився… в актовій залі «своєї» бібліотеки? У 1960 році після засудження товариським судом він вимагав відправити його до однієї з європейських соціалістичних країн.

Короче кажучи, він був незадоволений не лише дирекцією бібліотеки, а й загалом ситуацією в країні. Відкрито й злобно критикував усе і… хоч би що: свої в КДБ його не чіпали. Ба більше, квартиру він таки отримав!

Для об’єктивності слід сказати, що його скарги на директора бібліотеки щодо неправильного зберігання старовинних книг виявилися обґрунтованими. За півроку до пожежі Комітет партконтролю при ЦК КПУ створив комісію, яка виявила, що лише за минулий рік у підвалах згнило й запліснявіло близько 100 тисяч томів.

Українську секцію бібліотеки спалили навмисне?

Та час минав, а змін — жодних: можливо, прокуратура гальмувала справу. І Погружальський вирішив закрити тему «а-ля Герострат». А може, куратор із «контори» вирішив, що настав потрібний момент, і скоординував його дії.

Про що йдеться? Річ у тому, що Москва вже тоді намагалася анулювати документи з українського минулого. А на думку української письменниці Оксани Забужко, за один день у тій пожежі згоріли «українські стародруки й літописи — ціле наше середньовіччя пішло з димом, майже вся домосковська доба».

Що ж, можливо, й КДБ доклав руку до пожежі: як з’ясувало слідство, Погружальський для надійного загоряння використав фосфорні шашки, які, як відомо, не купиш у воєнторзі… А ще один із пожежників розповів, що в книгосховищі було розсипано калій, який при контакті з водою горить і вибухає.

У 1964 році вийшло «самвидавне» есе українського письменника й філософа Євгена Сверстюка. Він наполягав на версії, що займання було замовним і мало політичний характер. Що показово, «органи» карали за поширення цього есе надто жорстоко, «всім гнівом пролетарського гніву».

І ще. «Нічого нового під місяцем», — писав історик Карамзін: у квітні 1718 року переодягнені посланці з Москви підпалили архів і бібліотеку Києво-Печерської лаври. Потужна пожежа знищила книги та рукописи, що зберігалися там ще з княжих часів.

Тоді оголосили, що пожежу спричинила свічка в келії намісника. Але відомо, що полум’я спалахнуло одразу в кількох місцях монастиря. Замовником підпалу розумні люди назвали московського царя Петра I.

В травні 2024 року в типографії в Харкові внаслідок російського обстрілу згоріло 50 тисяч уже надрукованих примірників книг, загинули семеро співробітників. Герострат безсмертний…

Читайте також:

• Голодомор: радянський комуніст написав книгу — як відбирав зерно
• Українець, який врятував від знищення стародавню столицю Польщі — Краків
• Прапор України: які кольори правильні?

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса