Гергівдень: 200-річне свято болгар Одещини з гойдалками та жертвопринесенням

У країні більше року йде війна. Весь цей час не проводяться фестивалі та масові культурні заходи. Але інституції культури не припинили роботу, а переорієнтували вектор діяльності.

Тарутинський селищний національно-просвітницький центр розміщується в трьох залах. Головний зал переносить відвідувачів у часи, коли мешкали наші предки. Дві обладнані кімнати зберігають речі, яким давно перевалило за сто – одяг, предмети побуту. Тут також встановлена піч та зберігається велика колекція старовинних вишивок.

Поруч розташований зал, в якому раніше знаходилися цінні експонати, наприклад, кістки мамонта, знайдені під час розкопок у тутешніх місцях. Але він поки порожній, оскільки чекає на капітальний ремонт.

— Сьогодні ці експонати знаходяться в сховищі, а на цей час ми поставили тут великий стіл і організували гурток «Джерельце». З початком війни до нас приїхало багато переселенців. Ми залучили дітей до роботи гуртка, і вони із задоволенням роблять з нами витинанки, вироби із солоного тіста, малюють та ліплять, — розповідає завідувачка Тарутинського національно-просвітницького центру Ольга Крамчанінова.

Як святкували Гергівдень болгари 200 років тому

Сьогодні вона та співробітники центру захоплені новою ініціативою. Вони подали заявку на внесення до списку культурної нематеріальної спадщини України старовинного свята Гергівдень, що відзначається 6 травня. На цей час ведеться робота зі збору матеріалів про свято, яке понад 200 років тому було привезено на буджацькі землі болгарами-переселенцями.

Як повідомила завідувачка центра, гергівденські традиції добре збереглися в болгарському селі Ярове. Після опитування місцевих жителів мозаїка всіх елементів цього свята виглядає так.

Святкувати починали ще 5 травня. Рано-вранці жінки йшли в поле, збирали квіти та рослини, співали пісні. З частини квітів плели вінки, а рештою прикрашали свій будинок та двір для захисту від усіх бід. Ближче до вечора всі, хто збирав квіти, залишали по одній гілочці або квітці біля криниці і запам’ятовували кожну свою рослину. Рано-вранці 6 травня всі вдавалися і дивилися на квіти. Якщо квітка залишалася свіжою, значить, і здоров’я міцне буде у господині. Якщо зав’яв – слід було поберегтися.

6 травня вперше виганяли овець у поле, тому всі почесті цього дня віддавалися не лише тим, хто мав ім’я Георгій, а й чабанам. Для них жінки випікали обрядові хліби. Вони замішували їх на ранковій росі або на мовчазній воді, яку приносили в будинок і робили це в повній тиші.

Жертвопринесення святому Георгію

Поки жінки пекли хліб, чоловіки різали ягня — жертвопринесення святому Георгію. Займався цим лише господар. Але спочатку на голову баранчика одягали вінок, а до ріжків прикріплювали запалені свічки. Шкуру ягняти давали незаміжнім дівчатам, вони її розтягували за особливою технологією, залишали на якийсь час, а потім шили з неї шапки або щось для дому. Кров’ю тварини господарка мазала лоби дітям, а також малювала хрести над дверима в будинку.

Потрох ягняти жінки збирали і несли на річку. У деяких селах їх опускали у воду, щоб спливали за течією, а от жителі села Ярове їх добре вичищали, сплітали кишки в кіску та варили з булгуром.

Робили це так. Деко змастити баранячим жиром, викласти на нього булгур, приправлений спеціями (сіль, чорний і червоний перець, свіжа м’ята), дрібно нарізані тельбухи і цілі кіски. Зверху укласти тушку ягняти, закрити все тонко розкатаним тестом і запекти в духовці.

Вранці лист з приготовленим ягням несли до церкви на святкову службу. Там усі парафіяни виставляли на стіл свої кулінарні творіння, а священик проводив молебень, який був присвячений усім Георгіям у селі, та, звичайно ж, освячував багату трапезу. Після служби запеченим баранчиком пригощалися усі – сусіди, родичі, односельці та гості села.

Гуляння та важливі дві умови

А далі починалися справжні гуляння. Обов’язково при цьому потрібно було дотриматися двох важливих моментів. Цього дня під великим деревом, бажано дубом, чоловіки встановлювали гойдалку, і кожен мав похитатися на них, виконуючи спеціальні обрядові пісні.

А ще цього дня всі повинні були зважитися. Збиралися великою компанією, ставали по черзі на ваги і озвучували вагу кожного. Невелика цифра на терезах означала, що людині потрібно терміново одужувати. А ось ті, хто «в тілі», були в пошані!

Народні гуляння тривали до пізнього вечора. А на ранок наступного дня всі йшли в поле, працювали, співали та раділи життю.

Читайте також:

• Що таке Дернек чи як болгари Одеської області сільські справи на посиденьках вирішують
• Болгари з Міського відзначають обряд, який вже не пам’ятають у Болгарії
• Бринза з Буджака: скільки потрібно овець для виробництва одного шматочка