Червень по-одеськи: трохи дощить, трохи гримить (фоторепортаж)

І все ж життя триває. Сьогодні вразила «картинка», навіть не одна: жінки купують собі квіти. От дощик собі поливає, а вони квіти купують. Дивлюсь – не знаю, чи то усміхатися, чи плакати. Мабуть, якби не повномасштабна війна, я б уваги на це не звернула…

Маленькі вуличні кав’ярні ще більше намагаються прикраситись. Стільці та столики стоять собі, вмиваються під дощем. Дощик закінчився, дівчата виходять, протирають їх, очікують відвідувачів. А дощик знов собі починається…

До звичних тем за тими столиками додалась «поговоримо за світло»… Графіки, «їжа псується в холодильнику», «ніяких запасів не зробиш», «ягоди чи фрукти на зиму не заморозиш»…

Одна жіночка не стрималась:

– Така війна… Люди гинуть!.. А ви про ягідки та фрукти на зиму!..

Суперечки не виникло. Усі наче по команді замовчали…

А дощик знову собі почав потихеньку капати, потім посилився, а далі знов вийшло сонечко: день такий видався на початку червня.

Одеські газони та клумби радіють: вмиваються собі дощиком, падає потроху на землю ягідки шовковиці, наче літо у самому розпалі.

Хтось – за продуктами, хтось зайнятий іншими справами…

По дорозі бачу: лежить собі на асфальті мітла. Чую голос перехожого з цього приводу:

– О, це вже якась відьмочка до нас прилетіла? Сподіваюсь, хороша відьмочка. Як у тій пісні: «буде тобі, враже, все, як відьма скаже!»…

Шуткуємо. То ж, життя триває…

Раніше ми розповідали: Травень по-одеськи: королівська краса троянд і їхня символіка.

Фото авторки