Коли світ руйнується від війни, жінки знаходять у танці опору. Це не розвага і не хобі — це спосіб пережити втрату, витримати тривогу, зцілити тіло й душу. Танцетерапія допомагає відчути себе живою, навіть тоді, коли здається, що все довкола зупинилося.
Танцювально-рухова терапія (DMT — Dance Movement Therapy) народилася ще в середині ХХ століття завдяки Маріан Чейс. Вона першою помітила, що танець може стати ключем до зцілення: у русі тіло «вивільняє» пережите, а психіка отримує шанс впоратися з травмою.
Сьогодні цей метод офіційно застосовують у медицині та психології. Танцетерапія допомагає:
І найважливіше: тут не потрібні ні підбори, ні сцена, ні роки підготовки. Танцювати може кожен. Бо мета – це свобода від болю, а не техніка.
Анні Федкевич 27 років. Вона з Херсона. Коли чоловік пішов добровольцем у ЗСУ, життя звузилося до очікувань, страхів і новин із фронту. Додалася хвороба свекрухи, і Анна відчувала: вона більше не витримує.
«Мені терміново треба було чимось зайнятися, – згадує дівчина. – Не тільки хатою чи роботою. Душа кричала про інше. І я вирішила піти на східні танці».
Спершу це було як виклик – спроба вирватися з тісного кола турбот. Але дуже швидко Анна зрозуміла: це її простір сили.
«Танці приносять мені максимальне задоволення, – усміхається Анна. – Для мене це втеча від усього світу. Я забуваю про тривогу, про війну, про безсонні ночі. Це час тільки для мене».
Три роки потому у її шафі зібралося вже кілька сценічних костюмів, на полицях стоять кубки з конкурсів. Але найбільша перемога – внутрішня.
«Я навчилася жити в моменті. Коли виходжу на сцену, я відчуваю, що живу на повну. А коли просто танцюю для себе – розумію, що ще здатна бути щасливою».
Аліна Артьомова викладає східні танці. Вона бачить, як за останні роки змінилася мотивація жінок, які приходять до неї.
«Багато хто раніше соромився, відкладав на потім, – розповідає тренерка. – А війна все змінила. Жінки зрозуміли, що життя – одне, і відкладати вже неможливо».
Танець, за словами Аліни, поєднує три складові: тіло, емоції та жіночу красу.
«На занятті жінка відчуває себе і сильною, і ніжною, і красивою. Це своєрідна медитація в русі. Коли виходиш із залу – тіло легке, думки чисті, серце спокійне».
Вона додає: під час війни танець став своєрідним терапевтичним острівцем. «Для когось це перші кроки до впевненості, для когось – спосіб прожити втрату, а для когось – повернення радості. У будь-якому випадку це завжди про життя».
Ірина Михайлюк, викладач та організаторка проекту “Танго в Ботанічному саду”, відкрила в Одесі першу школу соціального аргентинського танго.
«Тут немає ідеальних рухів, – пояснює вона. – Танго – про довіру, а не про техніку. Про здатність слухати і відчувати іншого».
Хтось з її учнів прийшов після розлучення, хтось пережив втрату, хтось просто шукав тепла. І кожен знаходить своє.
«Коли ми стаємо в пару, – каже Ірина, – ми створюємо маленький всесвіт. Там є тільки музика і двоє. Це унікальний простір, де можна відпустити біль і просто бути».
Волонтерка Лариса Сердечна – сімейний консультант, казкарка та викладач. Жінка не уявляє свого життя без танго. Для неї та чоловіка це не просто хобі, а спосіб триматися разом.
«У танго видно все: чи ти довіряєш партнеру, чи вмієш слухати, чи є повага. Це як дзеркало стосунків», – зізнається Лариса.
Коли почалася війна, вони перестали танцювати. Було важко, не до залу, не до музики. Але повернення на паркет стало переломним моментом.
«Ми зрозуміли: якщо втратимо це – втратимо одне одного. Тому повернулися. І танго стало нашою мовою любові. Ми знову навчилися зустрічатися поглядом, відчувати одне одного. Це врятувало наш шлюб».
– Як і в кожного українця, моє життя розділилося на «до» війни і «під час» війни, – розповідає 48-річна Галина Гульвас. – Змінилось все: особисте життя, діяльність, місце проживання. Під час війни я розлучилась після 28 років шлюбу. Залишилась в Одесі.
Почала займатись фотографією. Почала мандрувати: підйом на Говерлу першого січня, базовий лагер Евересту, шлях Якова, шлях Camino Podolico, вершини в Доломітах та інше. Відчуття, що завтра тебе може не стати, активувало жагу до життя. Найбільше мені не вистачало театрів і музеїв. Тому я шукала будь-яку можливість культурного спілкування.
Однією з таких можливостей для Галини стали заняття з танго.
– Це не просто вивчення кроків в танго, це атмосфера й енергія Ірини. Це спілкування з людьми. Це підтримка, яка зараз необхідна і яка має лікувальну та відновлюючу силу. Спілкування – це рецепт від усіх проблем. Танго – це мова тіла. Танго допомагає відкритись, довіритись партнеру, повірити. Танго – це про повагу до партнера. Танго для мене – це танготерапія. Запрошую і тебе на танготерапію.
Не думайте, що танець – це просто ритмічні рухи під музику. Це й проживання різноманітних емоцій, вивільнення болю, пошуки радості і віри в життя. Обійми у танго, пластика східного танцю, легкість імпровізації – усе це повертає жінкам відчуття сили, цілісності, краси. У час війни танець перетворюється на тиху терапію, що непомітно зшиває розірвані душі. Бо танець завжди говорить про життя.
Читайте також:
В Одесі та Одеській області 24 серпня 2025 року очікується мінлива хмарність, без істотних опадів.… Read More
З 22 по 24 серпня Літній театр Міського саду в Одесі перетворився на простір смаку,… Read More
У жовтні 1956 року Будапешт став символом боротьби маленької країни проти радянської імперії. Студентські демонстрації… Read More
На Приморському бульварі, просто неба, поруч із Дюком, до 24 серпня включно відкрита незвична композиція,… Read More
Одеса завжди була містом підприємливих та сміливих людей. Унікальна атмосфера, потік туристів та статус південної… Read More
Сьогодні виповнюється два роки з моменту початку мирних пікетів "Гроші на ЗСУ" біля Одеської міської… Read More
