Викладач історії Любашівського ліцею №2, заслужений вчитель України Валерій Бондаренко понад 30 літ рятує від небуття речі повсякденного вжитку. Його колекція нараховує декілька тисяч експонатів.
На думку збирати селянські раритети педагога наштовхнув професійний інтерес – щоб на уроках історії демонструвати учням речі, які використовувались у побуті. Бувало, навіть викуповував у «чорних археологів» їхні знахідки скіфської чи черняхівської доби.
А коли зникло чимало населених пунктів, уродженцю прадавнього села стало боляче, що відходять і самі інструменти та знаряддя, і знання про них. Тому вчитель вирішив їх вишукувати, зберігати та демонструвати усім бажаючим.
Своє зібрання педагог-краєзнавець розмістив у приміщенні дитсадка «Сонечко», влаштувавши там етнографічний музей «Оберіг». Не полишає Валерій Миколайович заповітної мрії — відтворити у Любашівці українську садибу з усім її убранством.
— Хатній скарб – це посуд, столове начиння: качалка, макогін, макітра, чавун, інструменти для догляду за хатою (віник, совок), одягом (праники, рублі, праски). Пічне начиння: кочерга (коцюба), хлібна лопата, чаплія, рогач, помело, — розповів історик. — У макогоні кописткою перетирали різноманітні продукти чи мак. Найбільш популярним був чавун (чавунок, чавунець) — найпрактичніша посудина з чавуну, що повторює форму традиційного глиняного горщика. Господині вправно ставили і виймали з печі вариво з допомогою рогача.
Є у музеї совок для муки та круп, праник, пральник — дерев’яний валок для вибивання білизни під час прання, рубель – прилад для прасування білизни. Поряд – залізні праски з порожниною всередині, куди завантажувався жар. Таку праску розігрівали, вимахуючи нею вправо-вліво, тіпали. Звідси й поширилося прислів’я: тіпун тобі на язик.
В експозиції є діжа — низька широка дерев’яна посудина для приготування тіста на хліб.
Цебро або цебер — дерев’яне відро, коромисло, на якому носили відрами воду з криниць. Дерев’яні ночви, виготовлені з липи, для прання білизни, купання дітей та прання вовни.
Декілька величеньких ступ з товкачами як у казках про бабу Ягу, яка літала на такому пристрої.
Прикрашають зали численні вишиті рушники, хустки та домоткані доріжки, глиняний посуд тощо.
Невгамовний пошуковець здебільшого знаходить старожитності на інтернет-сайтах. Недавні його покупки — дерев’яні кухлі, а ще дерев’яна дитяча колиска зі Звенигородщини, батьківщини Тараса Шевченка.
— Прикро, але ми втрачаємо цілий пласт національної культури. У селах, коли вмирає старенька бабуся, її спадкоємці позбавляються «мотлоху». У вогонь кидають старовинний одяг, рушники, навіть розписні скрині, в яких вони зберігалися десятиліттями, — з болем розповів Валерій Бондаренко. — У металолом потрапляють праски, рогачі, інші витвори місцевих ковалів. Потрібно, щоб молодь мала уявлення про кочергу, коцюбу, дерев’яну лопату, рогача, ночви… Адже це все наше рідне, отримане у спадок від бабусь-дідусів.
Збільшити бронювання працівників до 80%, спрямувати частину портових зборів на ППО та вирішити проблему дорогих… Read More
При виборі автомобільних шин більшість водіїв порівнює рисунок протектора, розмір та виробника. Однак основу робочих… Read More
Для переселенців, які знайшли прихисток в Одесі, змінилися правила отримання житлових ваучерів. Відтепер держава автоматично… Read More
Жителі будинку на Прохоровській стверджують, що після протиаварійних робіт конструкції залишаються небезпечними, а витрати майже… Read More
7 липня в Одесі прогнозують дощі, грози та теплу погоду до +29°C. Водночас через шторм… Read More
Україна вперше публічно підтвердила наявність на озброєнні Військово-морських сил сучасних норвезьких протикорабельних ракетних комплексів NSM… Read More
