В очікуванні команди «до бою»: що повертає до життя зенітника з села Троїцьке на Одещини

За два дні до початку великої війни юнак демобілізувався. У березні провів на війну батька, який вступив до тероборони боронити Одещину на кордоні з Придністров’ям. А у травні добровільно мобілізувався до 11-ї бригади нацгвардії України імені Михайла Грушевського і сам Роман.

Кілька хвилин – і готові захищати небо

Спершу стрілець-зенітник Роман Ратушняк охороняв з побратимами Південну Пальміру від повітряних атак.

Щоб протистояти ворогу на Одеському напрямку, його бойовий розрахунок, сформований з восьми зенітників, швидко розконсервував та освоїв протиповітряний зенітно-артилерійський комплекс С-60 радянського зразка, який ще перебував на озброєнні українських Сил оборони.

Роман розповів, що вони встановили 57-міліметрову зенітну автоматичну гармату АЗП-57 на вантажівку та навчились влучно стріляти. Боєприпаси надходили від шведських союзників як військова допомога.

При повітряній тривозі одеським бійцям вистачало кілька хвилин, щоб перевести зенітку в бойове положення.

«Не люблю позивних»

З лютого 2023-го, коли в рамках кампанії «Гвардія наступу» було сформовано вісім штурмових бригад, старший солдат Роман Ратушняк уже воював стрільцем-зенітником новоствореної 15-ї бригади «Кара-Даг» на Запорізькому напрямку. Опанувавши на спеціальному тренажері переносний зенітно-ракетний комплекс «Ігла», захисник з Троїцького забезпечував протиповітряну оборону ввіреної йому ділянки фронту.

Та коли з Одеси під Запоріжжя «перекинули» його зенітку, Роман знову пішов воювати стрільцем звичної йому гармати.

– Не люблю позивних, але інколи відгукувався на «Фізрука», а нашу команду зенітників називали не інакше як «На позиції», бо щоразу, коли починалась атака, ми одні з перших займали оборону, – згадує Роман Ратушняк. – Дислокуючись в Одесі, ми боронили небо, а на Покровському напрямку свою гармату здебільшого застосовували для стрільби по живій силі та легкоброньованій техніці. Зенітний комплекс є дуже ефективним на полі бою.

Вибух – і важке поранення

Неодноразово доводилося відбивати штурми на мотоциклах. Дронів було, як комах в небі. 28 серпня 2024-го один з них вразив позицію зенітників. Внаслідок вибуху троє з п’яти бійців отримали поранення. Роман – найважчі. Осколки міни нашпигували його тіло, перебили ліву ногу та пробили ліву легеню. Воїн отримав чимало опіків.

– Звуку вибуху я не почув. Лише замиготіли кольорові спалахи. Тіло втратило всілякі відчуття, у мозку жевріли якісь думки. Остаточно прийшов до тями у Вінницькому шпиталі десь 1-2 вересня, – згадує Роман.

Алюмінієві осколки й досі виходять з його тіла, а залізний вже міцно зрісся з плечем. 

Доглядали і молилися мама й дружина

У Курахівському шпиталі медики ампутували воїну роздроблену нижче коліна кінцівку, стабілізували стан та відправили майже безнадійного у Вінницю.

За чоловіком з перших днів доглядала дружина Оксана. Роман щиро тішиться, що кохана не залишила його безпорадним і фактично виходила, відмоливши разом з його матір’ю.

Понад пів року знадобилося Роману, щоб стати на ноги.

Він переніс більше десятка операцій, не враховуючи перев’язок – майже кожна через нестерпні болісні відчуття проводилась під наркозом.

Що обурює ветерана?

Чоловік вдячний лікарям за порятунок, але обурений, що через бюрократичні перипетії йому задля отримання комплексної реабілітації та відновного лікування доводилося мандрувати по лікарняних закладах області: з Вінниці до Немирова, потім до Печер, а потім назад. Отак по колу, адже, згідно з Протоколом надання реабілітаційної допомоги, пацієнт може перебувати у таких центрах не більше тижня.

Воїн безмежно вдячний землякам, рідним та друзям за моральну і фінансову підтримку. Так, учні та вчителі Троїцького ліцею, де працює педагогом його матуся, неодноразово влаштовували ярмарки зі збору коштів на лікування Романа. Активно долучалась й власниця магазину «Весна», вдова загиблого захисника Наталя Яворська – збирала пожертви та проводила благодійні аукціони.         

Наприкінці березня ветеран Роман Ратушняк з інвалідністю II групи та його любляча дружина повернулися додому. Нещодавно «списався» з армії через хворобу серця його 57-річний батько, а два дядьки продовжують воювати з ворогом.

Допомагають любов і віра

Роману не віриться, що він уже вдома. Постійне відчуття небезпеки й очікування команди «до бою» його досі не відпускають.

Ветеран душею ще перебуває в зоні бойових дій, переживає за побратимів, згадує загиблих на війні. З болем Роман повідав про свого замкомвзвода Дениса Петриковця з Гостомеля, якого взяли у полон і разом з двома бійцями розстріляли.

Від пережитого і тяжких думок Роман рятується роботою. Приймає  замовлення на встановлення замків у двері та іншу столярку. Також пробує себе у творчості.

Мати воїна Оксана розповіла, що її син змалечку гарно малював і займався різьбленням по дереву, майстрував шкатулки. Тепер Роман знову береться за різець і олівець.

– Повернутись до життя допомагає любов і віра у власні сили. Зараз пробую щось цікаве витворити і подати свої роботи на мистецьку премію імені нашого земляка Ростислава Палецького. Наступного року, мабуть, відновлю навчання у Миколаївському педагогічному вузі, де закінчив лише три курси, та таки здобуду вищу освіту. А ще мрію про сина, – поділився планами ветеран Роман Ратушняк, який 17 липня святкуватиме 35-річний ювілей.

Нехай збудуться мрії воїна.

Читайте також:

• Захисники двох століть: дід і онук з Одещини борються за Україну
• Любашівська громада для ветеранів: про ліки, заміну суглобів та допомогу в Німеччині
• Зв’язківиця Ірина Безнащук: «Хочу, щоб усі воїни ЗСУ повернулися до своїх родин та зустрічали свято вдома»