Статті

Коли у будинках одеситів з’явилося газове опалення

26 березня 1964 року до газового опалення почали масово підключати квартири одеситів. І хоча у побутовому плані це стало важливою подією для мешканців міста, перший «блакитний вогник» з'явився в Одесі набагато раніше — ще в середині ХІХ століття.

У 1850 році Одеса однією з перших в імперії стала використовувати газ для освітлення вулиць. Однак ліхтарі горіли лише в центральній частині міста, і влада вирішила, що для повного освітлення вулиць потрібно збудувати газовий завод. Таке підприємство відкрив у 1865 році на Пересипу бельгійський інженер Рідінгер.

У той час газ отримували штучним шляхом в результаті переробки вугілля та нафти. Спочатку газ виробляли з англійського вугілля, пізніше для цього почали використовувати донбаський. З удосконаленням технологій вулиці почали висвітлювати електрикою, а газ придбав інше призначення – їм почали опалювати житло одеситів.

освітлення вулиць Одеси газом

До Другої світової війни пріоритетними споживачами газу були промислові підприємства, і тільки четверта частина всього газу надходила в житлові будинки одеситів. А це було лише близько чотирьох тисяч квартир у новобудовах. Найбільше газу тоді споживали лазні, які для більшості городян були єдиним місцем для миття.

Після війни почали використовувати продукцію Одеського нафтопереробного заводу. А коли на північному сході України, у Харківській області, було відкрито Шебелинське газове родовище, то з вугілля на природний газ вдалося перевести більшу частину котелень та десятки тисяч квартир. Магістральний газопровід підключили до будинків одеситів 1962 року і першими щасливчиками стали мешканці Черемушок. Але найперший український газ із Шебелинки спалахнув у будинку Люстдорфською дорогою, 58. До кінця березня 1964 року 18 тисяч квартир у центрі міста були готові до підключення газу.

Читайте також:

Ірина Сорокіна

Начинала свою деятельность в далеком 1989 году корректором в редакции «Вечерней Одессы». Через несколько лет стала литературным редактором, работала во всеукраинском журнале «Пассаж». И наконец, доросла до корреспондента газеты «Одесская жизнь». Моя журналистская «парафия» — материалы по культуре и истории.