Крафтове вино Одещини: чи стане Болград новим центром виноробства?

Чому французькі вина – це бренд, а українські – ні?

Україні у спадок від радянських часів дісталася неефективна виноробна галузь. Здавалося б, Одещина перебуває на одних широтах із провінцією Бордо, але чому французькі вина – це бренд, а українські мало кому відомі?

За радянських часів ставка робилася на великі переробні підприємства, яким постачали виноград переважно колгоспи та радгоспи. Авторське вино на ринок не допускалося.

– Наразі в Україні близько шістдесяти виробників вина, переважно це великі заводи, – розповідає член правління ГО «Асоціація виноградарів, виноробів та дистиляторів Болградського району» Валерій Абаджиєв. – У Молдові вже шість тисяч виробників вина, тому що вони зробили ставку на дрібних виробників. І ось результат: Молдова вийшла на дванадцяте місце у світі з експорту вина!

Виноград не має бути дешевшим за моркву

– Під час одного із семінарів з розвитку виноградарства я поставив фахівцям питання: скільки коштує кілограм технічного винограду в Італії, Франції, Німеччині та інших країнах? – продовжує Валерій Абаджиєв. – Мені відповіли: «А там виноград не продають. Той, хто виростив виноград, робить вино і продає саме вино».

А як у нас? Жителі сіл вирощують виноград і більшу частину врожаю везуть на винзавод, тобто монополістам. Великі гравці ціну занижують до 10-12 гривень за кілограм – в результаті виробляти виноград невигідно. Ну не може виноград коштувати дешевше буряків та моркви! Ця культура більш трудомістка і потребує більше витрат. Це не тільки хімікати, пальне, а й багато ручної роботи.

Причому виноградар не може «зробити паузу»: один рік лозі не приділяти уваги – і виноград дичає.

Як результат такої цінової політики – виноградники на Одещині викорчовують, бо обробляти їх економічно не вигідно.

А ми копійки рахуємо

– У 2018 році внесли зміни до законодавства з метою дати «зелене світло» дрібним виробникам. До них віднесли тих, хто виробляє до 100 тонн вина, – продовжує Валерій Абаджиєв. – А який же він «дрібний»? Поміркуйте самі: щоб зробити 100 тонн вина, треба приблизно 200 тонн винограду, а отримати такий урожай можна на площі 20 гектарів – це вже велика плантація.

У розумінні французів дрібний виробник це той, хто має до двох гектарів виноградника, і господар виробляє близько десяти тонн вина. І при такому об’ємі хазяїн – найбагатша людина.

На півдні Одещини сотні гектарів приватних виноградників – і рахуємо копійки.

Хіба вино – це не продукт харчування?

Валерій Абаджиєв каже, що основна мета асоціації – захищати інтереси дрібних виробників крафтових вин та сприяти їхньому розвитку.

– Думаю, будемо порушувати питання, щоб до законодавства були внесені зміни, спрямовані на підтримку справді дрібних виробників – зокрема за міжнародними програмами, – каже винороб. – Нещодавно делегація з Болградського району побувала на форумі виноробів у Євгенівці Буджацької громади, де представники ФАО* презентували програму «Збереження засобів до існування шляхом підтримки малих виробників вина через Продовольчу коаліцію». Проект фінансується урядом Італії. Винороби Закарпатської області вже скористалися цією програмою, у нас теж є такі наміри. 

До речі, у Молдові на законодавчому рівні визнали вино продуктом харчування: такий крок дає можливість залучати більше грантових проектів, оскільки далеко не всі донори готові фінансувати «алкогольну» промисловість. Думаю, Україна також могла б піти на такий крок.

Чому фермерське вино є лише на ярмарках?

Михайло Фучеджи із села Кубей Болградського району – один із знаних виноградарів та виноробів Бессарабії. Але посмакувати і придбати його продукцію можна лише на фестивалі Bolgrad Wine Fest та на ярмарках. У магазинах вина Фучеджи не знайти. Як і продукції багатьох інших виноробів – у них немає ліцензії.

– У мене вісім гектарів виноградників, плюс один гектар в оренді, – розповідає про справу свого життя Михайло Фучеджи. – Плантації розташовані на паях членів сім’ї та землях фермерського господарства. Ці виноградники ми не оформляли – не було потреби, оскільки не користувалися жодними програмами підтримки, все робили за власні кошти. Тепер, коли є надія на підтримку ФАО, я почав оформлювати документи. Нині в Україні фермерам легше легалізуватись, щоб продавати свою продукцію. Ще активізувались асоціації виноробів – запрошують нас на конференції, діляться досвідом.

На плантаціях фермера здебільшого технічні сорти – «Одеський чорний», «мерло», «ркацителі» та «аліготе». У планах розбити дві плантації із «каберне» та «сапераві», бо вина з них мають великий попит.

Михайло Фучеджи переробляє на вино майже весь виноград.

– Але де я можу його продати? Хіба що на ярмарках. І друзів пригостити, – розповідає фермер. – Мрію отримати ліцензію. Але щоб якість мого вина відповідала європейським стандартам, треба вчитися. Я за освітою механік – не винороб. Починав із батьківських дерев’яних діжок і робив вино дідівськими методами. Зараз треба впроваджувати нові технології.

Чому у виноробстві я бачу перспективи, в які треба вкладати час, зусилля та гроші? Ми живемо в зоні ризикованого землеробства, де вирощування зернових та олійних культур не досить ефективне. У нас якщо один раз на п’ять років кукурудза дасть три тонни зерна з гектара, то ми вже щасливі. В інших регіонах її врожайність – втричі вища. Лише виноградники виносять наш південний клімат. Ще мій батько казав: якщо Бог не дав хліба (не було опадів), то це компенсує якісне вино. До речі, частину свого виробництва я хотів би зберегти з «дідівськими методами» – це наше коріння.

Три бочки вина – а каже, що не винороб

Болградська асоціація провела цього року перший захід – дегустацію крафтових вин, яка відбулася напередодні дуже значущого для бессарабців свята – Дня святого Трифона Зарезана.

Було представлено 55 зразків вин, які виробили 19 членів асоціації.

– Рівень виявився дуже високим, – ділиться враженнями Валерій Абаджиєв. – Ми відкрили нові імена. Якщо у традиційному Болградському фестивалі домінують виноградарі та винороби з Ізмаїлу, Сарати, Одеси, то тут ми зібрали лише місцевих виробників. 

Один із учасників дегустації навіть не позиціонує себе виноробом – я з ним познайомився, коли бродило його шардоне, і до мене звернулися за консультацією. Коли я приїхав, то в мене, як то кажуть, щелепа відвалилася. Чотири сучасні ємності по 300 літрів із плаваючими кришками. Спеціально під ці бочки господар зробив підвал, де встановив кондиціонер для контролю температури. І при цьому не визнає себе виноробом. Якість вина, з яким ми познайомилися на дегустації, була приголомшливою. 

Якщо на традиційному фестивалі Bolgrad Wine Fest представлені здебільшого широко відомі каберне, мерло, шардоне, то тут здивували новинками. Наприклад, було представлене вино з винограду «мавруд»: я був певен, що цей сорт росте лише у Болгарії. Але виявилося, що серед наших земляків є експериментатори, які не бояться розбивати плантації нових сортів.

Незабутнє враження справив Іван Кірчєв із села Каракурт: господарю за вісімдесят років, але він продовжує займатися виноробством. Наш земляк представив шикарний зразок мерло-сапераві. Переможців не було – відзначили всіх учасників та найкращі зразки.

Читайте також:

• Болградський фестиваль вин: все починалось з п’яти тисяч гривень
• На Одещині розвиватимуть виноробство: підписано меморандум
• Болградський фестиваль вин відновлюється після трьох років перерви