Від Віттенберга до Прикордонного: як живе село на кордоні під час війни

За три кілометри від Молдови, на берегах річки Киргиз, розташоване Прикордонне Бессарабської громади. Колись воно називалося Малоярославцем Першим, а до того було німецьким поселенням Віттенберг. Сьогодні тут мешкають 275 із 515 зареєстрованих жителів, а в місцевій гімназії навчаються лише 50 дітей — проти 120 п’ятнадцять років тому.

Журналістка «Одеського життя» Юлія Валієва поспілкувалася зі старостою Петром Кічуком, заступником старости Юрієм Михайлюком, директоркою гімназії Галиною Реул та керівницею сільського клубу Надією Михайлюк. Вона дізналася, як війна змінила життя прикордонного села, чим сьогодні живуть його мешканці та як вони зберігають традиції своїх предків.

Ключові моменти:

• Прикордонне розкинулося лише за три кілометри від Молдови.
• Після початку великої війни частина багатодітних родин виїхала.
• Школа втратила учнів, але продовжує підтримувати фронт благодійними ярмарками.
• Клуб, спільні свята й родинні традиції допомагають селу триматися.

Треба подзвонити – лізь на пагорб

Невеличке село Прикордонне Бессарабської громади розкинулося по обох боках річки Киргиз. За три кілометри від нього починається Молдова. До Чадир-Лунги – другого за величиною міста Гагаузької автономії – з села лише 18 кілометрів, як і до центру громади.

Чому село на півдні Одещини колись називали «чорною Африкою» та словом німця  скріплювали домовленості?

Колись Малоярославець Перший у громаді називали «чорною Африкою»: через суцільне бездоріжжя після опадів сюди можна було доїхати хіба що на тракторі. Але після капітального ремонту дороги в 2021 році, з Бессарабського можна доїхати за 10-15 хвилин.

Ще одна проблема, яка багато років дошкуляла мешканцям села, – мобільний зв’язок. Щоб зловити супутниковий зв’язок, селянам доводилося забиратися на пагорб. Але і її у 2023 році вирішили – встановили вишку «Київстар».

Як розповів Петро Кічук, староста Ярівського старостату, до якого належить Прикордонне, саме тут знаходяться міцні фермерські господарства і саме в цьому селі найбільше з усіх в громаді багатодітних, а також прийомних родин.

До війни в селі було 250 житлових будівель, зараз залишилося 200.

День Дмитра – свято для всього села

У селі працюють гімназія, ФАП, дитсадок, крамниці, є дитячий і спортивний майданчики.

Як розказав заступник старости Юрій Михайлюк, який ще виконує функції адміністратора ЦНАП, у 2024 році завершилася модернізація пункту пропуску «Прикордонне» – старі вагончики змінили на сучасні модулі, встановили систему освітлення, генератори, змонтували спеціальні засоби для перевірки авто тощо.  

Цьогоріч в селі відкрили капличку на честь Великомученика Димитрія Солунського. Під час війни Прикордонне не святкує День села, але 8 листопада – на день Дмитра – влаштовують свято. Напередодні наводять лад у селі, біля садиб, і кожна родина готує на загальний стіл традиційні страви – запечене ягня, локшину з куркою, сармалє, плацинди, мамалигу, каварму, і обов’язково – курбан. Столи накривають в клубі, куди, після урочистої служби в церкві, запрошують гостей.

Школа тримається на багатодітних родинах

У гімназії Прикордонного сьогодні навчаються 50 дітей – п’ятнадцять років тому було 120. В дитсадку – десять вихованців, хоча дошкільнят в селі більше. До зими школа підготувалася ще влітку, тому і дрова, і вугілля є.

Багато років гімназією керує Галина Реул. 

– На жаль, через війну маємо на третину учнів менше. З великою війною деякі багатодітні родини поїхали з села – в них були по вісім-десять учнів в кожній. А наша школа тримається саме на багатодітних родинах, – каже директорка.

Кожні три місяці гімназія проводить благодійні ярмарки на підтримку ЗСУ – батьки готують, а діти розпродають. Чого тільки на них не продають! Наприклад, на осінній, що пройшла нещодавно, можна було придбати не тільки страви та кондитерські вироби, а й саджанці дерев, насіння рослин, горіхи, квіти, мед тощо.

Також у школі формують посилки на фронт – з домашньою локшиною, консервацією, кавармою і обов’язково з листами підтримки та дитячими малюнками.

Життя крутиться навколо клубу

Життя в Прикордонному крутиться навколо школи і сільського клубу. Тут завжди святкують День сім’ї, запрошують багатодітні родини, які готують номери та пригощають смачною випічкою.

– У клубі є дитячий танцювально-вокальний колектив і колектив жінок-пенсіонерок, – розповідає Надія Михайлюк, керівниця клубу. – Вже зараз їх учасники розучують нові щедрівки, колядки, щоб вразити односельців чимось новеньким.

В глядацькому залі клуба є етнографічний куточок, де зібрані старовинні килими, рушники, посуд, меблі, прялки – прикордоненці дбайливо бережуть предмети побуту своїх предків.

Молдавське подвір’я, на якому достигають гранати

У Прикордонному є чимало гарних будинків з красивими парканами та чудово облаштованими присадибними ділянками.

Кілька років тому ми побували на подвір’ї Олени Бойнічан. Вона – справжня молдавська господиня із золотими руками, яка зробила свій двір унікальним. Пані Олена сама придумала та втілила у життя парковий дизайн у національному стилі.

На її подвір’ї багато садових фігурок, половину з яких вона ліпила своїми руками, бесідка, криниця, садочок – і все це прикрашено в молдавському національному стилі. А ще в своєму садочку Олена вирощує гранати. Вони дають гарний врожай і тішать господиню та її гостей.

Під час подорожі гості не лише ласували стравами молдавської кухні, а й навчалися їх готувати. Господиня разом із помічницями показували майстер-клас із приготування мамалиги. В альтанці проходила дегустація голубців – молдавських сармалє. На кухні готували плацинди. А в молдавському погребі, повному консервації та бочок з вином, Олена показувала, як робити справжню бринзу. Звичайно, що всі страви гості запивали смачним домашнім вином.

З тих пір нічого не змінилося. Охайний двір так само дбайливо доглянутий, тішать око осінні квіти та достигає яскраво-червоний соковитий гранат.

Довідка «ОЖ»

• У 1815 році 300 німців-переселенців оселилися в буджацьких степах і назвали це поселення Віттенберг – на честь німецького містечка, яке були змушені покинути.
• Кожна родина отримала по 60 десятин землі та звільнення від податків на 50 років.
• У 1817 році село перейменували на Малоярославець.
• 1842-го німці побудували двоповерхову школу.
• Того ж року була збудована католицька церква. Зараз це гімназія.
• У 1918 році румуни, під чиє володіння відійшли землі, перейменували село на Малу-Маре.
• У 1940 році німці покинули Бессарабію. Селу повернули стару назву – Малоярославець.
• Після від’їзду німців село заселили переселенці з молдавських сіл, а також зі Львівської, Вінницької, Тернопільської областей.
• У 1992 році на околиці села був відкритий КПП «Малоярославець Перший», зараз він має назву «Прикордонне».
• Першим начальником пункту пропуску був Борис Бойнєнков, який героїчно загинув у 2015 році, – він став останнім з кіборгів у Донецькому аеропорту.
• Понад двадцять прикордоненців зараз боронять країну.
• Опанас Халіков – командир взводу окремої бригади «Холодний яр», загинув у квітні 2022-го в Харківській області. Він був посмертно нагороджений «Орденом за мужність», на його честь односельці назвали в селі вулицю.
• У 2024-му Малоярославець Перший перейменували в Прикордонне.
• У селі мешкає 275 осіб з 515 зареєстрованих.

Цікаво

Займалися німецькі поселенці вівчарством, рослинництвом, ткацтвом. Майже в кожній хаті були прялка та ткацький станок, а ще великий глибокий підвал – деякі з них збереглися дотепер. Німці активно торгували. Усі, хто населяв на той час буджацькі степи, підмітили, що німці пунктуальні та не порушують домовленостей. Тому під час укладання з ними договорів зазвичай казали: «Дай слово німця!». Цілком достатньо було сказаного у відповідь німцем: «Даю слово німця». Тоді потискали руки і вважали угоду укладеною.

Читайте також:

• Танцюють всі, від малюків до бабусь: як у Буджаку бережуть традиції народного танцю
• Безкоштовне харчування: чи смачно готують у шкільних їдальнях на Одещині?