У річницю трагедії на Чорнобильській АЕС цікаво дізнатися, де ще траплялися подібні аварії. Чи були їхні наслідки такими ж жахливими? Як із ними справлялися? І чи справді зона відчуження чи то навіки, чи то просто на віки — єдиний вихід? Про це — наш матеріал.
Випадки, пов’язані з радіаційними викидами, класифікуються за шкалою МАГАТЕ INES за одним із 7 рівнів. Рівень, за якого існує ризик опромінення населення — 4 і вище.
Перша в СРСР радіаційна аварія, що сталася 29 вересня 1957 року в місті Челябінськ-40 на хімкомбінаті «Маяк».
1966 року на цій території створено Східно-Уральський заповідник площею понад 16000 гектар. Досі через високу радіацію 85% території заповідника називають зоною екологічного лиха. Повністю закритий для відвідування населенням.
Щоправда, були й своєрідні «зрушення». У 2011 році адміністрація Челябінської області вирішила, що «Гугл» і «Яндекс» за запитами, які стосуються Киштимської аварії та проблем екології, мають видавати матеріали, що містять «позитивні або нейтральні оцінки екологічної ситуації в Челябінську та області». Думка Гугла і Яндекса з цього питання не збіглася з думкою обладміністрації.
Ця аварія сталася 10 жовтня 1957 року на одному з двох реакторів атомного комплексу «Селлафілд» на північному заході Англії. Унаслідок пожежі стався досить великий викид радіоактивних речовин, що став найзначнішим в історії Британії.
Щоправда, продаж молока з ферм, що знаходяться поблизу, заборонили на 6 тижнів, саме молоко тисячократно розбавляли і скидали в Ірландське море.
Національна комісія визнала, що серед населення країни могло статися близько 200 додаткових смертей від раку. Потім подумали ще — і зійшлися на 240. А обстеження учасників ліквідації цієї аварії, проведене 2010 року, не виявило значущих наслідків для здоров’я. Враховуючи дату обстеження, важко не погодитися.
Аварія на цій АЕС — найбільша подібна аварія в історії США, сталася 28 березня 1979 року. Значного забруднення зазнали тільки внутрішні приміщення самої АЕС.
Однак те, що вдалося б зам’яти в СРСР, викликало сплеск антиядерних настроїв в американському суспільстві. Після 1979 року було скасовано введення в дію 71 раніше запланованої станції, до 2012 року жодної ліцензії на будівництво АЕС не було видано.
У 2019 році компанія-власник оголосила про припинення роботи першого енергоблоку АЕС Трі-Майл-Айленд за 45 років експлуатації (другий енергоблок вийшов із ладу під час аварії на станції 1979 року). За заявою компанії, станцію очистять від радіоактивного матеріалу до 2078 року, тобто через сто років після початку її роботи. Такі цифри змушують замислитися над справжнім змістом фрази «довгограючий проєкт».
Аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року — найбільша за всю історію атомної енергетики.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС у кінцевому рахунку загинуло до 4000 осіб.
Станцію повністю зупинили 2000-го року. Відтоді в зоні відчуження площею 2,6 тисячі км2 додалося хіба що сталкерів (тобто мародерів), рідкісних тварин і туристичних маршрутів для любителів страшних місць. Крім пропозицій, що періодично виникають, про поховання на цій території ядерних відходів інших країн — жодних ініціатив.
Причиною аварії на АЕС Фукусіма-1 стали землетрус і цунамі 11 березня 2011 року. У результаті в навколишнє середовище потрапили радіоактивні елементи, обсяг викиду яких становив до 20% від викидів під час Чорнобильської аварії.
У грудні 2013 року АЕС офіційно закрито. На території станції тривають роботи з ліквідації наслідків аварії. Приведення об’єкта в безпечний стан може зайняти до 40 років.
Кількість жертв — понад 2300 осіб. Але тут враховані і пацієнти лікарень, які померли після евакуації, і смерті серед літніх людей через стрес. Єдина смерть, безпосередньо пов’язана з аварією на АЕС, настала 2018 року.
Можна порівнювати знімки району Фукусіми з кадрами з Прип’яті. Але більша частина спустошливих руйнувань принесена землетрусом і цунамі, а не аварією. І, на відміну від нас, японці повертають собі цю землю.
Сьогодні, через 10 років, закрито тільки 2,4% території постраждалої префектури. У 20-кілометровій зоні навколо ядерного об’єкта екскаватори і крани зносять будівлі, що стали непридатними для життя. На багатьох полях і луках встановлено сонячні батареї. Тисячі гектарів місцевої землі викуплені державою у фермерів.
З 2015 року тут ведуться активні роботи з дезактивації: землю збирають, переробляють і закопують на 15-метрову глибину. 15 мільйонів кубометрів землі до 2024 року мають бути переміщені в тимчасові могильники навколо станції. Намічений термін повної ліквідації наслідків аварії — 2045 рік.
Велика частина населених пунктів поблизу АЕС все ще сильно забруднені, радіоактивність у 50 разів перевищує межу. При цьому поліція охороняє тільки в’їзди в найнебезпечнішу частину фукусімської зони, тобто безпосередньо поруч зі станцією. Так і підмиває вигукнути: неподобство, жодного контролю за населенням! Ну або це просто зовсім інший підхід…
1987 року в бразильському місті Гоянія мародери вкрали з лікарні деталь з установки для радіотерапії, що містила ізотоп цезій-137. Знявши свинцевий екран, злодії так і не зрозуміли, що це, і віддали пошкоджену капсулу на звалище. Власник звалища, розгледівши цікаве блакитне світіння, приніс капсулу у свій будинок. Протягом двох тижнів радіоактивний ізотоп втирали в шкіру, дарували друзям і сусідам та навіть ковтали… Але коли одразу кілька членів сім’ї захворіли, бразильці кинулися в лікарню, прихопивши нещасливий порошок. Результат — четверо померлих і десятки серйозно опромінених. Медогляд у зв’язку з цією історією пройшло понад 100 тисяч осіб, сотням довелося пройти дезактивацію. А все, що контактувало з високорадіоактивним порошком, поховали за 20 км від міста (з позначкою «цю територію можна використовувати через 300 років»). Сьогодні Гоянія — одне з найзеленіших міст планети. Але відпочивати краще в будівлях, побудованих після 1987 року.
Екіпаж риболовецького судна «Щасливий дракон №5» випадково постраждав від випробувань американської водневої бомби на атолі Бікіні 1 березня 1954 року. Моряки опинилися в зоні випробувань за 170 км від атола — на них обрушилися радіоактивні опади у формі пластівців і пилу. Незабаром у екіпажу з 23 осіб проявилися симптоми гострої променевої хвороби. У 1976 році «Щасливий дракон» визнали безпечним і перетворили судно на музей у Токіо. Покажчик по сусідству з кораблем нагадує про його вантаж — 450 тонн радіоактивного тунця, який був скинутий за борт.
Місто Рамсар в Ірані — місце з найвищим рівнем природної радіації у світі. Річна доза опромінення тут у 80 разів перевищує середньосвітовий фон. Однак як не дивно, кількість онкологічних захворювань у регіоні нижча за середню по країні. Що ще більш дивно — основу економіки Рамсара становить туризм. Все-таки узбережжя Каспійського моря, птахи, палаци, та ще й безліч чудових гарячих джерел (природно, теж украй радіоактивних).
Жителів одеського мікрорайону Черемушки не на жарт злякала змія, яку місцеві жителі виявили на дереві… Read More
Сьогодні, у День працівника соціальної сфери України, «Одеське життя» розповідає, хто такі соцпрацівники, яку вони… Read More
Цього недільного дня, 3 листопада 2024 року, в Україні відзначають День інженерних військ – професійне… Read More
Через війну багато людей були змушені залишити свої будинки і переїхати до безпечніших регіонів. На… Read More
Усіх із добрим ранком! І дня недільного вам виключно легкого, приємного і позитивного! А щоб… Read More
3 листопада 2024 року в Україні поздоровляють захисників, які служать в інженерних, ракетних військах та… Read More
