У селі Концеба, що на Савранщині, медпрацівниця Галина Шатайло відроджує традицію ткацтва доріжок на родинному ткацькому верстаті. Протягом десятиліття вона майструє різнокольорові доріжки з тканини, надаючи старому текстилю «друге життя». Стародавній ткацький агрегат, що більш ніж чверть століття припадав пилом на горищі, дістався їй у спадок від бабусі. Саме село Концеба, розділене навпіл річкою Савранкою, відоме з другої половини XVIII століття й здавна славиться своїми традиціями та ремісництвом, насамперед, виготовленням віників.
Бабусина хатина
Свої вироби Галина Шатайло здебільшого виготовляє зі старих речей та продає усім охочим.
– Ще змалку пам’ятаю, як моя бабуся Пестимія Омелянівна Шевчук, 1912 року народження, ткала на верстаті такі доріжки, налавники та килимки. Колись наші бабусі й прабабусі дуже багато речей робили власноруч на верстатах. Раніше вони були майже в кожній хаті, хто трохи заможніше жив. Бідніші позичали верстати у багатших родичів, щоб і їхня хата була святково прибрана. Пізніше моя матуся, колгоспна нормовичка Неоніла Микитівна, після роботи також доріжки ткала, – розповідає Галина Шатайло. – Тепер я їх майструю. А почалося з того, що якось надибали з чоловіком Анатолієм бабусиного верстата на горищі її старої хатини, й я вирішила відроджувати вже призабуте ремесло. Зібрали і встановили верстат. Щоправда, не знала, як нитки в основу заправляти, то старожилка Варвара Миронюк навчила, як це робити, і на верстаті працювати.
Майстерня Галини Шатайло ташується у старій бабусиній хаті. Хатина чисто вибілена господинею, а стіни ззовні й піч обрамлені візерунками. Різнобарвними доріжками встелена підлога, а стіни прикрашені домотканими килимами й примітивними картинами соц-арту.
Також охайно-колоритно виглядає й друга хатина під очеретяним дахом, батьківська, де промайнули дитинство та юність Галини Шатайло. Ошатно виглядає й двір, прикрашений предметами селянського побуту, різноманітними декоративними виробами та барвистим квітником.
Дерев’яний ткацький верстат стоїть у бабусиній світлиці на тому ж місці, як і багато років тому.
52-річна майстриня працює за ним майже щоденно. Чимало замовлень на її традиційні хатні доріжки надходять у Концебу з багатьох куточків України.
Жінка розповіла, що багато хто, купивши у селі житло, намагається надати своїй оселі національного колориту, тому й купують її вироби, які раніше можна було знайти чи не у кожній сільській хаті. Погонний метр доріжки коштує 300 гривень.
І хоча майстриня виготовляти доріжки навчилась ще 10 років тому, однак каже, що лише зараз це ремесло насправді відроджується. Ще й війна спонукає цінувати, берегти та відтворювати все українське – від пісень до традицій та ремесел.
Кілька років тому майстриня важко захворіла та перенесла складну операцію, проте знову відновила роботу за ткацьким верстатом.
Пані Галина каже, що ткацтво її заспокоює, відволікає від поганих думок, й охоче ділиться секретами ремесла.
– Навчитись ткати доріжки зовсім не важко. Потрібне лише бажання і терпіння.
Щоб розпочати, я роблю основи з ниток 40 метрів у довжину, з якої виходить стільки ж метрів доріжки. Потім основа натягується на вал верстату, а матеріал, з якого виготовляю доріжки, заготовляю з непотрібних носильних речей. Ножицями нарізаю його на смужки та змотую у клубочки. Таким чином старі речі перетворюються на вишукані доріжки, – розповідає концебівська ткаля. – Приємно, що часто навідуються до мене школярі, які охоче сідають за верстат. Двері моєї хатини відчинені для всіх, адже хочеться, щоб село розвивалося, туристи Концебу не оминали, отоді й ремесло не пропаде.
Старша донька Шатайлів Яна Чабан працює вихователькою в місцевому дитсадку й часто навідується до батьків з чотирирічним сином Радиславом. Любляча бабуся охоче навчає допитливого онука ткацтву і мріє ще про внучку, щоб разом з верстатом передати їй свої знання.
Меншенька донька Аня зрідка навідується на гостину до батьків – виступає у столиці у складі вокального гурту «Мade in Ukraine».
Мати розповіла, що донька змалечку гарно співала. Мабуть, вдалася у свою бабусю Марію, яка славилась голосистістю в церковному хорі. Дівчинка завжди хотіла бути артисткою, записувала пісні на диски і відправляла їх на вокальні конкурси. Спершу продюсери запропонували талановитій дівчині виступати бек-вокалісткою, а тепер вона співає у тріо.
Сама ж пані Галина, хоча й не зірка естради, як донька, та кілька разів на місяць виходить онлайн у ТікТок, щоб погомоніти зі своїми численними співрозмовниками про ткацтво та життя-буття.
Буває, що під час ефіру переміщається ткаля від верстата до бабусиної плити, щоб запашного борщику для усієї родини зварити. Отоді за філософсько-побутовими балачками з доброчинною аудиторією господиня й не зогледиться, як 15-літровий баняк борщу з голосистим концебівським півником зварить.
Ткацтво доріжок – це стародавнє ремесло, що має глибокі корені в українській культурі. Воно пов’язане з переробкою старого майна та виготовленням з нього потрібних у домі речей. Ткацький верстат з’явився близько 5000 років до нашої ери, а ранні стадії ткацького виробництва на східнослов’янських землях пов’язані з трипільцями.
Читайте також:
Сьогодні, 29 серпня, у День пам’яті полеглих захисників України, встановлений 2019 року на знак жертовності… Read More
Тимчасовий виконуючий обов’язки голови однієї з районних адміністрацій Одеської міської ради вимагав у місцевого підприємця… Read More
29 серпня директорка департаменту освіти Олена Буйневич повідомила про стан готовності навчальних закладів міста до… Read More
Українська пісня пройшла непростий шлях: від засилля російськомовного контенту у 90-х до справжнього відродження під… Read More
Смарт-годинник виступає особистим тренером, помічником зі здоров'я і навіть заміною смартфона. Сучасні моделі здатні аналізувати… Read More
29 серпня, у День пам’яті загиблих захисників, в Одесі відбулася зворушлива церемонія вшанування тих, хто… Read More
