Сергій служить в одній зі штурмових бригад гвардії наступу на Бахмутському напрямку. Колись він був правоохоронцем і захоплювався страйкболом, а зараз — професійний снайпер, від чиїх дій на фронті багато в чому залежить вдала атака і знищення окупантів. До Дня героїв «Одеське життя» розпитало Сергія про те, хто такі снайпери в сучасній війні та яку важливу роботу вони виконують.
— До війни я працював у правоохоронних органах. Життя було звичайнісіньким: робота, дім, захоплення до душі. Коли взимку 2021 року росія почала стягувати війська біля кордонів з Україною, я припускав, що все-таки щось буде. Просто ніхто не міг уявити ці масштаби. А коли все почалося, прийняв рішення, що піду воювати. Я займався страйкболом (воєнізована гра), а також завдяки професії розумів, як працювати зі зброєю. Але на мене навалилися обов’язки. Тоді Одеська область готувалася до того, що нам, як і Миколаєву, доведеться захищати себе від окупантів.
Зараз я снайпер в одній зі штурмових бригад на Бахмутському напрямку.
Перед тим як вирушити на фронт, ми займалися кілька місяців. Були тренування на витривалість: підйоми посеред ночі, вилазки і копання окопів, надання першої медичної допомоги, перенесення поранених. Поверталися під ранок втомлені, брудні, а через кілька годин знову вставали на заняття. Так нас психологічно перевіряли, щоб залишилися наймотивованіші. Якщо людина розуміла, що не витримає, їй знаходили інший рід діяльності в рамках підрозділу. Оператор дронів, мінометник, артилерист, медик, снайпер, штурмовик, — якщо є бажання, тебе навчать. Так я потрапив у взвод снайперів.
— Для багатьох снайпер — це людина, яка виходить на позиції, кілька днів лежить, не рухаючись, і чекає, коли в його прицілі з’явиться ціль. Але це так не працює. Завдання снайпера — бути мобільним, непоміченим і точним. Результат пострілу залежить від багатьох чинників: швидкості та напрямку вітру, атмосферного тиску, температури повітря, вологості, дистанції до цілі, положення гвинтівки і тіла, навіть дихання. Якщо на дистанції 100 метрів ви промахнетеся на два сантиметри, то на дистанції 200 метрів це буде чотири сантиметри, а на дистанції один кілометр — 20 сантиметрів. А якщо, не дай Боже, ворог вирахує, звідки працює снайпер, то по цій позиції «лупитимуть» усім, що є, аж до «касет» і «граду». Бо робота одного снайпера може деморалізувати групу противника — це називають «снайперським терором».
Взагалі снайперу ставлять різнобічні завдання: спостереження, розвідка і дорозвідка, збір інформації та багато іншого. До того ж до пострілу спочатку потрібно ретельно підготуватися: зібрати дані про противника, його пересування, місцезнаходження, підготувати позицію та інше. Тому постріл — це вже останнє, що ти будеш робити. До речі, снайпер носить із собою не лише зброю, а ще всілякі мотузочки, стрічки для розтяжок, гранати, кусачки, щоб зрізати зайві гілки, ручну пилку і все інше, що необхідно для облаштування позиції.
У вільний час, попри дощ, сонце чи мороз, ми тренуємося, вчимося, читаємо. Ніхто не сидить цілий день в окопах — у кожного повно обов’язків і роботи.
Що стосується дальності стрільби, то тут усе залежить від гвинтівки і професіоналізму. Я вражав ціль на 1500 метрів, але це нова гвинтівка, я тільки починаю до неї звикати. А в Україні навіть ставляться світові військові рекорди: нещодавно хлопець ліквідував окупанта з відстані 3,8 кілометра.
— Розбиті та знищені населені пункти, від яких лишилася лише крапка на карті, загиблі та поранені товариші, діти без батьків, скалічені молоді люди, — на жаль, навіть до цього звикаєш. На війні ти змінюєш своє ставлення до життя. Більшість приходить до висновку, що ніхто не вічний. Ми маємо властивість закінчуватися. І всі розуміють, що багато хто з нас не застане перемогу. Але ми «рухаємось», поки є це «зараз». Щоправда, іноді тобою може опановувати такий страх, що працювати не можеш. Наприклад, ми з товаришами вийшли на позицію на відкриту місцевість і потрапили під мінометний обстріл, а до окопу бігти було понад 100 метрів. Дивом залишилися живі. А коли вийшли з позиції і прийшли до тями, просто довго сміялися. Тому що сміх — це найкращий спосіб впоратися з ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Ми всі навчилися однієї речі, яка добре підтримує на війні, — чорного гумору.
А на одному з перших виходів на позицію ми з напарником сиділи в окопі, і рашисти почали «крити» касетними снарядами. Я розумів, що ми можемо не вийти, але якось прикро вмирати на першому завданні. Мій напарник спить, а я ще думаю, будити його чи ні? Такі випадки змушують замислитися над тим, скільки в тебе залишилося везіння і чи вистачить його до кінця війни? Хотілося б сподіватися, що вистачить. Адже стільки ще не зроблено… Але гарантій немає.
Сьогодні ми жертвуємо собою, щоб інші могли продовжувати жити. Якщо там не буде нас, то де буде лінія фронту? Правильно — там, де зараз тил! Є відчуття, що війна ще не скоро закінчиться, і люди мають це розуміти.
А взагалі робота в нас весела — на природі, на свіжому повітрі. Постійні спортивні заходи, надлишок гострих відчуттів і адреналіну. З мінусів — тебе вічно хтось хоче вбити. Але в принципі, з цим можна жити, щоправда, не факт, що довго (сміється).
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
У селі Глибоке берег озера Сасик знищує старовинний цвинтар — людські рештки та хрести просто… Read More
Моніторинг “Атестації депутатів місцевих рад” показав низький рівень відкритості та підзвітності більшості депутатів Одеська міська… Read More
Володимир Зеленський повідомив про проблеми з темпами робіт у низці областей, зокрема в Одеській, де… Read More
З 2017 по 2020 рік підрядник в Одеській області, за версією слідства, завищував обсяги робіт… Read More
Одесити подали петицію із вимогою зберегти на посаді Ігор Бєляков та не допустити переміщення тварин… Read More
На тлі посилення війни держава закликає до мобілізації ресурсів, стикається з глобальним дефіцитом озброєння та… Read More
