Лист Святійшого Отця до українського народу через дев’ять місяців після початку війни

Ватикан. «L’Osservatore Romano» – «Твій біль – мій біль» 

Нове море зла та страждань через дев’яносто років після страшного геноциду -Голодомору

Папа Франческо (Франциск). Лист до українського народу через дев’ять місяців після початку війни

Дорогі українські брати і сестри!

На вашій землі вже дев’ять місяців як розв’язане абсурдне божевілля війни. У вашому небі невпинно лунає зловісний гуркіт вибухів і тривожний звук сирен. На ваші міста падають бомби, а дощі ракет спричиняють смерть, руйнування та біль, голод, спрагу та холод. По ваших вулицях багатьом довелося тікати, залишивши свої домівки та близьких. Поруч із вашими великими ріками щодня течуть ріки крові та сліз.

Я хотів би поєднати свої сльози з твоїми і сказати тобі, що немає дня, коли б я не був поруч з тобою і не носив тебе в серці і в молитвах.

Ваш біль – мій біль.

На хресті Ісуса сьогодні я бачу вас, тих, хто страждає від терору, розв’язаного цією агресією. Так, хрест, який мучив Господа, живе у тортурах, виявлених на тілах загиблих, у братських могилах, знайдених у різних містах, у цих і в багатьох інших кривавих образах, які увійшли в наші душі, які здіймають крик: Чому? Як люди можуть так ставитися до інших людей?

Багато трагічних історій, про які я дізнався, спливають у моїй пам’яті. Насамперед про малечу: скільки дітей убито, поранено чи осиротіло, відірвано від матерів!

Я плачу з вами за кожною маленькою дитиною, яка через цю війну втратила життя, як Кіра в Одесі, як Ліза у Вінниці, і як сотні інших дітей: у кожній з них переможене все людство. Зараз вони в утробі Бога, вони бачать ваші проблеми і моляться, щоб вони закінчилися. Але як нам не переживати за них і за всіх тих, молодих і старих, кого депортували? Біль українських матерів незліченний.

Тоді я думаю про вас, молоді люди, які, щоб мужньо захистити свою батьківщину, мусили взяти до рук зброю, а не мрії, які ви плекали про майбутнє.

Я думаю про вас, дружини, які втратили своїх чоловіків і, кусаючи губи, продовжуєте мовчки, з гідністю та рішучістю жертвувати всіма своїми дітьми.

Вам, дорослі, які всіляко намагаються захистити своїх близьких.

Вам, старійшини, які замість мирного заходу були кинуті в темну ніч війни.

Вам, жінки, які зазнали насильства і які носять важкі тягарі у своїх серцях.

Всім вам, зраненим тілом і душею.

Я думаю про вас і перебуваю поруч із вами з любов’ю та захопленням через те, як ви долаєте такі тяжкі випробування.

І я думаю про вас, волонтери, ви кожен день витрачаєте на людей.

Вам, Пастирі святого Божого народу, які, часто ризикуючи своєю безпекою,  залишалися поруч із людьми, несучи Божу втіху та солідарність братів, творчо перетворюючи спільноти та монастирі на помешкання, де ви можете запропонувати гостинність, допомогу та харчування для тих, хто опинився у важких умовах.

Знову ж таки, я думаю про біженців і внутрішньо переміщених осіб, які опинилися далеко від своїх домівок, багато з яких були зруйновані. Думаю про владу, за яку я молюся: вона має обов’язок керувати країною в трагічні часи та приймати далекоглядні рішення для миру та розвитку економіки під час знищення багатьох життєво важливих інфраструктур, як у місті, так і в селі.

Дорогі брати і сестри, у всьому цьому морі зла і болю – через дев’яносто років після жахливого геноциду – Голодомору – я в захваті від вашого доброго духу.

Незважаючи на величезну трагедію, яку він переживає, український народ ніколи не падав духом і не був покинутий напризволяще. Світ визнав сміливий і сильний народ, народ, який страждає і молиться, плаче і бореться, чинить опір і сподівається: це шляхетний і мученицький народ.

Я продовжую бути поруч із вами серцем і молитвами, гуманітарною турботою, щоб ви відчували супровід, щоб ви не звикли до війни, щоб ви не залишилися на самоті сьогодні і особливо завтра, коли, можливо, буде спокуса забути свої страждання.

У ці місяці, коли суворість клімату робить те, що ви переживаєте, ще більш трагічним, я хотів би, щоб любов Церкви, сила молитви, добро, яке посилають вам брати і сестри на всіх широтах, стали лагідним дотиком на ваших обличчях. За кілька тижнів буде Різдво, і стогін страждань відчуватиметься ще більше.

Але я хотів би повернутися з вами до Вифлеєму, до випробування, з яким довелося зіткнутися Святій Родині тієї ночі, яка здавалася лише холодною та темною. Натомість прийшло світло: не від людей, а від Бога; не із землі, а з неба.

Його і наша Мати, Богородиця, береже вас. Її Непорочному Серцю підношу твої страждання та твої сльози. Їй, яка, як писав великий син землі твоєї, «ввела Бога у світ наш», не втомимося просити про жаданий дар миру, у впевненості, що «немає нічого неможливого для Бога» (Лк. 1:37). Нехай він виконає справедливі очікування ваших сердець, зцілить ваші рани і дасть вам свою втіху. Я з вами, молюся за вас і прошу вас молитися за мене.

Нехай благословить вас Господь і нехай береже вас Богородиця.

Рим, Сан-Джованні-ін-Латерано, 24 листопада 2022 року

«Російські атаки на звільнене місто Херсон»

У той час як ситуація з постачанням енергоносіїв залишається критичною по всій Україні.

Російські збройні сили, відступаючи вздовж східного берега Дніпра, неодноразово обстрілюють звільнене місто Херсон.

У південноукраїнському місті після обстрілів було 7 загиблих та 21 поранений: навіть президент Володимир Зеленський підтвердив критичність ситуації, зазначивши, що «майже щогодини я отримую новини про напади окупантів на Херсоні та інші населені пункти». Російські обстріли також зосереджені у районі Запоріжжя, де вночі ракета потрапила у лікарню.

Підготував Cергій ЧЕРНЯВСЬКИЙ