Ветеран війни розповів про ампутацію та навіщо їздив до Америки

Читайте також: про історію старої церкви у селі Світлодолинське

— Мене навчали намагатися бути кращим. Тому я й намагався бути кращим там: просто йти першим і все. І тоді – ти командир і за тобою підуть інші. Я йшов першим, тому й наступив на міну. Праву стопу відірвало. Сам наклав джгут. І ліва нога була сильно поранена. Тоді я сказав Валері, зараз вже покійному: «Пристріли мене, пристріли, бо вже все, я не можу. Ви без мене вийдете, а зі мною будете йти довго. Добивай, та й усе», — згадує Дмитро подію, яка змінила його життя. 

У Березнегуватому Миколаївської області Дмитру ампутували праву ногу. У Миколаєві хотіли відрізати і ліву ногу до коліна, але в Одесі її врятували.

Стан після ампутації

Навіть перебуваючи у такому важкому стані, Дмитро ніколи не жалкував, що пішов на фронт.

— Натхнення таке було, адже я їду захищати Україну. Можливо, не кожен це відчуває, не кожен розуміє. Але це велика гордість. Я пишаюся тим, що пішов, і мені зараз не соромно перед своїми дітьми. Інакше я просто згорів би від сорому, не знаючи, що казати старшому сину, — каже ветеран війни.

Згодом Дмитро отримав пропозицію від благодійного фонду «Протез Фундейшн» зробити протезування у США.

— Мене переконала дружина. Вона мене постійно підтримувала. Без неї я, напевно, не витримав би цього.

Протезування у США

У мене таке враження було, що в Америці живуть лише українці. Відверто кажучи, це було незабутнє відчуття: ставлення до тебе людей. Я не знаю, що ними керує, не знаю, що там у них всередині, але зустріли нас в аеропорту з прапорами, квітами, подарунками, діти співали для нас.

Це було надзвичайно, дуже сильні емоції, до сліз, — розповідає Дмитро.

Протез встановили за декілька днів, потім — тритижнева реабілітація.

— Це складне протезування, коли немає стопи. Набагато простіше, якщо нога ампутована вище. Це найкраще для функціонального протеза, на якому можна ходити. А я стою фактично на обрізаній частині, спираюсь та переношу на неї вагу. І це боляче та важко, — пояснює Дмитро.

Саме тому  багато рухатися без протеза неможливо. Сьогодні це вдається легше. Але ще три місяці тому було дуже складно: набрякали ноги так, що не можна було надіти протез. Колись він виходив тільки до вулиці. А зараз ходить з дітьми на прогулянку до парку.

— Я намагався повернутися на війну, але МСЕК дав мені першу групу інвалідності через 95% непрацездатності. Хоч я й просив командирів, щоб взяли мене. Але це неможливо, — продовжує Дмитро Шевченко.

До війни він працював будівельником. У нього була бригада. Сьогодні в нього є бажання відкрити свою фірму.

— Вірю, що зможу це зробити, та хочу надихнути інших, щоб вони знали, що це можливо. Бо, мабуть, приклад – це важливо, — впевнений Дмитро і каже, що життя з протезом – це не кінець, а початок нового життя, в якому склавши руки він сидіти не збирається.

Яка допомога ветеранам від держави

— Сьогодні на обліку в Одеському обласному центрі зайнятості перебувають 310 людей з інвалідністю, з них десятеро – учасники бойових дій. Протягом січня — серпня послугами центру скористалися близько 1200 людей з інвалідністю, з них 160 працевлаштувались, — каже Світлана Помукчинська, начальниця відділу працевлаштування Одеського обласного центру зайнятості.

Для осіб з інвалідністю на сьогодні актуальними є близько 200 вакансій. Це вакансії сторожа, продавця, бухгалтера, водія, охоронника, рахівника, підсобних робітників тощо.

В середині квітня в Україні розпочалася грантова програма з фінансування створення, або розвитку  власного бізнесу ветеранами війни. Дмитро може отримати підтримку у розмірі від 250 тисяч до 1 мільйона гривень.

За словами Світлани Помукчинської, для цього потрібно зробити чотири кроки:

• перший крок – заповнити заявку;
• другий крок – скласти бізнес-план;
• третій крок – пройти співбесіди і презентувати свій бізнес-план;
• четвертий крок – отримати гранти, використати кошти і створити нові робочі місця.

Читайте також:

• Втратила ногу, але не занепала духом: юна одеситка освоює протез і будує плани на майбутнє (фото)
• 7-річна Саша Паскаль, яка втратила ногу після обстрілу Затоки, виграла змагання з гімнастики (відео)
• Втратив руку, але залишився воювати: історія офіцерської мужності та великого кохання