Двір-протяг, що виводить на сходи «жаху» та інші одеські родзинки

Так, ми знов на екскурсії (тільки адреси зовсім інші), де гід Віолетта Дідук розповідає цікаві (інколи майже неймовірні) історичні одеські історії. Це – як родзинки-цікавинки Одеси. І, звісно, про все, що почула та побачила, я не в змозі вам розказати.

Приходьте на екскурсії: самі почуєте-побачите. Будете в захваті, повірте, навіть якщо ви про це вже «десь щось чули»…

Одеські ростральні колони

Будівля Одеської філармонії… Колишня Нова біржа. Так, ще перед війною її «одягли» в паркан. За нього і заходимо. Що бачимо за сіткою? Парадний вхід в будівлю з боку вулиці Буніна.

Величезна парадна лоджія з відкритими широкими мармуровими сходами з ростральними колонами. Так, так, це лише частина усіх архітектурних «знаків», якими сповнена будівля Нової біржі. Звідки ростральні колони? Так архітектори відобразили символ Одеси як міста біля моря, символ морської торгівлі.

Майже все, що ви тут бачите – це особлива символіка прибутку, успіху та щастя. До речі, підніміть голову: над одеськими ростральними колонами – усі дванадцять знаків Зодіаку…

Як же схоже на балкон Джульєтти!

Заходимо у внутрішній дворик Філармонії. Він ще зветься Італійським. Так, зараз, під час повномасштабної війни, його стан – не найкращий. Але наш гід привертає увагу на диво-балкон.

– Мені завжди здається, що він схожий на балкон Джульєтти з відомої трагедії Шекспіра. Ви ж тільки придивіться на цю красу…

І хоча Віолетта наполягає, що це її власне враження, я уважно придивляюсь, і вже для себе називаю цей балкон саме так. Придивіться й ви…

Чому ж ти такий великий, ломбард?!

Від романтичних асоціацій переходимо до… будівлі колишнього першого одеського приватного ломбарду на Буніна, 12. Його відкрили наприкінці 1886 року. І чому він такий великий?.. Ми ж з вами звикли, що ломбард – це якась невеличка будівля, інколи майже непомітна.

Виявляється, була така «фішка»: люди собі вирішили переїхати кудись. Хоча б на дачу на все літо. А в домі – добро: меблі, килими, шуби, екіпажі, потім – ще й автомобілі. От і здавалося все це майно у ломбард на зберігання.

– І вже ломбард, приймаючи все це добро, відповідав за ваші речі та за те, аби в вашій улюбленій шубі з шиншили не завелась міль, – розповідає Віолетта.

Деволанівський, а де ж трамвай?

А ми вже на Деволанівському узвозі!.. Що бачимо? Та багато чого. Ось, наприклад, нову бруківку. Хоча ще не так давно ми бачили тут (особливо після снігів-дощів) одну багнюку і звично звали Деволанівський Канавою.

Так от, виявляється, що Деволанівський узвіз свого часу був однією з перших вулиць, яку замостили бруківкою. Чому саме так? Та це ж була одна з доріг, якими «їхала» наша пшениця в порт! А з порту – інші товари. До речі, колись по Деволанівському узвозу курсував трамвай!

Саме час нагадати, що один з мостів, що проходить над Деволанівським узвозом, зветься мостом Коцебу. Його називають братом Ейфелевої вежі. Чому? Спочатку деякі деталі для мосту Коцебу були виготовлені у Франції 1892 року. Їх замовили їх на тому самому заводі, де створювалися елементи Ейфелевої вежі.

Диво-двір і двір-протяг на Деволанівському узвозі

Можна, звісно, скільки завгодно називати старий Деволанівський узвіз Канавою, чи ще як, але є в нього свій оазис. Завітайте у двір під номером один – самі побачите. Жителі цього дому давно вирішили, що можна перетворити на красу все, що завгодно. Тут кожний крок – немов казка. Справжній оазис…

А ось якщо перейти напроти та завітати у будинок під номером чотири, то ви побачите щось зовсім інше. Це, скажу вам, щось… Хоча й тут жителі дома намагаються навести хоч якийсь лад. Виглядає він «своєрідно».

Але ми зараз не про це. Ми ж – про родзинки!.. Двір будинку під номером чотири ще й містичний. Це двір-протяг (прохідний). Та ви про це ні за що не здогадаєтесь, якщо не відшукаєте той самий «протяг». Це не той випадок, коли заходиш у якійсь одеський прохідний двір – і бачиш крізь нього іншу вулицю. Я ж кажу: треба знати секрет…

Куди ж виведе вас той протяг з дворику на Деволанівському узвозі? Прямісінько на Польський узвіз. Ще точніше – ви одразу побачите одеські «сходи мертвих».

«Сходи жаху», що ведуть на головну вулицю

«Сходи мертвих», чи «сходи жаху»… О, яка ж це живуча одеська байка про першу одеську жінку-маніяка!.. До речі, наш гід тільки торкається цієї «кривавої теми». Байка вона і є байка… А ось на самі сходи не звернути увагу не можна.

Вони у хорошому стані, вони історичні, вони (так-так!!!) зручні. І чому саме це місце стало таким жахливим в одеській народній творчості?.. Сходи неодноразово «знімались» у різних фільмах. Тут завжди затишно, і саме піднявшись ними, ви потрапите в самий початок головної вулиці нашої Одеси…

Фото авторки