Жінка на Одещині працює з 12 чоловіками: як це – бути зайнятій у нежіночій сфері під час війни

Редакція «Одеського життя» розпочинає серію матеріалів «Жінки у чоловічій професії», щоб розповісти про героїнь, які подолали стереотипи і знайшли своє місце у чоловічій сфері діяльності у різні часи.

Фахівець з тридцятирічним досвідом

Валентині Верескун 55 років. Більшу частину життя вона мешкає в затишному містечку Теплодар за 30 кілометрів від Одеси. В її світі головне – сім’я: донька, зять, двоє онуків і кішка Боні. Крім цього, вона має улюблену роботу в ДТЕК “Одеські електромережі”, де працює майстром Біляївської виробничої дільниці високовольтних електромереж єдиного диспетчерського центру. Не дуже жіноча професія, скажете ви. Але для Валентини це нібито покликання.

— У сфері енергетики я майже 30 років. Починала електромонтером релейного захисту й автоматики (РЗА). Займалася встановленням, налаштуванням, обслуговуванням та ремонтом систем на електростанціях і підстанціях. Потім багато років була черговим електромонтером підстанції, а два роки тому ДТЕК запропонував роботу майстра. Я не вважаю свою діяльність суто чоловічою. Знаю багато жінок, які працюють в енергетиці десятки років. Тут цінуються знання, досвід і відповідальність, а не стать, — зізнається жінка.

Свій шлях в енергетиці пані Валентина розпочала з навчання в місті Прип’ять на монтажника радіоелектронної апаратури та приладів. А після аварії на ЧАЕС ще рік вчилася у Білій Церкві. Коли приїхала в Одеську область, їй запропонували роботу на Одеській ТЕЦ-2, і вона погодилася.

— Чому я обрала саме цю діяльність? Мабуть, моя професія була визначена долею. Я виросла в Прип’яті – місті, яке славилося атомною енергетикою. З дитинства ця сфера була для мене близькою, адже майже в кожній родині був хтось, хто працював в енергетиці. Мені дуже подобається, що енергетики постійно навчаються і вдосконалюються. Від цих змін залежить стабільність і безпека енергопостачання, що впливає на життя людей, — каже Валентина.

Читайте також історію одеситки, яка стала водієм таксі: як вона до цього прийшла і скільки заробляє.

Одна серед дванадцяти чоловіків

Валентина — єдина жінка в колективі серед 12 чоловіків. Вона працює в тих самих умовах, що й її колеги, на добових та денних змінах. Її бригада відповідає майже за всю Одеську область. Усі разом вони виїжджають на об’єкти: замінюють запобіжники на трансформаторах, регулюють напругу, готують місця для ремонтних бригад. Крім того, Валентина займається і паперовою роботою, проводить інструктажі, а також піклується про своїх колег, інформуючи та підтримуючи їх.

— Якщо чесно, то я вважаю, що мені дуже пощастило. За всі роки роботи у мене ніколи не було проблем ні з виконанням обов’язків, ні в спілкуванні з хлопцями. Коли я на зміні, мені завжди виділяють найкраще місце в машині, а коли виходжу з авто — обов’язково подають руку. Я добре знаю сім’ї моїх колег: скільки у них дітей, як звати їхніх дружин. Уважно слідкую за емоційним станом чоловіків, щоб вчасно їх підбадьорити. Особливо під час повномасштабної війни.

Пані Валентина вважає, що присутність жінки у великому колективі чоловіків може бути корисною. Коли поряд жінка, чоловіки поводяться інакше: вони стають більш дисциплінованими та стриманими, ведуть себе коректно у спілкуванні.

Жінка, яку війна не лякає

Повномасштабна війна суттєво впливає на роботу енергетиків. Об’єкти енергетичної сфери постійно перебувають під ворожим прицілом. Пані Валентина зізнається, що інколи відчуває внутрішню тривогу та переживає за колег, які живуть і працюють у зоні бойових дій або страждають через обстріли. Тому у компанії ДТЕК приділяється велика увага емоційному стану працівників: проводяться зустрічі з психологами, які допомагають їм відновитися.

— Ми з бригадою спілкуємося з енергетиками з інших областей. Наприклад, у нас був хлопець-переселенець, який хотів влаштуватися в ДТЕК, але після звільнення Херсона повернувся додому, щоб відновлювати енергетику там. Я досі з ним на зв’язку і цікавлюсь, як справи, особливо під час складних ситуацій в енергетиці. Це дуже боляче — дізнаватися про обстріли та інші воєнні злочини росії.

Часом буває так, що Валентина з колегами виїжджає на перемикання по підстанціях, повертається на базу, а вже за короткий час їх знову викликають через обстріли енергосистем. Інколи вона може виїжджати сама у свій вихідний, незалежно від часу доби, якщо щось трапилося на лінії. Але жінка не скаржиться, а навпаки, заспокоює, — каже, що це її улюблена робота, щоб в наших оселях завжди було світло, тепло та затишно, попри небезпеку через війну.

Знайти себе у чоловічій професії — це нормально

Чи впливає «чоловіча» сфера діяльності на особисте життя Валентини? Аж ніяк. Вона веде активний спосіб життя, і робота не обмежує її в цьому. Наприклад, Валентина дуже любить подорожувати, і до війни багато мандрувала Україною.

— Якщо я працюю цілу добу, то маю кілька днів вихідних. Тому все встигаю: є час для сім’ї, на прогулянки з онуками, для особистих справ та захоплень. Наприклад, я дуже люблю в’язати — в’яжу всім шкарпетки, шапки, шарфи та шалі. Це дарує внутрішній спокій.

А стереотип про суто чоловічі або жіночі професії, вважає Валентина, варто забути.

— Жінки завжди знаходили себе в чоловічих професіях, але через війну, думаю, таких випадків стане більше. Ми не можемо стояти осторонь. Я вважаю, жінки теж повинні активно допомагати країні. Хто чим може. І якщо у людини є здібності та бажання до чогось нетрадиційного, то чому б ні? Мені здається, що жінки більш стримані, скрупульозно підходять до будь-якого питання, і відповідальніше ставляться до роботи. Свою роботу потрібно любити — тоді вона стає цікавою і легкою, — з особистого досвіду пояснює Валентина і радить жінкам не боятися відкривати для себе нові професії.

Читайте також:

• Як влаштовано енергосистему України і чому російські ракети залишили країну без світла
• Одеська область отримала велику партію потужних акумуляторів Tesla