«Картини з душею мають силу»: історія художника-самоучки із Кодими

Малювати вчив математик

Михайло Захарович Лісовий народився 1950 року в сім’ї колгоспників, у селі Писарівка Кодимської громади. Як і більшість ровесників, малим пас корів, допомагав батькам по господарству. Хист до малювання в нього помітили в школі та доручили Михайлу художнє оформлення шкільної газети.

Вчителя малювання в школі заміняв математик, який бачив, що росте обдарування. Однак після закінчення школи Михайло обрав професію, яка найбільше була в пошані у селі.

– Побачив, що заможно в селі живе агроном, то й пішов здобувати цей фах в Одеському сільськогосподарському інституті, — жартує Михайло Захарович.

Після інституту була служба. Повернувшись додому, Михайло понад десять років працював на посадах від агронома колгоспу до головного агронома Кодимського району та на інших керівних посадах. А наприкінці дев’яностих започаткував власну справу — побудував олійню. І ось уже понад 20 років переробляє соняшникове насіння на олію та макуху для підсобного господарства.

А ще він нарешті почав писати картини. Бажання творити відродили уроки в Інтернеті: майстер-класи з художнього ремесла.

Воювали батьки, а тепер їх онуки

Коли 24 лютого 2022 росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, у Михайла Захаровича промайнула думка: зазнали батьки воєнного лихоліття, а тепер і їхні внуки.

— Про ту війну знаю не тільки з кіно та книжок, а й із розповідей батька Захарія Хомовича та дядька Василя. Тато народився 1915 року в Писарівці в багатодітній сім’ї, де виховувались п’ятеро синів і троє донечок. Коли над рідним краєм загриміла воєнна громовиця, всі брати як один стали на захист Вітчизни. З фронтових доріг додому прийшов тільки мій батько і його брат – мій дядько Василь, — згадує Михайло.

Понад три місяці митець не брав до рук пензля. Душа боліла від чорного горя. Розпинали серце понівечені, зґвалтовані і розстріляні села і міста України. Михайло Захарович долучився до волонтерського та мистецького фронтів.

Посланець Божий оберігає Україну

Згодом майстер взявся за пензель, і народилася перша картина воєнного часу «Весна-2022».

– Як би не біснувався ворог, а перемога буде нашою. Україну оберігає Янгол-охоронець – посланець Божий, — каже митець, і вказує на свій витвір.

Саме такою він побачив весну-2022, в зелено-приглушених тонах з Янголом над краєм, з Провісником перемоги.

Малює він тоді, коли є натхнення, коли ніщо не заважає. Здебільшого це трапляється пізно ввечері і вночі.

– Якось писав картину з вечора до світанку. А коли рука вже не тримала пензля, пішов спати, — розповідає художник. – Творча робота – це коли ти наодинці з мистецтвом, зі своїм внутрішнім світом.

Картини з душею мають силу

Михайло Захарович має чудовий голос, знає багато пісень. А ще він вміє будувати, столярувати. І надзвичайно дорожить родиною і друзями.

— Багато часу я приділяю роботі, родині, дружині Тетяні, з якою ми разом 50 років, дітям, онукам, — розмірковує художник. — Намагаюсь працювати, творити тут і зараз. Треба всюди встигнути. Я збудував дім, посадив сад, виростив сина і доньку, маю онуків. В планах — картина «Парад Перемоги на Хрещатику». Я буду ділитися внутрішнім світом, і знаю, що це будуть мирні картини — пейзажі рідного краю, які мають всепереможну силу Життя.