Село Коханівка в Ананьївській громаді на півночі Одещини зберігає історію козацької волі, драматичні сторінки руйнування храму, таємницю середньовічного скарбу і пам’ять про митців та воїнів російсько-української війни. Як невелике поселення в долині Журавки стало осередком свободи, культури й спротиву — у великому історичному матеріалі.
Директор Ананьївського історико-художнього музею О. Шхалахов і священик С. Поліщук на козацькому цвинтарі
Ключові моменти:
Матеріал підготовлено на основі локальних історичних джерел, архівних відомостей, свідчень краєзнавців та коментарів представників громади. У тексті використано фактичні дані про заснування села, адміністративну підпорядкованість, історичні події XVII–XXI століть та офіційно підтверджені біографії видатних уродженців.
Журналіст «Одеського життя» спирається на свідчення місцевих жителів, зокрема священника та істориків, а також на інформацію з Ананьївського історико-художнього музею. Історичні факти співвіднесено з датами та документальними згадками, що підвищує достовірність викладеного матеріалу.
У мальовничій долині річки Журавка розкинувся дивовижний населений пункт з милозвучною назвою Коханівка.
Це село – центр старостату Ананьївської громади Подільського району, якому підпорядковані села Боярка, Новоселівка, Благодатне, Бондарі, Калини та Пасицели. Розташоване воно за 12 кілометрів від Ананьєва, і мешкає в ньому понад пів тисячі жителів.
Хто заснував Коханівку, які таємниці вона зберігає та якими людьми пишається – читайте у нашому матеріалі.
Буго-Дністровське межиріччя завжди приваблювало волелюбних українських селян, які тікали з Правобережжя від кріпацького ярма на простори Ханської України. Пізніше на південь почали переселятися й козаки.
У 17 ст. в османсько-українському степовому порубіжжі між Бугом та Дністром існувало чотири поселення, заселені саме українськими землеробами. Вільні без кріпацтва та панщини терени Ханської України з козацьким устроєм хоча й перебували під протекторатом Кримського ханства, проте тут владарювали українські «гетьмани Дубосарські». Православні парафії підпорядковувалися Браїльській митрополії Константинопольського патріархату. З селян та інших «посполитих» у султанську казну стягувалась десятина доходів або майна.
Саме тоді, неподалік чумацько-кочових шляхів, виникло козацько-селянське хліборобське поселення. Свою нинішню ліричну назву село отримало від прізвища нового власника генерал-майора Павла Білухи-Кохановського. Полтавський дворянин козацько-польського походження в період російсько-турецької війни служив ад’ютантом графа Румянцева і за свої заслуги отримав чималий шмат української землі разом із вільними поселянами.
Про Павла Білуху-Кохановського, який ще встиг повоювати з Наполеоном під Ватерлоо, відомо, що він мешкав у Полтаві. Генерал був освіченим, мав непогану особисту бібліотеку, писав спогади про Вітчизняну війну 1812 року та дружив із автором «Енеїди» Іваном Котляревським, який пропонував йому допомогти з писанням мемуарів.
Його син Петро працював у Комісії з поліпшення побуту селян, розробляв підготовчі матеріали до селянської та земської реформ.
З 1860-го селом і землями володів статський радник Олексій Криворотов, а з 1896-го – дружина колезького секретаря дворянка Ольга Шестакова. Вона й звела в Коханівці маєток, залишки якого ще вражають своєю монументальністю, та заклала парк з алеями, що переходив у природний лісовий масив.
Тепер це пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Кохановський ландшафтний парк». Заповідник славиться віковими дубами, невеликим озером, рідкісними видами трав’янистих рослин.
Українське походження Коханівки засвідчує кладовище з прадавніми кам’яними козацькими хрестами. Раніше їх височіло близько сотні, але у 30-х роках ХХ ст. некрополь сплюндрували разом із сільським храмом.
Це була старезна глиняна споруда, покрита очеретом. На початку ХІХ ст. змурували нову, кам’яну церкву, яка більше століття слугувала людям.
За радянської влади храм закрили, дзвони скинули, майно знищили, найцінніше розграбували, а приміщення перетворили на клуб і першими на Одещині зіграли «комсомольське весілля».
А будівлю церкви знищили після містичного випадку. Якогось вечора молодь прийшла на танці, і коли заграла гармошка, щось у вівтарі, немов у гоголівському «Вії», демонічно завило і загуркотіло. Нажахані парубки з дівчатами дременули з клубу. Тоді комісари церкву вщент розтрощили.
З церковного каменю вибудували у Троїцькому двоповерхову школу, а для укріплення підмурку виламали козацькі хрести з кладовища. Пізніше біля нього селяни влаштували глинище. Одного разу їх лопати натрапили на давнє поховання: коли трухлява труна розсипалася, їм під ноги висипалися срібні талери середньовічної Польщі. Скарб влада привласнила, а добувати глину заборонила.
– На старому цвинтарі зосталося лише з десяток козацьких хрестів. Мій земляк, одеський історик і тюрколог Олександр Середа, дідусь із бабусею якого поховані у Коханівці, пояснив, що більшість із них стародавні, – розповів місцевий фермер й водночас священик Київського патріархату Сергій Поліщук.
Священик Сергій Поліщук також повідав сімейну історію про порятунок жителів Петрівського хутірця від Голодомору 33-го року. Його діда по матері Євдокима Ткаченка з Черкаського козацького краю, який ще 1910 року оселився в околицях Коханівки і господарював на землі, розкуркулили. Комісари приїхали до його обійстя на бричці з гармошкою, у блискучих шкірянках та озброєні. Майно, худобу, збіжжя і реманент забрали, усіх вигнали, зачинивши хату на замок.
Але дбайливий господар встиг засіяти житом великий шмат землі, і коли хліб достиг, «куркуль» Євдоким таємно його скосив і порівно розділив снопи із зерном між людьми. Тим і врятував їх від голодної смерті.
У голодовку 1946-1947 років селян порятував забутий кагат з картоплею, закладений румунськими окупантами ще 1943-го. Струхлявілу бульбу жінки розмішували зі щиром і пекли коржики. Отак і вижили.
У Коханівці в козацько-селянській родині народився основоположник південного стилю декоративно-прикладного розпису Ростислав Палецький (1932-1978).
Ростислав Палецький заохотив до малярства молодшого брата Юрія і багатьох земляків із Троїцького. Але 1978-го він був вбитий кадебістами за націоналізм. А Юрій після загибелі брата «заховався» у сільській глибинці, в сусідній Новоіванівці, й зовсім перестав малювати. У січні йому виповнилося 85 літ, але він й досі не наважився взяти пензля в руки.
Виплекала Коханівка і мужніх захисників Вітчизни.
Один із них – атовець Вадим Матросов, позивний «Боцман» (1989-2016).
Вадим воював старшим розвідником 46-го окремого батальйону спецпризначення «Донбас-Україна». Більше за все «Боцман» полюбляв ходити в тил ворога, і неодноразово вивішував український прапор перед позиціями російських бойовиків у «сірій зоні». Одного разу Вадим самотужки спалив ворожий бліндаж, почергово стріляючи з АГС, кулемета та автомата. «Боцман» навіть стріляв у ворогів гранатами з рогатки.
8 вересня 2016 року герой загинув поблизу Мар’їнки.
З повномасштабної війни повернувся у рідне село на щиті Анатолій Гурзу (1992-2022).
Воїн був старшим водієм 88-го окремого десантно-штурмового батальйону 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського. Загинув 19 жовтня під населеним пунктом Давидів Брід, що на Херсонщині.
Днями у Коханівському старостаті відкрили меморіальний стенд з портретом загиблого захисника України Олександра Буза (1999-2025).
Юнак, який мешкав у Придністров’ї, повернувшись в рідне село, спершу добровільно пішов у тероборону разом із батьком Сергієм. Воював снайпером у лавах знаменитої бригади «Азов». Останній свій бій патріот із Коханівки прийняв 13 липня 2025 року на Донеччині, поблизу села Щербинівка Бахмутського району.
За понад два століття власники земель іменували Коханівку Білугова, Шестаківка, Криворотово, але врешті-решт перша назва утвердилась навічно.
Одеський письменник Олекса Шеренговий: «Виставки унікальних робіт Палецького бачили в Генуї і Йокогамі, Варні і Празі. Його розписами захоплювалися в музеї Академії мистецтв, у музеях Тараса Шевченка та Лесі Українки; в Каневі, Полтаві, Вінниці. Його нагороджували преміями і дипломами, але він волів бути лише художником. Вільним художником».
Раніше ми розповідали про Кургани, чумацькі шляхи та історії людей села Бобрик Великий.
Читайте також:
Іноді букет зібраний рівно, на палітрі немає випадкових відтінків, а результат виглядає «не так» —… Read More
В Одесі судитимуть посадовців, які передали гуманітарні генератори кафе й автомийкам замість потреб громади. Read More
Влада Одеси попереджає про небезпечну негоду, шторм у морі та мінну загрозу й закликає мешканців… Read More
Ветеран війни Василь Торопов після повернення з фронту створив у Балті програму відновлення для побратимів.… Read More
Одеса переживає складні наслідки обстрілів, але енергетики та комунальники працюють без перерви, щоб повернути світло… Read More
В Одесі стартувала програма «Пакунок тепла». Містянам безкоштовно видають набори для переживання блекаутів — адреси… Read More
