Зв’язківиця Ірина Безнащук: «Хочу, щоб усі воїни ЗСУ повернулися до своїх родин та зустрічали свято вдома»

Уродженка Любашівської громади пані Безнащук (так її кличуть побратими) пов’язала свою долю з армією ще 2019-го. Підписавши довгостроковий контракт із ЗСУ, Ірина змінила мирне життя у родинному будинку в селі Торговиця на казармене.

«Сподіваюсь, це останній Новий рік на війні»

Перший свій армійський Новий рік Ірина Безнащук відсвяткувала 2020-го в Маріуполі.

– Святковий стіл вирішили накрити не в казармі, а в пункті зв’язку, щоб зустріти Новий рік нашою дружною командою, – розповіла Ірина Безнащук. – Віднайшлась пляшка шампанського, тож символічно пригубили за прийдешній рік та перемогу. Та навіть із музикою – наш прапорщик зіграв нам на гітарі. Проте недарма кажуть: як зустрінеш рік, так і проведеш. На жаль, уже вкотре святкую Різдво та Новий рік на війні. Сподіваюсь, що востаннє. Тож загадаю бажання, щоб всі побратими та воїни ЗСУ змогли повернутися до своїх родин та зустрічали свята вдома!

Ще на тему: Пам’яті героя України з позивним Chefache

Чоловік Ірини Іван вже традиційно прислав дружині гуцульські смаколики, тертий мак, горішки, родзинки до різдвяної куті, щоб смакувала по-домашньому, та мед від вдячного сусіда-пасічника. З рідної Агафіївки, де мешкає старенька мати – хранителька прадавніх бойківських традицій, шле вітання зі смачними подарунками брат Василь Асафайло з родиною.

Така підтримка рідних, земляків та волонтерів надихає нашу зв’язківицю, як то кажуть, тримати стрій.

Військовий вишкіл нарівні з чоловіками

А починала Ірина Безнащук із курсу молодого бійця, який 46-річна жінка проходила у 169-му навчальному центрі «Десна» Сухопутних військ.

Відмінно, нарівні з чоловіками, здолала вогневу підготовку й навіть поборола страх, коли на навчанні зі знищення ворожої бронетехніки над нею проїжджала більш ніж 46-тонна бойова машина.

Читайте також: Від штурмовика до титанового кіборга: як війна змінила життя ветерана з Любашівки

У Полтавському 179-му об’єднаному навчально-тренувальному центрі військ зв’язку Ірина разом зі 120 колежанками впродовж декількох місяців опановувала надзвичайно важливу на війні професію зв’язківця. Після навчання її скерували у 56-ту окрему мотопіхотну Маріупольську бригаду, яка виконувала бойові завдання в районі населених пунктів Водяне, Опитне, Піски, Невельське, Нетайлове, Первомайське, Красногорівка Донецької області. Відтоді зв’язківиця разом із колегами забезпечує безперебійне сполучення між штабом та батальйонами. Без їхньої роботи неможливо управляти штурмовиками, розвідниками, артилерією та іншими бойовими підрозділами й координувати їхні дії безпосередньо на полі бою.

На початку війни 56-та Маріупольська бригада воювала на Донеччині. З лютого 2023-го – на Бахмутському напрямку. Тепер, після окупації ворогом Бахмуту та Авдіївки, бійці мужньо відбивають атаки окупантів у районі Часового Яру.

Раніше ми розповідали: Корсар з Любашівки: на ноги встав, але як жити далі?

Зв’язківці розгортають радіомережу неподалік лінії зіткнення, глибоко «зарившись» у землю, безперебійно заступають на бойове чергування, забезпечуючи боєздатність бригади. Працюють під обстрілами. Нещодавно неподалік їхнього резервно-пересувного командного пункту зв’язку було зафіксовано більше десятка «прильотів».

***

На порозі Новий 2025 рік… Ірина Безнащук вкотре зустріне його з товаришами на бойовому посту. Обов’язково візьме в руки отриманий з посилкою новорічний малюнок з побажаннями від українського дитяти, який вже кілька років зберігає у своєму бушлаті, й загадає заповітне бажання: щоб нарешті прийшов мир в Україну.