Коли ще говорити про майбутнє, як не на початку навчального року? А майбутнього в нас поки що немає. Є гарантована Перемога, яка стає ближче з кожним днем. Але Перемога – як гори. Здається, що близько – рукою подати, а починаєш йти до неї – і вона не наближається, а тільки збільшується, обростає подробицями, шириться та нависає. І так само далека. І лише розум, підраховуючи пройдені кілометри, нагадує: скоро, скоро ми вже відпочинемо в її тіні.
Блогер
Але Перемога – це лише момент із майбутнього. Лише старт. А майбутнє має тривати і після неї. Майбутнє – не момент, а потік: потік нових смислів, думок, відчуттів, надій та очікувань, які затвердіють, оформляться – у будинки, конструкції, мости, спільноти та томи книг.
І ось цього майбутнього поки що – ні.
Є відчайдушна боротьба з минулим, яку ми видаємо за боротьбу за майбутнє, і багато хто вірить. Але для майбутнього не потрібно розчищати запорошені музейні кімнати та загажені голубами постаменти. Потрібно просто відчинити двері – і воно увійде. А двері наші, як і раніше, замкнені. На дверях коса табличка «Зайняті боротьбою. Чекайте». І майбутнє чекає.
Здається, що на всю країну залишився лише один мрійник про майбутнє – Арестович, та й той посміхається так двозначно, що ніяк не розбереш: це він посміхається, щоб не побили раніше часу, чи справді сам ні на гріш не вірить у все, що говорить ?
Немає поки що майбутнього і в мого міста, в Одеси. Тут та сама метушня, та сама боротьба за правильне минуле. Межа мрій – щось відреставрувати. Межа радикальної новизни – що-небудь знести або перенести.
Бачу гарячих закаркалих борців з усіх боків – і зовсім не бачу ніжних мрійників. Де світлі проекти, де плани перетворення, де новий образ міста?
Поки що – ніде. Десь у прекрасному та грізному майбутньому.
Воно, можливо, вже й тупцює біля дверей, але ж впусти його – і скільки з нас воно змете?..
От і прибираємося судомно самостійно, ніби сподіваючись на те, що якщо прибрати ще десять імен, то тоді вже гарантовано вистачить місця для нас самих і того, що пам’ятно і цінно нам. Але ж не факт.
Одному приятелю, який зайнятий завзятою та майже героїчною боротьбою за свій варіант минулого, я просто так і написала:
– Але ж це дуже слабка позиція. Без можливості впливати на щось, без майбутнього!
– А мені начхати на майбутнє. Майбутнє для пристосуванців, – відрізав він.
– Ні, майбутнє – для моїх дітей, – заперечила я.
Але це було не зовсім відверто, бо майбутнє передусім для мене. І воно – на моїй стороні.
Спробуйте відібрати його у мене – і ми подивимося, хто ще тут змушений буде пристосовуватись.
А воно вже на порозі – неймовірне, небезпечне, могутнє, безжальне, загадкове. Наше.
Гаразд, можете і не відчиняти йому дверей. Виб’є плечем.
В Одесі 5 травня комунальні служби проводять планові роботи з ремонту дорожнього покриття та благоустрою… Read More
На базі Хаджибейського територіального центру соціального обслуговування відновив роботу модернізований соціально-побутовий комплекс після ремонту. Read More
На одному з трамвайних маршрутів Одеси днями стався небезпечний інцидент за участю групи підлітків, які… Read More
В Одесі поліція перевіряє повідомлення про стрільбу по котах у Пересипському районі. Місцева жителька заявила… Read More
Доброго ранку, Одесо! На календарі вівторок – день, коли тиждень уже набрав обертів, а отже,… Read More
Для тих, хто з острахом переглядає графіки сонячної активності, є приємна новина: 5 травня 2026… Read More