Ізмаїл очима дітей війни, які знайшли новий дім на Одещині

Змінила місто і мрію

Одним із перших закладів, де відкрили кімнату психологічної підтримки та почали проводити майстер-класи, став Ізмаїльський Палац дітей та юнацтва імені Алли Іванової.

Зараз понад 60 дітей зі статусом ВПО відвідують тут гуртки, які обрали за власним бажанням.

Маргарита Марічєва з Миколаєва з багатодітної сім’ї – в родині їх чотири доньки: Маргариті 17 років, Марії – 15, Насті – 11 та Василісі сім років. Змалечку Маргарита і Настя займалися класичними танцями. З Миколаєва в Ізмаїл родина переїхала у 2022 році до родичів бабусі. Пожили у них, а потім зняли квартиру. Коли обжилися, дівчата почали шукати позашкільні заняття, так і опинилися в колективі танцю «Райдуга», в якому сестри займаються майже два роки. 

– У Миколаєві ми з сестрою відвідували декілька гуртків та ходили на карате. У мене поглиблена база з класичного танцю – майже 10 років займалася балетом, – розповіла Маргарита. – Ізмаїльський колектив став для мене другою сім’єю, тут я знайшла друзів. Для молодшої сестри Василіси – це перший танцювальний колектив.

Маргарита зізнається, що дуже сумує за рідним містом та минулим життям, але потрібно рухатись далі. Дівчина вирішила вступати до Ізмаїльського державного гуманітарного університету на факультет іноземних мов, хоча раніше хотіла пов’язати своє майбутнє з мистецтвом і стати хореографом.

Нитяна графіка для розвантаження

Дванадцятирічна Вікторія Шкода не може втримати сліз, коли розповідає про своє рідне місто Каховку. У будинку, в якому проходило її дитинство, пошкоджені вікна і двері. Залишатися там було небезпечно, тому дівчина із сім’єю приїхала в Ізмаїл у квітні 2022 року до свого хрещеного.

У Каховці дівчина ходила в художню школу, але всі її роботи залишилися у рідному будинку. В Ізмаїльському палаці Вікторія відвідує гурток нитяної графіки. Навчатися цьому почала нещодавно, тому виробів ще мало. Насправді ж, зізнається дівчинка, що приходить сюди, щоб хоч ненадовго відволіктися від думок про своїх близьких, які залишилися у Каховці.

Майже одночасно з Вікторією прийшов до цього гуртка Олег Немержицький з Херсона. Хлопець відвідує також заняття з вивчення англійської мови. Нитяна графіка для нього – це теж своєрідне розвантаження.

А куди далі?

З Миколаєва приїхав Ілля Брагінець. Він почав танцювати з 11 років у колективі народного танцю. Коли приїхав в Ізмаїл у 2022 році, то прийшов до колективу сучасного танцю «Ритм».

– Моя сім’я виїжджала з Миколаєва, коли взяли Херсон. Ми розуміли, що залишатися в місті небезпечно і виїхати не зможемо, якщо буде пошкоджений міст. Нервували тоді та їхали в нікуди, а коли вдалося виїхати, то стали думати – а куди далі? Обрали Ізмаїл і не пожалкували, – розказав Ілля.

Софія Шевченко приїхала в Ізмаїл з міста Гірське Луганської області. З рідного місця зігнали вибухи, які лунали постійно. Софія одразу обрала заняття в театральному відділенні, щойно побачила вистави за участю ізмаїльського колективу.

До розмови про те, як вони опинилися в новому місті, не всі діти готові, – комусь це досі важко, і при згадуванні про рідні місця на їхніх очах виступають сльози. Але всі вони реалізовують себе, займаючись тим, що цікаво і що дає змогу відволіктись. 

Брат в Олешках, як Робінзон

Минуло більше двох років, як Олена Баженова з чоловіком приїхала з міста Олешки, що на Херсонщині, в Ізмаїл.

Олена – викладачка образотворчого мистецтва, і їй дуже хотілося відновити заняття з дітьми. Спочатку в орендованому приміщенні створила художню студію для дітей та дорослих. А потім дізналася, що в Палаці є вакансія за її фахом. Так вона стала керівницею гуртка з малювання. 

– В Олешках залишився брат чоловіка, якому 60 років. Він там тепер, як Робінзон, зовсім один. Мій брат з 2014 року пішов добровольцем у ЗСУ. На передовій попав під обстріл дронами, отримав поранення від уламків, і вже пів року знаходиться у шпиталі.

Знаєте, в Ізмаїлі мені подобається: гарне, квітуче місто. Важко лише з орендою житла. Дуже дорого. 

Гурток, де викладає пані Олена, також відвідують діти ВПО. Вони здебільшого вже адаптувалися. Одна мала дитина вже й забула, звідки приїхала.

Двоє дітей Олени також пристосувалися до нових умов, навчаються та реалізовують свої захоплення.

– Я рада, що в місті є заклад, в якому можу поділитися своїми знаннями. Для дітей, які втратили рідний дім, – це можливість продовжувати активне життя, – впевнена жінка.

Як допомогти адаптуватися на новому місці?

Декілька порад від практичного психолога Палацу дітей та юнацтва Наталії Федонець:

• активно взаємодійте з оточенням;

• дотримуйтесь звичного ритму життя та режиму дня;
• більше гуляйте разом із дитиною;
• займіться улюбленим хобі або в гуртках за інтересами, або вдома;
• робіть зарядку і більше рухайтесь – це добре знімає напругу.

Фото авторки