«Дихаємо? Вже щастя!»: останній день липня в Одесі (фоторепортаж)

А що там у місті у звичайний день, коли липень ось-ось перейде в серпень? Все звичайним здається. А ще, як завжди у дні без «прильотів», знов-таки здається, що немає війни.

Діти у парках і скверах, багато людей на центральній вулиці, навіть невеличка черга за морозивом… І оці екскурсійні авто, на які запрошують проїхатись по місту, завітати в одеські дворики, прослухати історії – таємничі, надзвичайні, а інколи й неймовірні, з байками «за Одесу»…

Дві літні жінки на лавці… Чую про те саме:

– От так дивишся на людей, на цей фонтан, на столики вуличних кав’ярень – і думаєш: невже війна?.. А вона ж усюди, по всій країні… І так довго… І знов стає лячно.

– А я собі так кажу, коли «накриває»: «Дихаємо? Вже щастя!». І ти так собі кажи.

І знов лунає в бесіді про «треба триматися», «світло останніми днями не вимикають», «ціни ростуть», «учора на Софіївський така страшна пожежа сталася. Бідні люди…».

Ще чую про «тварюк, що напали на нас». Про «завжди болюче для Одеси питання», пов’язане з «перейменуванням і пам’ятниками» невеличку суперечку на іншій лавці почула. Лунає: «Жванецький-Пушкін-Ройтбурд» з оцими вічними нашими «я – за, а я – проти». Люди – «в курсі». Вже добре…

А природа нагадує, що й під час війни, спеки чи дощу час минає, і перші ознаки, тонкі «натяки» на осінь вже відчуваються, якщо придивитися… А ще впадають в очі якісь нові «артоб’єкти»: то янгол-охоронець, що встановлений поруч з квітами, то клумба, що прикрашена якимись незвичним камінням…

Тримаймося! І не забуваємо: «Дихаємо? Вже щастя!»…

Фото авторки