Гривні 30 років: як створювали та доставляли українську валюту

Ключові моменти:

Гривня увійшла в обіг 2 вересня 1996 року замість карбованця.
Українську валюту могли назвати «українським доларом» або «куною».
Перші гривні друкували в Канаді, Великій Британії, Італії та Франції.
Контейнери з банкнотами доставляли в Україну під охороною «Альфи».

У гривні є не лише офіційна історія з датами, постановами та курсом обміну. За появою української валюти стояли люди, суперечки, несподівані рішення і навіть секретні операції, про які більшість українців навряд чи чула.

Автор матеріалу Валерій Боянжу згадує, як народження гривні виявилося пов’язаним і з його власною долею. За роки роботи він зібрав чимало історій про той час, коли Україна ще жила з купоно-карбованцями, а нова національна валюта спочатку існувала лише в проєктах і за межами країни.

Чому серед варіантів назви були «український долар» і «куна»? Хто опинився на перших банкнотах і чому портрети Володимира та Ярослава Мудрого фактично довелося створювати заново? І як 105 контейнерів із гривнями перетнули Атлантику на суховантажі «Петро Алейников»? Про це — в історії українських грошей, яким виповнюється 30 років.

Як херсонська газета передбачила назву гривні

Отже, нашій дорогій і всіма без винятку улюбленій національній валюті — гривні — на початку вересня «стукне» 30 років. Скажу чесно: того року гривня кардинально змінила моє життя. Але якщо точніше, то «Гривня».

Чесно відпрацювавши 20 років після закінчення Одеського інституту зв’язку, я в серпні того року пішов із посади заступника директора Херсонського обласного радіотелепередавального центру на службу журналістиці в нещодавно народжену приватну газету під назвою… «Гривня». І віддав я роботі в ній цілих 26 років, поки наше місто не захопили «визволителі», які визволили мене від роботи, а Херсонщину — від газети, що стала найпопулярнішою.

Засновник — мій товариш — зареєстрував її ще 1995 року. Тоді вже було зрозуміло, що «тверда» українська валюта раніше чи пізніше змінить купони — «фантики», рахунок яким ішов уже на сотні тисяч і мільйони, але ось коли це станеться і як називатиметься ця валюта — це була таємниця за сімома печатками.

Долар, куна, гривня — як могла називатися українська валюта

Щодо назви обговорювали три варіанти. Пропонували «український долар». А що, долар є не лише у США. Та ви зараз ахнете, прочитавши список країн, де гроші — це СВІЙ долар, не американський. Це Канада, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Тайвань, Бруней, Соломонові острови, Фіджі, Ямайка, Багами, Барбадос, Беліз, Гаяна, Тринідад і Тобаго, Домініка, Гренада, Антигуа і Барбуда, Намібія, Суринам, Ліберія… Що, досить? Гаразд, зупинюся.

Ще одним варіантом назви майбутньої української грошової одиниці була «куна». Назву «куна» запропонували не випадково: вона пов’язана зі старовинною грошовою системою — куна була грошово-лічильною одиницею в Київській Русі. Ці 2 варіанти «не прокотили», схвалили третій — гривню. Це передбачив засновник газети «Гривня» — найзвичайнісінький, пересічний херсонець, який не мав родичів ні у Верховній Раді, ні у спецпідрозділі СБУ «Альфа». До чого тут «Альфа», запитаєте? Гаразд, давайте по порядку.

Отже, після проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року, 10 січня 1992 року в обіг були введені тимчасові банкноти, які мали назву купоно-карбованець. Офіційно вони називалися карбованцями. Але у нас уже почали замислюватися, а якою ж має бути майбутня «серйозна» наша валюта?

В Україні сперечалися, кого зображати на гривні

Як змінювалися українські гривні / колаж – Слово і діло

Перше питання — що на ній має бути зображено. Пропонували і історичних постатей, і впізнавані пам’ятки України, і навіть представників нашої фауни. Знайшли «золоту середину»: вирішили на «передку» банкноти (аверсі) зображати історичних особистостей, а на реверсі — пов’язані з ними архітектурні споруди.

Вирішили на номіналах у міру їхнього зростання зображати діячів у хронологічному порядку. Щодо князя Володимира на «одиничці» та його сина Ярослава на «двійці» особливих дебатів не було. Як і з «Хмелем» на 5-гривневій банкноті. До речі, спочатку обговорювали варіант не «двійки», а «трійки» — а-ля СРСР, але потім відкинули радянський номінал.

Щодо Мазепи на «десятці» сумніви були: Леонід Кравчук запевняв, що скаженого пса (рашку) краще не дражнити, адже там його традиційно вважають зрадником через перехід на бік Швеції у 1708 році під час Північної війни. Проте Івана Мазепу затвердили.

Варіант купюри у 20 грн спочатку розглядався як радянський «четвертак» — 25, але зупинилися на 20-ти із зображенням Івана Франка. На 50 грн помістили Грушевського, «прокотивши» запропонованих Петлюру та Скоропадського з тієї ж причини — обидва вони були кісткою в московському горлі.

Сотня була максимальним запланованим на той час номіналом, на неї вирішили поставити Тараса Шевченка. Потім зрозуміли, що сталося типове гендерне нерівноправ’я, і вирішили, що, якщо колись доведеться друкувати «аж» 200-гривневу банкноту, то її прикрасить Леся Українка.

Як було із зображеннями вищезгаданих осіб? Після людей із більших купюр залишилися професійно зроблені портрети і навіть фотографії. А як бути з князем Володимиром, наприклад? Художник за зразок узяв викарбувані за Володимира монети — срібник і золотник. Там Володимир гладко поголений, з вусами і… жодної бороди! Тож художник геть відкинув образ Володимира як боярина з бородою «по самі нікуди», як його століттями зображували російські історики.

Так само вийшло і з його сином — Ярославом Мудрим, хоча радянський скульптор-реконструктор Герасимов ще 1939 року створив його бюст із бородою а-ля російський боярин. Із ликом Богдана Хмельницького проблем не виникло — на відміну від Мазепи на «десятці». ВСІ портрети останнього були знищені за наказом Петра Першого, тож художнику для банкноти довелося увімкнути всю свою уяву.

Де друкувалися перші гривні

Власних потужностей для друку тоді в нашій країні не було, тож домовилися з канадською компанією. Допомогу надали іноземні фонди та українська діаспора в Канаді — найпотужніша у світі.

Процес пішов, але невдовзі критики заговорили, що ступенів захисту на банкнотах — раз, два і все. Грошей уже надрукували чимало, але подальше замовлення перенесли до Великої Британії. Англійці ускладнили захист від підробок: замість водяного знака — тризуба вони зробили водяний знак — портрет «власника» банкноти. І запровадили можливість на дотик визначати номінал для людей із порушеннями зору.

У результаті через гіперінфляцію лише 2 вересня 1996 року справа дійшла до введення в обіг гривні замість карбованців. Запустили канадські 1, 2, 5, 10 і 20 грн, а 50 і 100 — англійські. 2 вересня 1996 року розпочався і обмін купоно-карбованців на гривні у співвідношенні 100 000 крб = 1 грн. Відтоді в банках видавали лише гривні.

До 16 вересня повсюдно до платежу приймалися і карбованці, і гривні. Після цього обмін можна було здійснити лише в банках. Процедура обміну тривала до 30 вересня 1997 року. На той час у наших гаманцях сусідили вже і канадські, і англійські гривні. У серпні 2001 року 200 грн перестала вважатися резервною банкнотою і увійшла в обіг.

Святе місце порожнім не буває: новими резервними номіналами стали 500 грн та 1000 грн. Пропонували на п’ятисотці зобразити Данила Галицького, але вирішили, що князі вже достатньо представлені на банкнотах. Відхилили Петра Могилу на 1000-гривневій купюрі, оскільки він представляв лише одну з конфесій. У результаті на п’ятисотці опинився філософ Григорій Сковорода, а на 1000 грн — перший президент Української академії наук Володимир Вернадський.

Коротко, без подробиць, додамо, що деяка частина нашої грошової маси друкувалася ще й в Італії та Франції.

Літаками і морем: як СБУ везла гривні в Україну

І ось тепер час зняти інтригу і розповісти про роль спецпідрозділу СБУ «Альфа» в цій історії. У 1992—1993 роках у ході операції «Щит України» контейнери з новою валютою переправляли в Україну морським шляхом і повітрям під охороною співробітників спецпідрозділу «Альфа».

До речі, ще до перевезення гривні існувала операція з доставки купоно-карбованців із Франції: використовувався важкий транспортний літак Ан-124 «Руслан», було виконано близько 50 рейсів. Про один із таких авіаперельотів дуже цікаво розповів Віктор Варганов у документальній книзі «Операції «Щит України»» (Київ, 2021).

Так, величезний літак із багатьма тоннами грошей після вильоту з аеропорту «Шарль де Голль» на висоті 4 км із чимось зіткнувся, тріснуло лобове скло і виникла загроза розгерметизації. Трагедії вдалося уникнути. Цікаво, що надалі аналіз професіоналів не зміг навіть близько визначити причину НП. Залишається лише нашу пісню згадати: «Шо ж це було? Мабуть НЛО».

Що стосується доставки наших грошей морем — тут хоч пригодницький фільм знімай. Із Канади найбільш відоме перевезення проходило через Атлантику. Вантаж із банкнотами завантажили на суховантаж «Петро Алейников». Його перехід забезпечували спільно співробітники «Альфи» та українські військові фахівці.

19 серпня 1992 року суховантаж Чорноморського морського пароплавства «Петро Алейников» вийшов із порту Іллічівськ (нині Чорноморськ). Судно пройшло: Іллічівськ → Босфор → Середземне море → Гібралтар → Атлантика → річка Святого Лаврентія → Монреаль.

Офіційно екіпаж не мав знати справжню мету рейсу. До його складу включили співробітників спецпідрозділу СБУ. Вони були оформлені як звичайні члени екіпажу — зокрема як мотористи та матроси. При цьому вони справді проходили необхідні морські тренування: пожежа, евакуація, дії в аварійних ситуаціях тощо. Вони були озброєні, але зброю та боєприпаси сховали серед майна групи.

Банкноти (від 1 до 20-гривневого номіналу) перебували у 105 вантажних контейнерах. Їх доставили з Оттави до порту під охороною поліції та завантажили на «Петра Алейникова». Українці розуміли, що повністю приховати таку операцію неможливо: надто багато людей мали брати участь у перевезенні.

Більше того, за спогадами керівника спецгрупи Василя Крутова, українська сторона отримала інформацію, що на судні перебуває людина, пов’язана з російськими спецслужбами. Що саме вона мала робити, українська група точно не знала. І визначити, хто саме це був, не вдалося.

Після завантаження грошей «Петро Алейников» вирушив назад через Атлантику. Але перед поверненням у Чорне море він зробив дуже потрібний захід на Мальту. У ніч із 28 на 29 вересня 1992 року там завантажили ще 23 контейнери з гривнями номіналом 50, 100 і 200 гривень, виготовленими британською компанією. Після Мальти «Петро Алейников» попрямував у Чорне море.

Нештатна і цілком очікувана ситуація сталася біля берегів Європи. Назустріч «Алейникову» йшло російське судно. За версією учасників операції, воно почало поводитися так, ніби втратило керування, і почало зближуватися з українським суховантажем за небезпечною траєкторією.

Капітан «Алейникова» зрозумів, що зіткнення може виявитися не випадковим, і здійснив маневр ухилення. У результаті зіткнення не сталося. За спогадами учасників операції, це явно була спроба російського судна протаранити «Петро Алейников» і потопити його: вже дуже сильно не хотіла ерефія випускати Україну з рублевої зони, де вона, зрозуміло, «робила погоду» (як в арії Мефістофеля з опери Гуно «Фауст» — «Сатана там править бал»).

В Іллічівськ контейнеровоз не пішов. 2 жовтня 1992 року судно пришвартувалося в порту «Жовтневий» (зараз — «Ольвія») під Миколаєвом. Там контейнери з гривнею перевантажили на судна типу «річка—море». Потім їх повезли Дніпром до Києва. Весь рейс — від виходу 19 серпня до повернення 2 жовтня — тривав близько 45 днів. І все це відбувалося за чотири роки до появи гривні в гаманцях українців.

У 1997 році в місті Малин Житомирської області було введено в експлуатацію фабрику з виробництва банкнотного паперу. Гривні стали друкувати в Україні. Завершимо тему нагадуванням про те, що українські банкноти деякі три, а деякі й 4 рази переживали т. зв. редизайн, тобто помітно змінювали як аверс, так і реверс.

Читайте також:

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса