Дюку де Рішельє – 256 років: чим запам’ятався найвідоміший градоначальник Одеси?

Сміливо можна сказати, що таких градоначальників, як Рішельє, Одеса мала не багато. Безкорисливий і шляхетний, мужній і зовсім позбавлений особистого марнославства, Рішельє за 11 років перетворив Одесу на місто, яке могло конкурувати з європейськими столицями.

Відставка за самовільне гасіння пожежі

При народженні Рішельє отримав ім’я, яке одразу й не запам’ятаєш — Арман Еммануель Софія-Септімані де Віньєро дю Плессі, граф де Шинон, 5-й герцог Рішельє. Він був праправнуком знаменитого кардинала Рішельє та онуком маршала Франції. Кар’єра юного Армана обіцяла бути блискучою – у 17 років він став першим камергером при дворі. Однак юнак був сором’язливий і зовсім позбавлений любові до придворного життя.

За часів Великої французької революції Рішельє втік до Росії, емігрувати до якої було у великій моді у тодішніх європейців. Дізнавшись, що російська армія готується до штурму Ізмаїла, француз побажав взяти участь у цій операції. Він добився дозволу у Потьомкіна, і показав під час бою таку хоробрість, що отримав у нагороду золоту шпагу. Рішельє вирішив оселитися у Петербурзі та почав вивчати російську мову. Його ім’я перейначили на російський лад і він став Еммануїлом Йосиповичем де Рішельє.

На початку своєї кар’єри, незважаючи на те, що він служив Росії вірою і правдою, йому довелося випробувати на собі непостійність російського характеру. Якось на околицях столиці спалахнула сильна пожежа і Рішельє, який мав генеральський чин, разом зі своїми кірасирами кинувся гасити її. Імператор Павло I жорстко відчитав його, позбавив усіх звань і відправив у відставку, оскільки француз став боротися з вогнем, не отримавши відповідного наказу.

Зробив Одесу містом свободи

Коли на престол зійшов Олександр I, усе змінилося. Він запропонував Рішельє самому обрати собі посаду, і той вирушив градоначальником у позаштатне містечко на півдні імперії. У березні 1803 року Рішельє приїхав до Одеси, яку тоді вважали «помийною ямою Європи» та «республікою шахраїв». Рішельє мав нелегке завдання — зробити з цього сумнівного поселення європейське місто.

На будівництво Одеси скарбниця відпускала новому градоначальнику незначні кошти. Але незважаючи на це, за Рішельє було прокладено широкі вулиці, розбито сади, збудовано собор, католицьку церкву, синагогу, лікарні, театр, ринок та комерційну гімназію. Деякі з цих будинків існують і сьогодні, а будував та проектував їх знаменитий архітектор Тома де Томон. Вже за кілька років Одеса була відома всій Європі. У місті чудово вживалися, працювали і торгували представники різних національностей. Як писав історик Василь Надлер: «В Одесі не було місця для виняткового панування якоїсь національності, всі були однаково рівні, однаково вільні, і результатом цього… стало нечувано швидке зростання міста».

Раніше ми розповідали про дружин перших осіб Одеси: Марії Маразлі, Анастасії де Рібас, Аріадні Папудовій, Єлизаветі Ланжерон

Городоначальник особисто ховав «чумних»

Сам Рішельє був людиною дуже скромною. Він ходив у старенькій шинелі, не гребував відвідувати селянські хати та єврейські лавки. Збереглися відомості, що кожен мешканець Одеси міг вільно висловити градоначальнику свої побажання та претензії. Рішельє відвідував будівництва, приймав підлеглих і прохачів, навіть встигав побувати на археологічних розкопках. До речі, саме завдяки Рішельє у нашому місті з’явилися відомі акації. Міський голова виписав їх з Італії і навіть власноруч висаджував на міських вулицях.

1812 року Рішельє залишився практично без коштів, оскільки пожертвував усі свої заощадження на захист країни, яка стала його новою батьківщиною. Через рік в Одесі почалася епідемія чуми, і Рішельє знову продемонстрував не лише своє благородство, а й безстрашність — він безбояно заходив до хворих та знаходив для кожного слова втіхи. Коли ж перелякані робітники відмовлялися ховати чумні трупи, градоначальник сам брав лопату та рив могили.

У 1814 році Рішельє повернувся до Франції. Незабаром він став прем’єр-міністром країни та членом Французької академії. Улюблену Одесу, куди він щиро прагнув усе життя повернутися, побачити знову йому не судилося — він помер 17 травня 1822 року у віці 55 років.

До речі, біля пам’ятника Дюку де Рішельє одесити часто влаштовують різноманітні акції.