Як випікає весільні короваї майстриня з Пиріжної

– Правду сказати, переживала, а що як не вдасться. Це ж таким і життя буде у донечки. Бо коровай – це не просто здобний хліб. Яким він вийде, такою і доля буде, — каже жінка. 

Коли дістала коровай з печі, він був пишним і гарним. З того часу пані Галина благословила своїми короваями багато нових сімей. І для кого пекла — всі живуть у добрі і злагоді.

У світлиці, уквітчаній вишитими рушниками (робота хазяйки), пані Галина повідала історію випікання короваю. 

Кому – гілочки, а кому – хліб-лежень?

— Коровай – це вершина української традиційної культури. Саме він об’єднує весь весільний обряд, — розповідає майстриня. — За традиціями, у нашому селі на весілля випікали, крім головного короваю, ще різні весільні обрядові хліби. Вони потрібні для здійснення обряду українського весілля. Назва хлібів говорить про їх призначення: батько, пара, гілочка, лежень, ріжки, весільні гуси. Ця традиція збереглася і донині.

З весільних хлібів для запрошення на весілля використовують шишки. Жінкам-коровайницям і нині підносять голубків (або гусочок). Майбутнім молодятам вручався хліб, який називався гілочкою. Це було знаком того, що вони переходять у статус подружжя. Є ще хліб-лежень. Такими хлібами вшановують після весілля: дружина – свекруху, а чоловік — тещу. 

Коровай був і залишається головним традиційним символом весілля. З ним відбуваються основні весільні обряди. Короваєм і сьогодні благословляють молодих, покривають наречену та єднають сім’ї в один великий рід. 

Коровай – то символ сонця

– Колись весілля святкувалися лише у неділю, а короваї вироблялися у четвер чи суботу. І хоч сьогодні святкують у різні дні тижня, все ж печуть короваї в ті ж дні, що й колись. Оздоблюється коровай квітками, колосочками, листячком, скрутнями з тіста. Посередині кладеться квітка – символ незайманості нареченої. Ця квітка під час краяння короваю на скиби віддається молодим. Від неї на чотири сторони світу розходяться промені. Між ними різні символічні прикраси з тіста. Викладається все за сонцем, бо ж коровай є символом сонця, — розповідає майстриня.  

Як же вдалося берегині вивчити і зберегти коровайні традиції українського народу? 

– Ще малою захоплювалася роботою коровайниць. Мені здавалося, що в тому дійстві захована велика таїна. Стала цікавитися. Жінки почали залучати і мене до роботи. Доручали виготовляти квіти, листочки. Багато читала про подільський коровай і його символи, вивчала традиції випікання і обряди свого села, — розповідає Галина Савуляк.

Як ділитися щастям

Жінки неодружені і самотні не бралися за випікання короваїв. Коровайницями можуть бути лише ті жінки, які щасливі у шлюбі, акцентує майстриня.

І ділиться своєю історією щасливого подружнього життя. Побралися Галина і Михайло Савуляк у серпні 1969 року. На той час вже ні в Галини, ні в Михайла не було батька. Тож молоді самі будували собі оселю. Ставили фундамент, зводили дім, стелили підлогу. Тримали корів, курей – адже треба було сім’ю годувати. А в сім’ї підростали дві донечки.

Роботи Савуляки не бояться. За молодих літ встигали і в колгоспі, і вдома, і людям допомогти. Обоє мали нагороди і грамоти за сумлінну працю. І тепер на заслуженому відпочинку теж не сидять без діла — тримають чималий город, курей. А пані Галина не полишає свого захоплення вишивкою і випіканням короваїв.

Як вишивальниця, вона увійшла до літопису майстрів Кодимщини, взявши участь у вишиванні десятиметрового рушника. Знаходиться він у Кодимському історико-краєзнавчому музеї. 

Ну а випікання короваїв стало ще однією світлою справою її життя. Адже коровай спекти – не просто тісто замісити. Це і правильно випалена піч, і виготовлені прикраси, і велика відповідальність. І в кожному виробі — часточка любові майстрині.

Читайте також:

• Хліб із України став частиною болгарського свята
• 77-річний пасічник розповів як бути в тонусі та поділився рецептом цілющої настоянки
• Баниця: рецепт приготування «королеви» болгарського столу