Липень по-одеськи: дощ і трохи нервів

Дощ дістав?! Після такої спеки?.. Які ж ми різні!.. Комусь той дощ ― як свято, комусь ― навпаки…

До речі, літній супутник того чоловіка, який, як виявилось, не радіє дощу, сам здивувався:

― Ти ж нещодавно те саме казав про спеку. Ти ж ще казав, що не витримуєш вже…

― Я таке казав?.. То це, мабуть, нерви… Бо ж якось в останнім часом все дратує.

― Це все війна…

Може й війна… Бо ж про нерви ці почула ще кілька разів… А ще почула: «Все буде добре», коли хтось скаржився на оці «нерви», головний біль та ще якісь негаразди…

Люди пробігають вулицями під парасольками. Хтось ― до крамниці, яка поруч, хтось ― на базарчик «по дорозі», хтось ― на ринок, бо «там же все ж таки вибір».

Жіночка неподалік від зупинки кричить комусь по мобільнику: «Моя парасолька це кляте літо не витримає! Доведеться нову купляти. Вона в мене і від спеки, і від дощу!»..

А дощик собі потрошку (це ж не злива!) ллє і ллє… Прохолоду дарує. Хтось дивиться на бульбашки, дає «прогноз»:

― Це не надовго.

― Кажуть, знов буде спека!..

― Ой, не треба. Я вже нервую!..

От вам: знов про нерви… Дивлюсь на листя на одеських клумбах: воно, здається, зовсім не нервує, таке гарне, красується собі тихенько, дощу радіє…

Хто ще радіє? Мокра (уся в дощових крапельках) Базарина поруч з Новим базаром, здається, теж полюбляє дощик. Тільки мовчки…

А липень, між тим, добігає собі кінця…

Тримаймося!..

Фото авторки