Ця солодка «Брехня»: прем’єра вистави в Одеському театрі ляльок

Я б одразу сказала, що ви не побачите жодної ляльки й не почуєте жодної репліки. Та це не зовсім так. Бо герої — і є ляльки-маріонетки, якими керують… вони ж самі. А репліки… Тут особлива мова — мова пластики. Тож маємо виставу-загадку, виставу-питання, виставу-містику…

Маємо заплутаний (ні, не класичний любовний трикутник!) чотирикутник: красива, навіть прекрасна Наталія Павлівна (Анастасія Ігнатович) та троє чоловіків, серця яких вона міцно тримає у власних руках. До речі, сама вона твердо вважає, що усіх кохає… О, та ця брехня, здається, вже майже «велична»!

Хто тут кого насправді кохає? І чи кохає взагалі?.. Та чи так вже й міцні прекрасні руки нашої героїні, не кажучи вже про її величезне серце?

Що роблять герої? В назві п’єси сказано все: вони брешуть. Брешуть насамперед собі. Ну а потім вже всім іншим… Навіть коли чоловік Наталії Андрій Карпович (Валерій Стрілець) «ні про що не здогадується», то бреше собі й він. Це такий «солодкий» вибір: не бачу і бачити не хочу.

Свій «солодкий вибір» роблять й всі інші. От тільки присмак цього «солодкого» у кожного свій. Солодко (бо почувається щасливим) коханому Наталії Івану Стратоновичу (Іван Цуркан) та ще одному з її «дивного кола» — Антіну Михайловичу (Олександр Богданович). Цей герой пише Наталії любовні листи, які стають класичним приводом для шантажу і відвертої маніпуляції…

Солодка брехня на очах у глядача перетворюється на трагедію. Та, здається, навіть страждаючи, герої цього аж ніяк не помічають: вони ж «живі» маріонетки, вони не замислюються, до чого призводить ота солодка брехня в образі постійного щастя-спокою.

Заради цього можна зробити все. От, наприклад, піти на компроміс із власним «я». Щастя шляхом обману, тим паче самообману, досягти неможливо? А ми збрешемо, що можливо! І буде литися на нас «щастя», як оте червоне вино на сцені!

Знов привертаю увагу: все це нам подається виключно мовою пластики! Хворі стосунки на тлі гри в веселощі та постійного гучного свята… Так, це така гра в наших героїв: вони, здається, вирішили брехнею наповнити себе самих, оточення, навіть глядача…

От тільки тонка і надважка робота акторів потроху надає нам вічні відповіді на вічні питання про «солодку брехню» і «гірку правду». Пластична с початку вистави комедія (ну майже) про «щось таке дуже інтимне» на очах перетворюється в трагедію про важкі людські стосунки, про видобування правди, про калейдоскоп, де яскраві скельця «чомусь» стають чорними.

Тож, може, все ж таки ще і ще раз солодко збрехати самім собі, що у тому калейдоскопі — тільки яскраві кольори? Чи, може, ми просто бачимо їх лише такими? Бо ж так хочеться спокою і щастя…

Читайте також: «Кадіш»: вистава-реквієм в Одеському ляльковому театрі

Фото автора