Медицина онлайн: що відомо про новий закон лікування на відстані

Зміни набули чинності з вересня 2023 року після ухвалення закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо функціонування телемедицини» № 3301-IX від 09.08.2023 року, який має врегулювати питання застосування телемедицини.

Що таке телемедицина

Телемедицина — це спосіб діагностики проблем зі здоров’ям за допомогою онлайн технологій, на зразок онлайн медицина в сервісі Helsi.

Часто термін «телемедицина» присутній у медіа, коли йдеться про дорожньо-транспортні пригоди, що сталися десь на периферії. І постраждалих, які перебувають у тяжкому стані. Їх доставляють до найближчого медичного закладу і, не маючи можливості надати якісні медичні послуги на місці, консультуються щодо відео або телефонного зв’язку з фахівцями більших кластерних лікарень.

Ще онлайн медицина приходить на допомогу тим, хто має намір поїхати лікуватись за кордон. Спочатку таким пацієнтам доводиться надсилати свої документи до клініки або проходити телеконсультування з фахівцями звідти. Ось, здається, і все, що відомо про телемедицину. І лише тим, хто з нею стикався.

Для більшості людей та лікарів телемедицина взагалі невідома. Адже спочатку її позиціонували саме як допоміжний захід, що дає змогу спростити питання діагностики інсультів, складних травм на відстані. Тепер телемедицина стає глобальним напрямом нашої медицини та її мають нормувати новим законом.

Що потрібно для онлайн медицини

Теледіагностика, телелікування, телереабілітація – це є складовими нового закону. Але вони працюватимуть лише там, де є відповідне технічне забезпечення комп’ютерами, інтернетом – у кластерних лікарнях, великих амбулаторіях сімейної медицини, приватних медичних центрах. А якщо людина живе у невеликому віддаленому населеному пункті і не має комп’ютера, то вона, залишаючись хворою вдома, не матиме ні теледіагностики, ні телелікування, ні телереабілітації. На жаль, проблеми цього прошарку населення нашої країни (а він у результаті війни стає дедалі ширшим) розробники закону до уваги не брали.

Крім того, терміни “теледіагностика”, “телелікування”, “телереабілітація” та інші можуть мати різні тлумачення, чіткого юридичного їх визначення не існує. Саме на це звернули увагу у Головному юридичному управлінні Верховної Ради та написали у своєму висновку:

«Визначення терміну «теледіагностика» не розкриває, між якими суб’єктами відбуватиметься обмін медичною інформацією. Слід звернути увагу, що Основи законодавства України про охорону здоров’я не містять визначення терміну «телереабілітація».

Враховуючи ці суттєві зауваження, а вони були і в інших комітетів Верховної Ради, Головне юридичне управління Верховної Ради визнало за необхідне надіслати законопроект на доопрацювання. Але ця рекомендація залишилася проігнорованою. І законопроект став чинним законом. Наразі надавати послуги телемедицини мають право ті установи, які отримали ліцензію на медичну практику. І відбуватиметься це за повної відсутності норм та правил надання такої допомоги.

Хто фінансуватиме телемедицину

Реалізація закону «Про телемедицину» не потребує додаткового фінансування з державного або місцевих бюджетів, а здійснюватиметься із застосуванням можливостей фінансової та технічної допомоги, що надається Україні міжнародними установами та організаціями, а також зарубіжними країнами. Технічна допомога залучатиметься у вигляді експертної допомоги, необхідних матеріальних ресурсів, виділених на цільові потреби.

Залучення матеріально-технічної допомоги у розвиток телемедицини в Україні передбачено на три роки. Орієнтовна сума фінансового забезпечення для реалізації заходів з телемедицини на 2023 рік становить 91 мільйон 763,4 тисячі гривень. Гроші непогані, але абсолютно незрозуміло, як і на що вони будуть витрачатися, якщо якісної та чіткої юридичної основи цей документ не має.

Дивує, що в пояснювальній записці до законопроекту його розробники стверджували, що закон не має жодного відношення до роботи органів місцевого самоврядування, прав та інтересів територіальних громад, місцевого та регіонального розвитку, соціально-трудової сфери, прав осіб з інвалідністю. Прочитавши таке, постає питання: а навіщо тоді приймати такий закон? Виходить, що він не має жодного відношення до реальних проблем людей і створюватиме лише сприятливіші умови для теоретиків від медицини, які готуватимуть наукові статті та дисертації щодо цифровізації вітчизняної охорони здоров’я.

Світлана Комісаренко