Через що картини художника з Бессарабії мають космічну енергетику

Монолог, записаний далі, переплітався із творчим пошуком, результати якого лягли у повні енергії мазки на полотні.

— Змалку пам’ятаю себе за малюванням — любив малювати. Дуже добре пам’ятаю свої перші олівці, які батьки купили мені за три карбованці. А запам’ятав я їх, бо дуже довго плакав, прохаючи купити мені їх. На той час це була розкіш. Я любив розмальовувати глеки. А потім до нас у село Нові Трояни Болградського району, де я народився 1956 року, приїхав учитель Микола Іванович Ніколаєв. Я відвідував його гурток образотворчого мистецтва. Він давав багато цінних порад та переконував, що треба більше малювати з натури.

Коли я закінчив школу, до нас додому прийшов тодішній голова колгоспу Анатолій Близнюк та сказав: «Я відправляю тебе вчитися на ветеринарного лікаря». Мої батьки, яким я дуже вдячний, дали можливість самому зробити вибір. І я відмовив шановній людині, сказавши, що хочу бути художником. «Що це за професія – художник?» — здивовано промовив голова. Через багато років ми з ним зустрілися знову — і він із задоволенням купив у мене одну з картин із моїми «Мадоннами».

Олександр Кара: освіта та перші кроки

Олександр Кара здобув академічну освіту на художньо-графічному факультеті Одеського педагогічного інституту імені Ушинського. Після закінчення переїхав до Ізмаїла. З 1989 року – викладач малюнку та живопису на кафедрі образотворчого мистецтва, з 2015-го – доцент Ізмаїльського гуманітарного університету.

— Ця робота приносить позитивні емоції, але без мук творчості не обійтися. Коли ти залишаєшся віч-на-віч з полотном, то діалоги з ним бувають різні. Думаєш, розмірковуєш. Іноді заходиш у глухий кут і переносиш діалог на другий день. А потім з’являються нові деталі, нові предмети суперечки. Головне, щоб весь процес приносив задоволення.

Голова спілки художників в Ізмаїлі

З 2008 року Олександр Кара – голова Ізмаїльської міської організації Національної спілки художників України. У його живописі поєднуються сучасні тенденції та традиції православної Київської Русі та Болгарії. Художник організував понад 20 персональних виставок та є учасником 160 колективних виставок в Україні та за кордоном.

– У жіночому образі я знаходжу більше гармонії. Чоловіків я теж малюю, але рідше. Це також відбиток із дитинства: я багато часу проводив із мамою. Тоді я бачив багато жінок, вони групами йшли до церкви, на цвинтар. Домашню роботу теж робили переважно жінки. В образі жінки, яка несла воду у відрах додому, я бачив гармонію та витонченість. І ось композиція із п’ятьма дівчатами — «Містика води». На даний момент працюю над тим, як зробити образи музичнішими. Для мене образ загалом важливіший за обличчя, я не малюю обличчя моїм «Мадоннам». Так вони стають більш загадковими та глибокими.

Так і працюю – у постійному пошуку себе та бажанні відкривати щось нове.

Звання заслуженого художника України Олександр Кара отримав у 2012 році. А його картина “Причастя” увійшла до альбому “Українського живопису XXI століття”.

Читайте також:

• Веніамін Коломійченко: як у 86 років бути директором любашівського ліцею
• Що заважає дельтапланеристу з Рені знову злетіти над степом
• Вчителька, що співає з Нової Іванівки, шукає оркестр