Відомі одесити: сьогодні 81 рік від дня народження Валерія Ободзінського

Дитинство Валерія пройшло в Одесі. Там він народився на вулиці Петра Великого (Дворянській) 24 січня 1942 року, коли місто було в німецькій та румунській окупації. Його батько був поляком за національністю, а матір українкою. Батьки Ободзінського пішли на фронт, і хлопчика виховувала бабуся.

Співав Валерій із самого дитинства. Освоївши трохи гітару та контрабас, він співав на одеських пляжах, у парадних. А тим часом його дружки «чистили» кишені публіки. Як пізніше жартома розповідав співак, «кожен займався своєю справою».

Однолітки прозвали його Карузо за те, що Ободзінський чудово виконував італійські пісні. Найкраще у нього виходила «Аве Марія».

При цьому музичної освіти Ободзінський не мав. Він ніколи не вчився музиці і не знав нот, але мав абсолютний музичний слух, і завжди чув найменшу фальш. Про себе він казав, що зробив себе сам, слухаючи зарубіжних виконавців і збираючи найкраще: якийсь штрих від одного, щось від іншого.

Початком його професійної кар’єри стала робота на теплоході «Адмірал Нахімов», куди його взяли одразу після першого прослуховування. Потім він вступив солістом до Костромської філармонії. У 1966-67 р.р. працював в оркестрі Олега Лундстрема. У 1967-72 рр. – соліст Донецької філармонії. У 1973-77 рр. співпрацював із ВІА «Вірні друзі» (художній керівник).

Ободзінський став першим виконавцем таких пісень, як «Східна пісня», «Чарівство», «Грає орган», «Вічна весна», «Міраж», «Твій день». Але візитною карткою його стала надзвичайно популярна за радянських часів композиція «Ці очі навпроти» композитора Давида Тухманова (слова Т. Сашка).

Перша платівка Валерія Ободзінського вийшла наприкінці 1960-х тиражем 13 мільйонів. За деякими даними, дохід держави становив близько 30 мільйонів рублів, тоді як авторський гонорар співака – лише 150 рублів.

Ободзінський нічим не схожий зі співаками свого часу. Його природний артистизм і виконавська манера більше скидалися на стиль закордонних виконавців. Чиновники з Мінкульту нещадно його за це критикували та цькували за особливий вибір репертуару. Ободзінський категорично відмовлявся співати пісні про будівлі віку і вихваляти залізо замість людських почуттів. Завдяки такій вибірковості у рейтингу популярності музикантів він швидко обійшов корифеїв радянської естради – Йосипа Кобзона, Юрія Гуляєва, Едуарда Хіля та Вадима Мулермана. Єдиним його гідним конкурентом на той час був незрівнянний Муслім Магомаєв.

Однак подальша творча доля співака склалася неблагополучно. Пішли чутки, що співак дуже незадоволений своїми доходами і має намір залишити країну. Все це призвело до того, що його виступи почали виключати з концертних та гастрольних програм. Спроба організувати гастролі у США також виявилася невдалою. До 1987 року Ободзінський повністю залишив сцену. Працював сторожем на краватці, професійним співом не займався. Страждав на алкоголізм.

Ободзінський помер у Москві 26 квітня 1997 року. Був похований на Кунцевському цвинтарі.

8 вересня 2009 року в Одесі на вулиці Дворянській (Петра Великого), будинок №33 на згадку про артиста відкрито меморіальну дошку.