1 жовтня — Міжнародний день кави, і де, як не в Одесі, шукати її душу? У затишному куточку центру міста, де запах свіжомелених зерен змішується з морським бризом, ховається музей-кав'ярня «Стара Одеса».
Тут, серед антикварних чашок і млинків, час зупиняється, а кава оживає історіями. Засновник, Петро Манелис, — справжній хранитель одеських таємниць.
― Ми знаємо про каву все. Ну, чи майже все, — усміхається він, простягаючи старовинний путівник по Одесі. І ось ти вже занурюєшся в минуле, де кава — не просто напій, а своєрідний символ міста.
Зі старого путівника картина одеських кафе — це не просто заклади, а цілі світи:
«Під цим поняттям слід розуміти такі установи, як кондитерські, що відпускають, так само міцні напої та закуски, кафе-ресторани і просто кав’ярні, в більшості випадків що мають літнє приміщення на повітрі».
Одеса, за словами Манелиса, пила каву раніше, ніж Львів. «Бо ми — спадкоємці османів. 300 років вони тут правили, і кава прийшла з ними. Пили її з маленьких чашечок, як у Стамбулі».
У музеї ці слова оживають. Перше, що впадає в очі, — колекція млинків для кави. Не просто металеві штуки, а справжні реліквії: європейські зразки, що досі працюють. «Ось цей, 1914 року, — найстаріший, у формі патрона», — показує Манелис, крутячи ручку. Зерна хрустять, і кімнату наповнює аромат, ніби з часів Першої світової.
― Всі вони мелють! Хочеш — спробуй!
І ти розумієш: кава в Одесі — це не про швидкість, а про ритуал. Повільний, як вечірній бриз над Чорним морем.
Але справжня перлина — розбита чашечка XIX століття. Знайдена 30 років тому під час земляних робіт.
― Там була кав’ярня Аспоріді — легендарне місце, де гуляла вся одеська еліта. Дерибас, козаки, інтелігенція — всі пили з таких.
Тріщини розповідають історію: про бенкети, де кава текла рікою, про таємні побачення під кавовим туманом. «Вона унікальна, моя улюблена», — зітхає Манелис. Поруч — філіжанка з торгового дому Петрококіно, на тому ж кварталі. «Краса була не в фасаді, а всередині — як пасаж! Заморські товари: чашечки, глечики, млинки. Одеса тоді смакувала світ».
Не обійти увагою й гравюри та картини. Одна з них — з журналу «Ніва»: османська кав’ярня Константинополя, XIX століття. «Такі ж були в Одесі з XVIII-го. Турки пили робусту — міцну, як наша вдача. А ми — арабіку, легшу, як одеський жарт». Нещодавно гості з Туреччини підтвердили: форма чашечок не змінилася. «До сих пір п’ють з таких!» — сміється Манелис. Кава в музеї — це місток між епохами…
А в «Старій Одесі» атмосфера — як у старому путівнику: затишок, розмови, аромат, що манить.
― Кава — це біографія Одеси, яку нам обрізали. Але ми її повертаємо, — каже Петро Манелис.
Завітайте сюди: відчуйте, як запашний напій оживає історією. Бо в Одесі кава — не просто напій.
Фото авторки
Читайте також:
Повномасштабна війна в Україні триває вже 1 315-ту добу. Росія продовжує кривавий терор мирного населення… Read More
Ця земля все пам’ятає. Ще шість тисяч років тому тут селилися трипільці, черняхівці, слов’яни. Поруч… Read More
Енергетики цілодобово усувають наслідки негоди, яка обрушилася на Одеську область і залишила без світла десятки… Read More
Вранці, 30 вересня, злива паралізувала частину громадського транспорту і затопила вулиці Одеси. У частині міста… Read More
На Миколаївській дорозі в Одесі зіткнулися вантажівка і автомобіль екстреної медичної допомоги. Водія «швидкої» і… Read More
Осінь остаточно прийшла до Одеси: дощі, вітер і похолодання. Однак море ще не охололо і,… Read More