Першим ще наприкінці XVIII століття розорав правічний ковиловий степ неподалік жвавого чумацько-візницького шляху, що вів на Одесу, відставний козак Демид Любинський. У мальовничій та безпечній від ворогів балці заснував на кшталт козацького зимівника хутір Стражниця, перейменований згодом на Козачий Яр. А 1818-го, в пам’ять про свого героїчного батька, його сини корнет Іван, ротмістр Йосип та прапорщик Василь нарекли вже багатолюдне село Демидівкою.
Демидівка
На околицях Демидівки ще можна відшукати рештки поселень доби бронзи та черняхівської культури, а також напіврозорений скіфський курган.
У самому селі про сиву давнину нагадує передусім Маєвська гора, де до революції 1917-го стояв панський дім, а нижче по схилу гори красувався дивовижний парк, на місці якого щовесни рясно цвіте лише білий бузок. Ходили легенди про погреби, льохи, в яких можна було знайти зброю, шаблюки, золото…
За спогадами старожилів, у засипаних панських погребах люди знаходили старовинні речі, а колгоспник Стець надибав навіть стару шаблюку. Дітлашня, граючись в археологів, нарила уламки старовинної фарфорової вази із загадковими візерунками та написами.
На місцевому цвинтарі, звідки відкривається панорама села, височіє великий козацький хрест, під яким упокоївся засновник і хранитель Демидівки Демид Любинський.
Звідси проглядається все село, яке простягнулось з півночі на південь на понад два кілометри.
Посеред благодатної долини – великий став. З’явився він десь на початку 1960-х, коли важкі скрепери перегородили балку землею і глиною, а чаша, що утворилася, заповнилась джерельною водою. Тут ще донедавна самодіяльні артисти влаштовували свято Івана Купала та молодіжні забави, а рибалки намагаються виловити солодких карасів.
«Демидівські кутки називались «Вітвицького» та «Науменка», бо на одному краю в останній хаті жив Іван Вітвицький, а на другому вулицю замикала хата Івана Науменка. Жителі розділялися на «ляхів» та «мужиків». Межею була гребля і ставок посеред Демидівки. Можливо, у цьому був відгомін буремних часів ХVІІІ століття?
Все з того часу начебто й перемішалося, проте все ж на нашому кутку було більше Рошковських, Вітвицьких, Дорошевських, Крижанівських, а по той бік греблі – Паровиків, Стеців, Чумаків, Кричунів», – писав у спогадах уродженець Демидівки, письменник та літературознавець, доктор філологічних наук, народний депутат Верховної Ради України I скликання Володимир Панченко.
У селі пам’ятають про свого знаменитого земляка Володимира Панченка.
Відданий патріот ще 2014-го стверджував, що європейські лідери, за невеликим винятком, ігнорують загрозу, яку становить путінська агресивна імперія не тільки для України, а й для всієї Європи, і дехто з цих лідерів готовий «піти на компроміс із Путіним за рахунок національних інтересів України».
Заради увіковічення пам’яті видатної людини у селі планують облаштувати його меморіальну садибу-музей. Педагог Володимир Рубля, син завідувачки сільського клубу Віри Тетері, яка свого часу виступила ініціатором цього проєкту, вже викупив хатину, де народився знаменитий літератор. Є підтримка влади, друзів Володимира Панченка, залишилось віднайти спонсорів. Значну частину експозиції майбутнього музею складуть експонати, вже зібрані пані Вірою. До речі, славилось село і шкільним духовим оркестром під керівництвом Володимира Рублі.
Наразі культпрацівниця переймається збереженням приміщення клубу, який потребує капітального ремонту.
Болюча для селян й освітянська тема, бо Демидівську школу кілька років тому закрили, дітей возять навчатися в Любашівку. Звичайно, селищна рада подбала про шкільний автобус, ремонт автодороги та облаштування автобусних зупинок. Але, на жаль, більшість вчителів залишилися без роботи.
Старожилка Ганна Бурдова, яка є родоначальницею династії сільських педагогів, дуже шкодує, що школа не працює. 44 роки свого життя вона віддала вчительській справі. Тут трудилися її донька, вчитель початкових класів Вікторія Познанська, та онука Анастасія.
– Якщо порахувати усіх, хто пов’язав свою долю з вчительською справою, то у Бурдових-Познанських їх набереться не менше двох десятків родичів, які працюють по всій Україні, – додала пані Ганна.
Чимало літ вчителював у Демидівці Володимир Синьковський – автор низки поетичних книг, ще й заснував і видавав літературний альманах «Спектр».
Дитинство та юність провів у мальовничому селі Сергій Вознюк, де працював агрономом та очолював Новоселівську сільську раду. Переїхавши на Хмельниччину, відомий поет-гуморист, тонкий лірик та байкар викладав хімію, очолював школу, відділ освіти та науки Хмельницької адміністрації тощо. Після його раптової смерті у школі започаткували іменну премію Сергія Вознюка, якою відзначають кращих учнів.
Демидівська земля багата родючими землями, мальовничою природою, традиціями, працьовитими і талановитими людьми.
І всі, хто не покинув рідне село в нинішню скруту, щодня наполегливо працюють над його розквітом та всебічно підтримують захисників, донатять та волонтерять.
А щодо традицій місцевої кулінарії, то вони напрочуд різноманітні, бо Демидівка впродовж століть акумулювала найкращі страви українців, молдаван, поляків, сербів та низки інших національних культур.
Працівниця культури Віра Тетеря, відома і як файна кухарка, розповіла, що на майбутньому відкритті музею роду Панченків обов’язково частуватиме відвідувачів солянкою, чанахі та смаженою картоплею – стравами, котрі залюбки за життя готував своїм рідним та гостям Володимир Панченко.
– Традиційно святкові та буденні страви наші бабусі й мами готували виключно в печі. Моя бабуся з польським корінням Софія готувала плачинди, налисники, печиво, голубці тощо, – поділилась спогадами Людмила Бурдова, невістка пані Ганни. – Особливо смакували мені галушки зі шкварками та солоним домашнім сиром. Частенько пробувала самотужки відтворити цей рецепт у себе на кухні, щоб ще раз поринути у безтурботне дитинство.
Традиційна українська страва, яка поєднує в собі ніжні варені галушки, хрусткі шкварки та сир. Зазвичай галушки готують із пшеничного борошна, яєць та води, а потім варять у підсоленій воді. Шкварки роблять зі смаженого сала або підчеревини, а сир може бути як свіжим, так і кислим, часто додають сметану для соковитості.
Інгредієнти:
Змішайте борошно, яйця, сіль та воду, замісіть м’яке тісто.
Закип’ятіть підсолену воду в каструлі, ложкою викладайте тісто у воду та варіть, поки галушки не спливуть на поверхню.
Для шкварок наріжте сало кубиками та обсмажте на сковороді. За бажання додайте цибулю, обсмажте до золотистого кольору.
Готові галушки викладіть на тарілку, полийте шкварками з цибулею, посипте сиром, за бажання полийте сметаною.
Галушки можна подавати як самостійну страву або як гарнір до м’ясних страв.
Читайте також:
У середу, 13 серпня, магнітосфера Землі перебуватиме у збудженому стані, можливі магнітні бурі. Read More
У місті Татарбунари Одеської області вже кілька тижнів спостерігається незвичне для серпня явище – друге… Read More
В Одеській області фіксують стійке підвищення температури: спека перестала бути короткочасною і набуває ознак тривалої… Read More
У середу, 13 серпня 2025 року, в Одесі та області синоптики оприлюднили оновлений прогноз погоди.… Read More
Атака на Одесу, що сталася в ніч з 23 на 24 липня, призвела до значного… Read More
Чорне море біля Одеси змінюється просто на очах. Тут з’являються яскраві рибки з Криму, «прибульці»… Read More
View Comments
Гарненьке село яке ховається в балці зі ставком і вербами,часто по роботі бував на полях і фермах,зустрічавсь з людьми,декого з згаданих в статі знав особисто,то було начебто не давно,а вже історія.Сьогодні багато що змінилось,але зостаються люди працьовиті і щирі, котрі продовжать життя села.