9 листопада в Україні відзначають День української писемності та мови. «Одеське життя» спитало в одеситів та гостей міста, чи спілкуються вони українською та як ставляться до солов’їної.
Юрій: «Звичайно я розмовляю українською: в побуті, з друзями, у сім’ї. Я можу також спілкуватися й російською, коли треба, але після 24 лютого я зрозумів, наскільки це цінно – говорити українською. Намагаюся якомога більше спілкуватися державною мовою».
Оксана: «Українською я розмовляю у більшості випадків тільки на роботі, хоча іноді також пишу державною. Але повністю переходити на державну мову у побуті не планую, бо я російськомовна людина все ж таки».
Михайло, переселенець з Маріуполя: «В быту по-украински я не говорю. Я из Мариуполя, у нас там все в основном говорят на русском. Но в школе я учил украинский, если нужно, могу на нём поговорить. Я считаю, что знать украинский язык очень важно, но люди сами должны прийти к тому, чтобы говорить на нём постоянно. Я надеюсь, что наши дети будут уже гораздо лучше говорить на украинском, а мы всё-таки старое поколение».
Пенсіонерка Олена: «Добре розмовляємо й українською, й російською, коли це потрібно. Я ще зі школи можу й писати українською, й читати, але у побуті українською я не спілкуюся»
Олександра: «Ми розмовляємо українською, вважаємо, що це дуже співуча мова та милозвучна. Але у побуті ми більше розмовляємо російською, бо з самого дитинства нас навчали розмовляти нею. Ставлення до державної мови після 24 лютого у нас змінилося. Ми почали писати дописи у соцмережах українською та іноді почали спілкуватися з родичами та друзями саме українською або на суржику».
Аліна, переселенка з Миколаївської області: «Я з Миколаївської області, у мене вся родина розмовляє російською. Через це я вдома розмовляю російською, на роботі – українською. Ставлення до державної мови у мене було добрим ще до війни, але дуже хочеться, щоб в цей час якомога більше людей розмовляли українською мовою».
Тамара, переселенка з Херсона: «Мы можем говорить на украинском, понимаем его, любим его очень. Мне очень нравятся наши народные песни, наш гимн. Раньше я как-то не вслушивалась в значение гимна, а сейчас слышу по телевизору и аж мурашки по телу, до слёз. Но я училась в Каховке, в русской школе, а тогда всё время заставляли говорить на русском. Но украинский мы очень любим, это вообще-то наш родной язык, язык нашей родной любимой Украины. От русского языка надо уходить, после начала войны к нему стали совсем по-другому относиться. Уже и мы задумались, и дети нам говорят, что украинский надо учить, больше говорить на нём. Но мы многие слова не знаем, боимся ошибиться».
Юрій, переселенець з Херсона: «Мы и фильмы смотрим на украинском, и читать можем, и ответить можем по-украински. Но говорить привыкли на русском, хотя я в школе учил и украинский язык, и украинскую литературу».
Ксенія: «Со своей семьёй и друзьями я разговариваю на русском, но при этом я спокойно могу говорить и по-украински, но на русском мне удобнее. При этом я считаю украинский очень красивым языком, мне он очень нравится. И, конечно, я стремлюсь к тому, чтобы перейти на него полностью».
Олена: «Я все життя розмовляла російською, але зараз, після початку війни, більшість моїх знайомих, друзів та родичів перейшли на українську, тому я намагаюся теж це підтримувати. Але українську мову я завжди любила, це не з війни почалося»
Мілана: «Так как у меня русскоязычная семья, чаще я говорю по-русски, но могу перейти на украинский язык запросто, мне это легко даётся. Я считаю, что украинский очень хорошо звучит и, в целом, выделяется среди остальных языков. После начала войны я стала говорить на украинском гораздо чаще. Из моего круга общения многие перешли на украинский, но я пока что полностью перейти не могу».
Читайте також:
- «В квітучих акаціях місто край Чорного моря»: пісню-візитку Одеси переклали українською мовою
- Вивіски, таблички та реклама в Одесі мають бути українською – Тарас Кремінь
Фото: Focus.ua
