«Живий банк» – три корови, або Як подружжя з Одещини виживає на пенсії

Тримали свиней, щоб вивчити дітей

Валентина – корінна балтянка, Микола – родом із Казахстану. Закінчивши школу, дівчина вивчилася на токаря і працювала на одному з одеських заводів. Там і зустріла свого Миколу. Потім – два роки кохання в листах, коли коханий служив в армії. А по закінченні служби – весілля.

Купили будиночок, працювали і відкладали кошти на будівлю нової хати. Поставили її швидко тут же, на обійсті. Біля хати – охайний город. На дворі – кілька десятків курей, тримали і свиней. Це господарство допомогло утримуватись на плаву, коли діти вчилися у вишах.

Ніяких базарів – лише постійні клієнти

Микола та Валентина звикли до роботи. Однак ніколи не думали, що, вийшовши на пенсію, будуть тримати аж три корови. Починали з однієї корівчини, а невдовзі виростили теличок та залишили у себе.  

– Сьогодні пенсіонеру без господарства важко прожити, тож, щоб заробити додаткові кошти, ми вирішили створити «молочні ріки», – усміхається пані Валентина. – Вік бере своє, потрібні ліки, хочеться чогось смачненького з’їсти та ще й онуків побалувати подарунками. Недаремно колись старші люди казали, що корова – це годувальниця.

– У нас вся праця ручна. Для тих, хто хоче спробувати утримувати корівчину, скажу, що не обов’язково мати якісь спеціальні механізми, потрібно просто любити худобу, доглядати, в морози тримати у теплі, а в спеку не забувати про пійло, – ділиться пан Микола.

Може, було б менше мороки, якби здавати  молоко заготівельникам. Але закупівельні ціни на молоко низькі – 6 гривень 50 копійок за літр. Вже тривалий час Черкасові мають постійних клієнтів, яким розвозять молоко. Літр молока для постійного покупця влітку коштує 20 гривень.

– На ринку півторалітрова пляшка молока коштує 40-45 гривень. Але там треба вистояти і невідомо, чи продасиш. Ми продаємо дешевше і маємо постійних клієнтів, – розказує пані Валентина.

Велика мудрість – вижити на пенсію

Щоб утримувати таке господарство, доводиться працювати, починаючи до сходу сонця і майже до опівночі. Літом дбають про корми для худоби на зиму. Адже треба і сіно, і зерно, і коренеплоди.

Сьогодні в Україні немає ринку кормів. Тому власники корів змушені самі шукати та виготовляти необхідне, збирати зелену масу, заготовляти сіно, сінаж та силос – це близько 70 відсотків раціону худоби. Також і докуповують корми на виручені кошти від молока.

Щоб запастися кормами, як каже господиня, її чоловік скошує не один гектар різнотрав’я. Сіно стараються скласти швидко у стіжки, щоб встигнути до дощів. Підгодовують корів картоплею, силосом із кукурудзиння. І випасають худобу за будь-якої погоди. Бідкаються, що пасовища поступово зникають, бо їх розорюють під поля.

– Чимало людей тримають корів, щоб було що їсти. З такими пенсіями, які пенсіонери отримують, треба мати велику мудрість, щоб прожити, – ділиться роздумами пані Валентина. – Тож сьогодні три корови – це не про бізнес. Це про те, як вижити. А корова – це живі заощадження. Термінова операція чи весілля – продаєш корову. Скільки знаю людей, ще ніхто не відмовився від корови просто тому, що заморились доглядати. Тільки тоді продають, коли вже не можуть утримувати через брак здоров’я або коли терміново потрібні гроші.

Отже, щоб не рахувати копійки в очікуванні пенсії, доводиться крутитися.

– Не знаю, чи довго ще зможемо доглядати худобу, адже здоров’я вже шкутильгає, а праця ця непроста. Тому і стада на пасовищах поріділи. Але сподіваємось і віримо, що все колись налагодиться, – підсумовує розмову Валентина Іванівна.

Читайте також:

• Хто відремонтує холодильник: як працює сфера послуг в селах Одещини
• Як у селі Борсуки в музеї випікали коровай
• «Альбіон», «Камбоцола» й абсент «Ван Гог»: як ветеран з Одеси будує сирну культуру України