Поранений, але не зламаний: відновлення та оптимізм українського воїна Данила Селіверстова

Тридцять вісім годин бою і перші поранення

Данило Селіверстов розпочинав свій бойовий шлях із південних напрямків. Згодом — бої за Харківщину та Донеччину. 

— У нас було тридцять вісім годин безперервного бою. Не спали. Ми відходили, а потім знову забирали свій дім, в якому тримали оборону, аж поки наш будинок повністю не згорів. Ми вийшли, і нас почали брати у кільце вагнерівці. Ми билися. Я почав стріляти, спалив чотири будинки з росіянами, шістнадцять пострілів зробив, а потім останні п’ять-шість разів просто виходив на дорогу, стріляв. Хлопці кажуть, що я втрачав свідомість, у мене кров йшла з вух, — згадує воїн.

Тоді від контузії у Данила порвало барабанні перетинки. Тому тепер він користується слуховим апаратом. Данило отримав два поранення на Донецькому напрямку. Відчув, як йому прилетіло в ногу, зрозумів, що куля пройшла накрізь. Він пробіг ще трохи і усвідомив, що поранені обидві ноги. Місяць відлежав у лікарні. А потім, коли дали ще 30 днів відпустки, поїхав з милицями до нового дому — до батьків на Балтщину. 

Останній вихід на позиції

Після того, як трохи зміцнів, воїн знову повернувся на фронт, аби разом із побратимами захищати рідну землю.

Він згадує, як в одному з боїв йому довелося взяти командування на себе, як виводив хлопців і доповідав по рації обстановку: «У мене всі трьохсоті і один контужений». 

Данило пройшов метрів двадцять і почув, що позаду щось хруснуло. Повернувся, і отримав удар у плече, бронежилет врятував. Тільки встиг побачити, що висить рука, як раптом відлетів метри на три. Рука ще висіла, а хлопець збагнув, що і з оком щось діється. Він намагався встати, але не зміг, — в нозі була дірка. Тоді він наказав побратимам йти далі.

Вони не вбивають одразу, а мучать

 — Потім я вже чую, що знову летить дрон з іншим звуком. Зупинився наді мною, і скинув на мене першу гранату. Тоді мені перебило променевий нерв, зараз закривається рука і не дуже працює. Хвилею мене відкинуло на кущ, за який я зачепився рукою — вона висіла, її довелося обрізати. Знаєте, росіяни не одразу вбивають, вони мучать. Я вже лежав і показував, що у мене висить рука, щоб добили мене. А вони кидають гранати поруч, а мене уламками січе, — згадує Данило.

…Життя йому врятували розвідники ЗСУ. Данилі вдалося вижити, але довелося перенести безліч складних операцій: на оці, руці, на щелепі. 

— Син був у дуже жахливому стані, запеклась кров, бруд, його ніхто не мив. Ми з чоловіком поїхали, купили машинку для стрижки, бо була борода, а під нею рвані рани, до яких не могли добратися, обробити. Я розуміла, що син не буде бачити на одне око, — розповідає його мати Марія Іванівна.

Любить готувати і відновлює навички

Сьогодні Данило після фронту звикає до цивільного життя. З протезом на руці, слуховим апаратом, вставним оком та шрамами по всьому тілу хлопець не втрачає оптимізму і вчиться працювати протезом. Відновлюючи навички своєї улюбленої справи — Данило любить готувати, — він уже має перші успіхи. Крім того, це заняття повертає йому здатність керувати дрібними рухами м’язів рук, пальців і зап’ястя, відновлює координацію і дає змогу дати собі раду у повсякденному житті.

Його мама переконана, що на полі бою, де багато побратимів схилили голови, її сина врятував Господь. Він і сьогодні дає сил боротися далі. Данило Селіверстов тримається мужньо і оптимістично. Планує вивчати психологію та допомагати іншим ветеранам.

У нього попереду ще тривалий час лікування і операцій, в результаті яких Данило зможе краще чути та говорити. А ще хірурги позбавлять його осколків від снарядів, які й досі залишились в його тілі після поранень. Операції робитимуться під патронатом благодійного центру Superhumans Center. Це Всеукраїнський сучасний центр з протезування, реконструктивної хірургії, реабілітації та психологічної підтримки постраждалих від війни дорослих і дітей, відкритий на Львівщині. Усі послуги – безкоштовні.

Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю видання «Одеське життя» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.