Як вулиця Дюківська в Одесі стала Мазепи: від герцога, через нещасного героя, до гетьмана (відео)

Ключові моменти:

• Дюк де Рішельє – французький емігрант, який став першим реформатором Одеси. Він розвинув торгівлю, порти й дороги, запровадив «вільну гавань», що зробила місто заможним і відкритим. Саме Рішельє дав Одесі європейський вигляд і дух свободи, який відчувається досі.
• Микола Островський – символ радянської епохи й «правильного комуніста». Після поранення він втратив зір, але продовжив писати. Його роман «Як гартувалася сталь» став зразком самопожертви заради ідеї. Та за образом героя стояла людина з болем і сумнівами, які цензура приховала.
• Іван Мазепа – гетьман, що прагнув незалежності від Москви. Він шукав союзу зі Швецією, аби зберегти українську державність, і попри поразку став символом опору. Мазепа був також меценатом: фінансував храми, академії, друкарні, підтримував освіту та культуру.

Герцог, який побудував європейську Одесу

Коли наприкінці XVIII століття Російська імперія захопила Хаджибей, на його місці почали будувати нове місто. Європейське, відкрите, із власним духом свободи. Першим керівником став Хосе де Рібас, але справжнього розмаху Одеса набула з появою французького емігранта Армана-Емманюеля дю Плессі, герцога де Рішельє.

Він прибув в імперію як вигнанець із революційної Франції, служив у російській армії під командуванням Потьомкіна, а згодом несподівано став градоначальником Одеси.

Він упорядкував міський план, розвинув порти, дороги, ринки, а головне – заклав економічну модель майбутньої Одеси. Ідея зробити її «вільною гаванню» – тобто зоною порто-франко, де торгівля звільнялась від мит, – належала саме йому. Рішельє вірив, що свобода торгівлі зробить місто успішним, і мав рацію: Одеса виросла в кілька разів буквально за десятиліття.

Після одинадцяти років роботи Рішельє повернувся до Франції – і там став прем’єр-міністром. Одеса ж зберегла про нього вдячну пам’ять. Саме тому його постать залишилася в топоніміці навіть попри процеси деколонізації.

Спадок Дюка для Одеси

Сьогодні про ім’я герцога де Рішельє нагадують Рішельєвська вулиця, Дюківський парк і пам’ятник – перший монумент в історії Одеси, відкритий у 1828 році. На вершині Потьомкінських сходів він стоїть у тозі римського сенатора, із сувоєм у руці – символом закону. Під ним – барельєфи, що зображують землеробство, торгівлю і мореплавство, – усе, чим жила тодішня Одеса.

Іронія в тому, що француз, який тікав від революції, заснував місто, що стало символом свободи. Можливо, саме тому Дюк залишився одним із небагатьох імперських діячів, чия пам’ять не сприймається як чужа.

Радянська доба в Одесі: коли героїв створює система

Після Другої світової війни Одеса опинилася в новій реальності. Імперія повернулася – тільки тепер під червоним прапором. Вулиця, що колись мала ім’я Дюка, стала вулицею Миколи Островського – письменника, який втілював міф про ідеального радянського героя.

Микола Островський народився на Волині, служив у Червоній армії, а після поранення став інвалідом – втратив зір і можливість рухатись. Лежачи в ліжку, він диктував свій роман «Як гартувалася сталь» – історію Павла Корчагіна, комсомольця, що присвятив життя революції.

Роман миттєво зробили обов’язковим для читання в школах. Він став каноном радянського світогляду – історією самопожертви заради держави. Та за цією легендою стояла трагічна особиста історія: сам Островський страждав від болю, самотності та сумнівів, але ці моменти цензура з його текстів вилучила.

Він помер у тридцять два роки, але система продовжила жити його ім’ям. Музеї, пам’ятники, фільми, вулиці – і навіть у незалежній Україні його ім’я довго залишалось у міському просторі.

Після 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення, українські міста почали позбуватись радянських назв. Одеса теж переглянула свої топоніми. Так вулиця Островського отримала нове ім’я – Івана Мазепи. І це перейменування стало символічним: замість героя системи – герой, який їй опирався.

Мазепа: стратег, меценат і ворог імперії

Івана Мазепу століттями зображували як «зрадника» Петра І. Його навіть відлучили від церкви, і лише у 2018 році анафему офіційно скасували. Але з української перспективи Мазепа – один із перших, хто намагався зберегти державність у світі, де її не визнавали.

Він бачив, як Москва позбавляє Гетьманщину автономії, контролює військо, податки, навіть вибори гетьманів. Тому Мазепа шукав союзу із Карлом XII, сподіваючись за підтримки Швеції здобути незалежність. Цей союз закінчився поразкою під Полтавою, а Москва відповіла жорстокою розправою: зруйнувала Батурин, ліквідувала Запорозьку Січ і переселила козаків на Дон і Кубань. Проте сам факт спроби став історичним прецедентом – актом політичного самоствердження.

Незвичні інвестиції Мазепи

Окрім політики, Мазепа залишив вражаючий культурний спадок. За його кошт збудовано або відновлено понад двадцять храмів – від Києво-Печерської лаври до соборів у Чернігові й Батурині. Саме в цей час формується так зване «мазепинське бароко» – стиль, у якому велич поєднувалась із виразно українськими рисами.

Він фінансував Києво-Могилянську академію, друкарні, бібліотеки, школи, підтримував митців і письменників. Саме завдяки йому світ побачила українська церковна Біблія – не просто переклад, а символ духовної незалежності. Мазепа чудово розумів: держава тримається не лише на мечі, а й на освіті та культурі.

Любов і донос: особиста драма гетьмана

У біографії Мазепи є історія, що перетворилась на легенду, – його стосунки з Мотрею Кочубеївною. Він – досвідчений гетьман, вона – дочка його близького соратника, генерального судді Василя Кочубея, їй – усього вісімнадцять. Їхній зв’язок був не лише скандальним, а й забороненим церковно, – Мотря була хрещеницею Мазепи.

Кочубей доніс про цю історію цареві Петрові І та додав, що Мазепа готується зрадити імперію. Петро І не повірив і наказав стратити донощиків. Іронія в тому, що вже за рік Мазепа справді виступить проти царя – цього разу не через любов, а через прагнення незалежності.

Отже, вулиця Дюківська в Одесі нагадує про європейські джерела міста, Островського – про часи, коли героїв створювала пропаганда, а Мазепи – про те, що українська історія теж має свої справжні постаті. У назвах, як у дзеркалі, видно шлях самої Одеси: від покори імперії – до появи власного голосу.

Читайте також: 

• Від Буніна до Строкатої: чому Одеса змінила назву центральної вулиці (відео)
• Пушкін в Одесі: міфи, правда й повернення Італійської вулиці (відео)
• Від міфу до реальності : як вулиця Луніна в Одесі стала вулицею Гуляєва (відео)