«Культуромор» в Одеському худмузеї: коментар керівництва

«Одеське життя» продовжує тему «культуромору» в Одеському національному художньому музеї. Нагадаємо, що днями на нашому сайті вийшов матеріал, в якому декілька співробітників музею прохали поширити інформацію про те, що під час війни вони залишилися без зарплати, тому їм наразі приходиться виживати. Але наша редакція не може спиратися тільки на одну думку, тому ми звернулися до в.о. директора музею Олександри Ковальчук i попросили прокоментувати цю ситуацію.

Наразi Олександра Ковальчук перебуває у відпустці без збереження заробітної плати. Але, як ми зрозуміли, відпусткою назвати це важко: щодня переговори, зустрічі з представниками міжнародних організацій, івенти та Zoom із працівниками музею, через який вона дистанційно координує всю роботу.

У такому ритмі Олександра проводить кожен день. Адже сьогодні, у воєнний час, кожен із нас має свою місію. Місія Олександри Ковальчук – це популяризація української культури, збереження культурної спадщини на батьківщині та розповсюдження інформації про криваву війну в Україні. Попереду на неї чекає свій фронт: пошук інвесторів та укладання непростих договорів, які зможуть покращити ситуацію з фінансуванням не одного українського музею. Про все це Олександра поділилася під час нашої особистої розмови.

Ми попросили прокоментувати Олександру Ковальчук заяву «з криками про допомогу», яку днями опублікували кілька співробітників музею на сторінці незалежного освітнього проєкту Free Museum у соцмережі. Уточнимо, що це не вся команда музею – заява була оприлюднена за участі декількох осіб, а всього, як пояснила Олександра, у команді музею 92 людини. Але з особистих міркувань вона відмовилася надавати коментар та подякувала нас за розуміння. Натомість вона поділилася досить цікавим постом на своїй сторінці у «Фейсбуці», де пояснює ситуацію з зарплатнею в Одеському національному художньому музеї, який також дозволила нам оприлюднити на сайті. У своєму пості в.о. директора музею роз’яснює як нараховується зарплатня в комунальних закладах, та чому структура фінансування художнього музею особлива та тяжка.

Як пояснює в.о. директора Худмузею, зарплатня в комунальних закладах нараховується в два етапи: аванс в середині місяця та решта виплати наприкінці місяця.

«Вже 20 травня, аванс ще не нарахували. У когось це викликає обурення, у когось страх, хтось розуміє, що з початком війни було знищено багато речей, економіка в тому числі.

З перших днів війни, перебуваючи в агонії болю за країну, я перебувала ще й в стресі через перспективи та відповідальність перед командою музею. Коли підписала накази на виплату зарплатні, мені здавалось, що це останні гроші, які комунальна установа зможе виплатити людям. Мені здавалось, що війна несумісна з такими речами. Але ми бачимо, що наша держава міцніша ніж всі у світі уявляли. Попри те, що до місцевих бюджетів не здійснюються надходження, люди отримують соціальні виплати, пенсії та зарплаті. І я вдячна всім, хто робить це можливим», – пише Олександра Ковальчук.

За її словами, структура музею трошки складніша за інші:

«Ми мали джерела надходжень коштів для сплати зарплат:

1. Бюджет одеської обласної ради.
2. Спецфонд – власні кошти, те, що музей заробляє від продажу квитків, послуг, сувенірної продукції.

Донорські внески на проектну команду – людей яких ми не можемо оформити в музей через відсутність вільних ставок у штатному розкладі або коли освіта людини не дозволяє її оформити на вільні ставки (наприклад, є ставка наукового співробітника, а нам треба взяти на роботу менеджера з комунікацій, яка має економічну освіту).

У величезній кількості інтерв’ю, які давали ми з Олександром Ройтбурдом, нас питали, що найскладніше і нашій роботі з огляду на бюрократичну структуру. Ми завжди називали штатний розклад та неможливість приймати самостійне рішення про структуру та кількість ставок. Щоб змінити штатний розклад нам завжди було потрібно погодження від двох департаментів. В приватному бізнесі, керівник завжди може збільшити чи скоротити команду в будь-який час. Ми так не можемо. Навіть якщо така необхідність легко пояснюється з точки зору логіки та здорового глузду. Наприклад, коли в нас повністю завантажені дівчата, які працюють з дітьми, здавалося б, це означає, що потрібно працевлаштувати ще дві людини на цей напрямок, вони будуть навчати більше дітей, буде більше результатів та більше надходжень ло музею, щоб сплачувати їхню зарплатню та ще й заробляти на щось ще. Ні. Ми так не можемо. Час від часу нам погоджували по одній додатковій позиції на спецрахунок. А от коли Олександр Ройтбурд став депутатом обласної ради за допомогою Михайла Шмушковича та всіх, хто в цьому допомагали, нам нарешті погодили значне розширення штатного розкладу. Ми змогли додати 24 ставки на спецрахунок. Звісно, це поклало і велику відповідальність. Ми мали постійно заробляти достатньо коштів аби платити всім, хто влаштований на ставках спецрахунку. Найбільше мене жахала перспектива тотального локдауну. Коли майже немає можливості заробляти кошти. Я хвилювалась, що локдаун буде через ковід. Який був би просто прогулянкою в порівнянні з тим, через що вся країна проходить зараз».

24 лютого команда музею складалася з:

• 70 людей на бюджетних ставках з загальною виплатою;
• 24 людей на ставках спецрахунку;
• 4 людей, які отримували кошти від внесків меценатів. Також с цього джерела йшла доплата 8 людям з бюджету та спецрахунку до суми оффера. Наприклад, за офером зп 8000 гривень, з них 5000 надходять з спецрахунку, доплата від фонду 3000.

Загальні зобов’язання з боку фонду були 94 000 гривень на місяць. При цьому ще 1 січня один з ключових донорів, який підтримував команду зарплатними внесками з 2016 року, взяв паузу на 6 місяців. Це мінус 44 000 на місяць.

«Для мене це означало великий бюджетний розрив між тим, що ми маємо сплатити, та тим, що надходить на зарплатні. Нам мало вистачити до переходу в управління Мінкультури та збільшення ставок в результаті отримання національного статусу (ми все ще комунальна установа за документами). Ми мали протриматись до березня-липня. І ми б впорались. Але… війна змінює все. Наразі в нас залишається одна Марина Федоренко (ймовірно, йдеться про когось із спонсорів – прим. ред.), яка щомісяця надає 50 000 гривень на збереження команди музею. В мене вже давно бракує слів, щоб описати ту вдячність, яку ми відчуваємо.

Я не можу не порівнювати ситуацію війни з першим локдауном. Багато спільного. Під час першого ковідного локдауну всі зарплатні музейної команди було зменшено. Ми зняли всі надбавки за напруженість (50% від окладу) та квартальні премії, ці виплати нараховуються зі спецрахунку, для тих, хто оформлен в КУ. Для проектної команди зменшили оклади на третину. Так ми протримались до відкриття музею для відвідувачів.

Всі співробітники музею отримали позачергову премію з зарплатнею за лютий. Але з 1 березня ми зняли всі надбавки за напруженість. Як і за часів ковіду, ми зменшили виплати проектній команді на третину. Музей було зачинено, співробітники або були в дорозі до інших країн чи регіонів, або були з рідними вдома, або нещадно волонтерили (більшість доречі)».

Також в.о. директора музею пояснює, що далі було потрібно налаштуватись на системне забезпечення зарплатнею всіх, хто оформлен на спецкошті адже музей (як і всі інші в країні) припинив заробляти. При цьому була надiя, що надходження з бюджету на бюджетну частину команди продовжаться, хоч це може змінитись будь-якої миті.

«В березні ми були вимушені відправити на вимушений простій всіх берегинь залів музею. До війни вони працювали 5 днів на тиждень, 8 годин на день та отримували 4850. З березня вони знаходяться вдома та отримають 1900 гривень. Також вони в нас всі пенсіонерки, а пенсії держава виплачує в пріоритетній черзі. Я постійно на зв’язку з їхньою керівницею, та ми тримаємо окремі 30 000 для них, на випадок екстрених ситуацій.

Наприкінці березня мені вдалось залучити 250 000 гривень на спецрахунок музею, щоб забезпечити виплатами 24 людини. Цих грошей мало вистачити на квітень та частину травня.

Також отримала підтвердження від Марини Федоренко щодо того, що вона намагатиметься продовжувати підтримку стільки скільки це буде можливо. Стало трошки легше. Але в квітні ми отримали інформацію про складнощі бюджету області. Це означало, що більше не можна покладатись на це джерело. Я розуміла, що можуть бути затримки з виплатами або скорочення. На мій погляд, нам просто щастить, що скорочень ще не відбувається, а в нашому колективі тільки 7 співробітників пішли у відпустку за власний рахунок і я їм дуже вдячна, адже вони знаходяться в інших країнах або регіонах, вже більш-менш влаштувались на роботу та отримають державну підтримку. Законодавство дозволяє перебувати у відпустці за свій рахунок під час війни без строкового обмеження», – пише Олександра.

Вона також зазначає, що теж знаходиться у відпустці за власний рахунок з березня.

«Але те, що я не отримаю зарплатню, не знімає з мене відповідальності за музей та людей. Тому щодня, без вихідних, без відпочинку, я роблю все можливе, все на що вистачає сил та ще трішки більше для нашого музею та для інших українських музеїв. Нажаль з квітня ми були вимушені перевести більше відділів на вимушений простій – 2/3 від окладу.

Моя стратегія полягає в тому, щоб знаходити іноземні кошти. Адже розумію, що українські донори музею попри те, що більшість бізнесів перестали функціонувати, роблять все можливе для забезпечення першочергових викликів – армія, медицина, гуманітарна допомога. Це реалії війни».

Крім того, зазначає Олександра Ковальчук, після заяви президента про необхідність відновлювати роботу бізнесів, вона хотіла поновити продажі сувенірної крамниці, але через важкий емоційний стан команди цього зробити так і не змогли, «але неодмінно налаштуємо цю роботу з липня».

До того ж, робота з іноземними фондами потроху приносить результати, i в квітні музей отримав 92 000 гривень на доплати тим, хто залишився в Одесі та повернулвся до щоденної роботи в музеї – це передусім бухгалтерія, науковий відділ, відділ фондів, адміністрація. Цього місяця вдалось залучили десь близька 50 000 гривень.

Також поступово з‘являються нові ініціативи з боку міжнародних організацій:

«Я знаю точно, що три місяці всі представники спільноти музеїв говорять та говорять на зустрічах про необхідність підтримки тих, хто залишився в музеях працювати в надскладних обставинах. І нас потрохи чують. Вчора оголосили виплати від ALIPH. Буде більше.

Деякі процеси тривають довше ніж хотілося б. З однією міжнародною організацією ми вже два місяці готуємось для підписання контракта, за яким отримаю для зарплат близько 19 000 євро. Сподіваюсь, что за тиждень вже зможу про це розповісти більше.

Тобто, я розумію, що зараз держава не може бути гарантом, як не бути й приватний бізнес.

Багатьох співробітників приватного сектору просто звільнили з березня. Рівень безробіття буде зростати. Нам важливо витримати. Протриматись.

Бачу для себе такі напрями роботи: гранти від міжнародних організацій, продаж сувенірної продукції в Україні та поза межами, фандрейзинг у Сполучених Штатах. Доречі, вважаю, що останній напрямок може принести результати швидше. Наприклад, в середу вдалось залучити 4372 $ на підтримку команди музею. Очікую на перерахування на рахунок Museum for change. При цьому сподіваюсь, що ми з чоловіком також зможемо протриматись, адже нам теж надзвичайно скрутно. Найстрашніше для мене буде необхідність вийти тут на роботу та втратити можливість приділяти час залученню коштів та вирішення завдань музею.

Окрім одеського художнього я намагаюсь завжди закладати до бюджетів грантової допомоги трішки премій будь-якому іншому музею якому ми зараз допомагаємо через Museum for change. Але це вже інша історія».

Для аналітики Олександра Ковальчук також опублікувала картинку з інформацією про виплати музею – 3 місяці до початку війни та 3 місяці війни.

«Отож, ми всі 4 роки постійно билися з обставинами за кращій зарплатний фонд для команди Одеського художнього, в нас завжди були занадто низькі оклади, ми з Олександром (Ройтбурдом – ред.) постійно наголошували на необхідності збільшити оклади та надати кадрову свободу музеям. Але війна помножила на нуль навіть те що було. Маємо шукати шляхи та допомагати своїм, маємо протриматися до відновлення економіки після перемоги. Ми обов’язково витримаємо! Витримаємо підтримуючи один одного! Слава Україні!» – резюмує керівник одеського музею.

Редакція «Одеського життя» бажає всій команді Одеського національного художнього музею розібратися у всіх неясностях та злегка обходити всі проблеми, які виникають у цей нелегкий для всіх нас час. Адже зараз найважливіше – це врятувати Україну від кривавих рук загарбників.

Читайте також: Картини з Одеського художнього музею вирушили до сховища (фото)

Підготувала Анастасія Єпур

Фото с Facebook-страницы Александры Ковальчук та команди Худмузею