На Шкодовій горі в Одесі збереглися унікальні печерні житла перших будівельників міста — каменярів, нащадків запорізьких козаків. Сьогодні ця історична територія стрімко руйнується й перетворюється на сміттєзвалище. Водночас в Одесі знову заговорили про створення тут музею просто неба або етнопарку, який міг би зберегти автентичний ландшафт і українську ідентичність міста.
Ключові моменти:
Шкодова гора — одна з найменш відомих, але водночас найцінніших історичних територій Одеси. Саме тут збереглися печерні житла каменярів, які в XIX столітті добували ракушняк для будівництва міста, а також козацькі поховання та сліди давніх шляхів чумаків. Дослідники вважають цей комплекс унікальним не лише для Одеси, а й для всієї України.
Про виняткову цінність печерних осель неодноразово говорив одеський історик, професор ОНУ імені Мечникова Тарас Гончарук. За його словами, саме на Шкодовій горі збереглися скельні житла зі слідами побілки — як у традиційних українських мазанках. Таке поєднання скельної архітектури й народної житлової культури більше ніде в Україні не зафіксоване.
Попри охоронний статус частини території, сьогодні печерне місто поступово руйнується. Деякі оселі використовують як господарські приміщення або звалища, інші вже частково обвалилися. За кладовищем біля підніжжя гори доглядають переважно військові та волонтери — зокрема бійці 122-ї бригади, які власними силами прибирають бур’яни й намагаються зберегти козацькі хрести.
Ініціативу системного збереження історичного комплексу підтримує депутатка Одеської міськради Ольга Квасницька. Саме вона порушила питання створення на Шкодовій горі етнографічного парку або музею просто неба, який міг би поєднати історію, освіту й рекреацію та закріпити українську ідентичність Одеси в міському просторі.
Сьогодні унікальне печерне поселення в районі Шкодової гори поступово руйнується, перетворюючись на сміттєзвалище. Покриваються мохом вирізані з каменю хрести на сусідньому козацькому Сотниківському кладовищі. Наводять порядок на старовинному цвинтарі хіба що військові та волонтери.
Але минулого року з ініціативою збереження самобутнього історичного комплексу виступила депутат Одеської міськради Ольга Квасницька.
«Мене надихнула не тільки наявність козацьких поховань на Сотниківському кладовищі, розташованому біля підніжжя Шкодової гори, — розповідає депутатка. — Влітку минулого року я його відвідала. І була шокована — такого не очікувала. Пам’ятала, що у 2021 році ця територія була взята під охорону, занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України і стала пам’яткою місцевого значення. І знала, що міська влада більш-менш доглядала за Сотниківським кладовищем. Але влітку воно так заросло, що хрестів не було видно. Там я зустріла військових із 122 бригади — вони вирішили привести кладовище до ладу. І мене шокувало те, що вони мало того, що нас захищають, але ще й бур’яни там повинні виполювати. Один із військових розповів, що на території кладовища була церква. І навіть місце показав. Я зрозуміла, що потрібно відновити цю церкву, взяти під охорону, як культурну спадщину, кладовище і поселення каменотесів».
Для початку Ольга Квасницька зв’язалася з одеським істориком, професором ОНУ імені Мечникова Тарасом Гончаруком і попросила його показати збережені печерні будинки, де жили нащадки козаків, які добували тут камінь.
Він повідомив, що на цій території в одній зоні зібрано найціннішу історичну спадщину Одеси: печерні поселення, козацькі поховання, також тут є археологічна пам’ятка «Усатівський курган». Поруч — своєрідний «очеретяний» трамвайний маршрут. Все це дуже вразило депутатку.
«А коли я піднялася на Шкодову гору, побачила пейзаж, який звідси відкрився, — зрозуміла, що це територія, де можна створити музей під відкритим небом, що підтверджує українську ідентичність Одеси».
У тому, що печерні житла Шкодової гори необхідно взяти під охорону, переконаний і Тарас Гончарук. На його думку, це по-справжньому унікальні автентичні архітектурні споруди.
«Унікальні ці скельні житла, тому що на них збереглися сліди побілки, — стверджує історик. — Господині білили їх, як українські мазанки. Скельні будинки є і в інших регіонах нашої країни. Але побілені, з характерними рисами саме української хати, — тільки в Одесі, на Шкодовій горі. Тут збереглася своєрідна одеська народна культура козаків-каменярів».
«Там, де добували камінь, зверху лежала плита каменя-дикуна. Її ламали ломом. Дикун використовувався на тротуари і фундаменти. Досі подекуди в Одесі ці “дикунські” шматочки визирають з-під асфальту, — зазначає Тарас Гончарук. — Далі залягав м’який ракушняк, який пиляли. Він йшов на штуки — такий камінь називали штучним. Таким чином, під величезними “дикунськими” плитами каменярі випилювали собі житла. Причому відстоювали їх перевагу — тут сухо, зберігається постійна температура: тепло взимку і прохолодно влітку. Ну, трошки піч протопити потрібно. Прямо з цих будинків були виходи в катакомби. Тож працювати вони могли “на дому”».
Поруч зі скельними житлами досі збереглися залишки колодязів, терасові городи. Викладені тераси не зі штучного каменю, що поставлявся на будівництво Одеси, а з нестандартного, який не можна було продати.
Виселили мешканців зі скельних будинків у середині ХХ століття. Подекуди на стінах досі збереглися сліди електропроводки, а в покинутих палісадниках навесні й донині цвітуть іриси та тюльпани.
Частину печерних осель місцеві жителі досі використовують як господарські будівлі. У деяких, за словами історика, щось палять, і через це стіни всередині обсипаються. Буває, що скельні будинки перетворюють на сміттєзвалище. Безгосподарні житла поступово починають завалюватися. Деякі вже обвалилися повністю.
В одному з таких будинків, куди сьогодні просто страшно зайти, жила сім’я Василя Іванова, який переховував євреїв під час окупації Одеси. Маючи прохід у катакомби, він приносив їм продукти. Переховувалися там і партизани. Згодом схованку було розкрито. Іванова і його дружину розстріляли. Отже, печерні житла — не тільки історія одеських каменярів, але й історія Другої світової війни.
«Потрібно подумати, як ці будинки зберегти. Для початку — не завадило б їх інвентаризувати, законсервувати і взяти під охорону. А в перспективі, можливо, створити туристичні об’єкти. Якщо, звичайно, дорогу зробити, — відмічає Тарас Гончарук. — Через Шкодову гору йшла дорога до Бессарабії. І чумаки казали: “Шкода, який шлях”. Досі там дуже погані дороги. Місцями — врізані у скелі».
Хоча сьогодні, за словами історика, багато туристів приходять сюди за геолокацією. Адже Шкодова гора — дуже цікавий об’єкт. Місце, де одесити можуть, не виїжджаючи з Одеси, ніби за містом побувати.
«Тому цей об’єкт цілком може бути місцем відпочинку. Разом із залишками Хаджибейського парку. Саме туди була прокладена лінія трамвая. Люди їхали відпочивати на Хаджибейський лиман, де тоді були грязелікарні. Там кілька місяців лікувалася Леся Українка. А жила вона на Шкодовій горі. Загалом весь цей комплекс в принципі потрібно взяти під охорону — разом із бельгійськими трамвайними зупинками на Хаджибейській дорозі, які теж поступово розвалюються. Шкода, що все це просто руйнується на очах. Тоді як на Шкодовій горі можна було б проводити уроки історії».
Разом з тим проєкт створення етнографічного парку на Шкодовій горі був розроблений одеськими архітекторами Світланою Сторожук та Олександром Овсянниковим ще в 2023 році. І навіть — представлений у Києві в Інституті національної пам’яті. Але, на жаль, реалізований не був.
«Проєкт дуже амбітний, серйозний. Зараз ми не можемо його повністю здійснити, — пояснює Ольга Квасницька. — Але концепцією цього етнографічного парку міська влада повинна була займатися вже давно».
У серпні минулого року під час проведення громадських обговорень міської програми збереження культурної спадщини на 2025–2028 роки депутатка запропонувала включити до переліку заходів виготовлення облікової документації на печерні поселення Шкодової гори. Тоді стане можливим внести їх до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
«Я подала проєкт етнографічного парку на сесію міської ради. Запропонувала внести його до переліку парків і скверів. Паралельно — провести інвентаризацію дев’яти гектарів відведеної для нього землі. Але реалізувати ці проєкти не вдалося», — розповідає Квасницька.
Річ у тому, що, згідно з генеральним планом, створювати парки і сквери на Шкодовій горі не можна. Частина цієї території охоплюється санітарною зоною — неподалік розташований нафтопереробний завод.
«Проте я розуміла, що коли ми зробимо інвентаризацію землі, у мене буде можливість через інші інструменти піти далі, — ділиться планами Ольга. — Але депутати не підтримали й інвентаризацію цієї території. Причину ніхто не назвав. Після введення в Одесі військової адміністрації я розповіла про цю ідею начальнику ОВА Сергію Лисаку. Йому вона дуже сподобалася. І на сьогодні концепція етнопарку буде розроблена в рамках координаційної ради культурно-освітнього проєкту утвердження української ідентичності Odesa ID».
Звичайно, створення етнопарку на Шкодовій горі — завдання не з легких, робота на роки, не приховує депутатка.
«Але, коли завершиться війна, якщо вдасться залучити інвестиції, ми зможемо зробити дуже круту локацію. Проте сьогодні відкладати цей проєкт не можна. Унікальне печерне поселення буде руйнуватися, і Одеса втратить його, — наголошує Ольга Квасницька. — Звичайно, не варто жити минулим. Але я дуже хотіла б, щоб ми цінували свою історію, тоді у нас буде своє майбутнє. Одеса — це справжні козацькі землі, український край. І саме створення етнопарку на Шкодовій горі дасть нам можливість про це заявити, зберегти те, що ще залишилося від спадщини минулого».
Раніше ми розповідали про загадкові кам’яні хрести, яки стоять прямо посеред села Шершенці на Одещині та навкруги.
Читайте також про таємниці степових криниць, які козаки та турки залишили на півночі Одещини.
На території Національного природного парку «Куяльницький» зафіксували незаконні заїзди позашляховиків, які завдають шкоди заповідним схилам… Read More
В Одеській області поліція відкрила кримінальне провадження за фактом жорстокого поводження з твариною. Підставою стало… Read More
В умовах війни тема дітей залишається однією з найчутливіших у медійному дискурсі. Від того, як… Read More
В Одесі змінюють формат роботи двох відомих дитячих установ. Замість старих структур з'являться сучасні центри,… Read More
У Білгороді-Дністровському офіційно затвердили новий тариф на проїзд у маршрутках. Ціна зросла відразу на кілька… Read More
Партія Анатолія Шарія заходила в місцеві ради Одещини під гаслами боротьби з корупцією та «контролю… Read More
