Як відзначають найкрасивіше весняне свято, яке привезли болгари-переселенці понад 200 років тому на землі української Бессарабії.
У країні більше року йде війна. Весь цей час не проводяться фестивалі та масові культурні заходи. Але інституції культури не припинили роботу, а переорієнтували вектор діяльності.
Тарутинський селищний національно-просвітницький центр розміщується в трьох залах. Головний зал переносить відвідувачів у часи, коли мешкали наші предки. Дві обладнані кімнати зберігають речі, яким давно перевалило за сто – одяг, предмети побуту. Тут також встановлена піч та зберігається велика колекція старовинних вишивок.
Поруч розташований зал, в якому раніше знаходилися цінні експонати, наприклад, кістки мамонта, знайдені під час розкопок у тутешніх місцях. Але він поки порожній, оскільки чекає на капітальний ремонт.
— Сьогодні ці експонати знаходяться в сховищі, а на цей час ми поставили тут великий стіл і організували гурток «Джерельце». З початком війни до нас приїхало багато переселенців. Ми залучили дітей до роботи гуртка, і вони із задоволенням роблять з нами витинанки, вироби із солоного тіста, малюють та ліплять, — розповідає завідувачка Тарутинського національно-просвітницького центру Ольга Крамчанінова.
Сьогодні вона та співробітники центру захоплені новою ініціативою. Вони подали заявку на внесення до списку культурної нематеріальної спадщини України старовинного свята Гергівдень, що відзначається 6 травня. На цей час ведеться робота зі збору матеріалів про свято, яке понад 200 років тому було привезено на буджацькі землі болгарами-переселенцями.
Як повідомила завідувачка центра, гергівденські традиції добре збереглися в болгарському селі Ярове. Після опитування місцевих жителів мозаїка всіх елементів цього свята виглядає так.
Святкувати починали ще 5 травня. Рано-вранці жінки йшли в поле, збирали квіти та рослини, співали пісні. З частини квітів плели вінки, а рештою прикрашали свій будинок та двір для захисту від усіх бід. Ближче до вечора всі, хто збирав квіти, залишали по одній гілочці або квітці біля криниці і запам’ятовували кожну свою рослину. Рано-вранці 6 травня всі вдавалися і дивилися на квіти. Якщо квітка залишалася свіжою, значить, і здоров’я міцне буде у господині. Якщо зав’яв – слід було поберегтися.
6 травня вперше виганяли овець у поле, тому всі почесті цього дня віддавалися не лише тим, хто мав ім’я Георгій, а й чабанам. Для них жінки випікали обрядові хліби. Вони замішували їх на ранковій росі або на мовчазній воді, яку приносили в будинок і робили це в повній тиші.
Поки жінки пекли хліб, чоловіки різали ягня — жертвопринесення святому Георгію. Займався цим лише господар. Але спочатку на голову баранчика одягали вінок, а до ріжків прикріплювали запалені свічки. Шкуру ягняти давали незаміжнім дівчатам, вони її розтягували за особливою технологією, залишали на якийсь час, а потім шили з неї шапки або щось для дому. Кров’ю тварини господарка мазала лоби дітям, а також малювала хрести над дверима в будинку.
Потрох ягняти жінки збирали і несли на річку. У деяких селах їх опускали у воду, щоб спливали за течією, а от жителі села Ярове їх добре вичищали, сплітали кишки в кіску та варили з булгуром.
Робили це так. Деко змастити баранячим жиром, викласти на нього булгур, приправлений спеціями (сіль, чорний і червоний перець, свіжа м’ята), дрібно нарізані тельбухи і цілі кіски. Зверху укласти тушку ягняти, закрити все тонко розкатаним тестом і запекти в духовці.
Вранці лист з приготовленим ягням несли до церкви на святкову службу. Там усі парафіяни виставляли на стіл свої кулінарні творіння, а священик проводив молебень, який був присвячений усім Георгіям у селі, та, звичайно ж, освячував багату трапезу. Після служби запеченим баранчиком пригощалися усі – сусіди, родичі, односельці та гості села.
А далі починалися справжні гуляння. Обов’язково при цьому потрібно було дотриматися двох важливих моментів. Цього дня під великим деревом, бажано дубом, чоловіки встановлювали гойдалку, і кожен мав похитатися на них, виконуючи спеціальні обрядові пісні.
А ще цього дня всі повинні були зважитися. Збиралися великою компанією, ставали по черзі на ваги і озвучували вагу кожного. Невелика цифра на терезах означала, що людині потрібно терміново одужувати. А ось ті, хто «в тілі», були в пошані!
Народні гуляння тривали до пізнього вечора. А на ранок наступного дня всі йшли в поле, працювали, співали та раділи життю.
Читайте також:
У сучасному світі стабільний та швидкісний інтернет дуже важливий для виконання бізнес-завдань та повсякденного користування.… Read More
В Одесі правоохоронці затримали завідувачку одного з відділень "Дитячої міської клінічної лікарні №3". Її підозрюють… Read More
22 листопада 1954 року, тобто рівно 70 років тому «скопитився» Андрій Януарович Вишинський. «Фі!», —… Read More
У частині Приморського району Одеси у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, тимчасово відключать воду. Причина… Read More
В ЮНЕСКО дали відповідь на гучний «Одеський лист», в якому противники деколонізації топонімів, названих на… Read More
Завтра, у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, в Україні та, зокрема, в Одесі та Одеській… Read More
