Біля цього села поруч з Подільськом козаки від татар оборонялись та перемогли їх

Дорога до села веде вниз, в пологий яр, стелиться серед легкої зелені луків і Панського саду зі старими яблунями… 

Дух старовини і благодаті витає над селом від церкви Покрови Божої Матері, якій цьогоріч виповнюється 140 років. Храм із товстих дубових стовпів зведено 1883 року без єдиного гвіздка. Церква у блакитно-білих кольорах діє і занесена до Єдиного державного реєстру пам’яток архітектури.

Як козаки від татар відбивались

Село засновано у XVI столітті і названо на честь козака Івашка. Це єдине село на Кодимщині, де залишилися назви вулиць за назвою козацьких сотень – всього у селі вісім сотень. 

Про козацьку славу села свідчить козацький хрест на честь історичної битви, що відбулася в урочищі Кодима восени 1693 року.

— Тоді сорокатисячне військо кримського хана рушило на Київ. У степу, біля річки Кодима, що була рубежем між турецькими й польськими монополіями, татари зустрілися із семитисячним загоном Семена Палія. Ворог мав величезну перевагу. Відбивши перший удар татар, козаки звели кругове укріплення з возів з землею. Весь день татари штурмували козацький табір, та так і не прорвалися крізь лави захисників. А вночі Семен Палій наказав воякам побудувати на Кодимі греблю (згодом, ймовірно, вона одержала назву Палієве озеро). На світанні у ворожий табір хлинула вода. Вороги в паніці почали тікати. У тил їм вдарило козацьке військо. Татари зазнали поразки, а бій увійшов в історію як битва на Кодимі. Пам’ятний знак створив скульптор Владислав Ільницький, вирізьбивши його із кам’яної глиби. Митець родом із Гайсина (Вінниччина), брав участь у бойових діях. В одному з боїв загинув його брат-близнюк. Владислав тоді отримав тяжке поранення і нині знаходиться на реабілітації за кордоном.

Такий самий хрест ми мали вирізьбити і покласти в Румунії на місце, де була заснована Задунайська Січ, в гирлі Дунаю. Все було узгоджено, проте війна перекреслила плани, — розповідає староста села Петро Погорілий.

Великодні традиції

У Івашкові, як і в сиву давнину, раз-по-раз повертаються до випікання домашнього хліба. Випікають його жінки. Хоча у старовину випікали хліб тільки чоловіки. 

Фельдшерка Олександра Колесник згадує, що, за переказами її бабусі, пасхальний хліб колись був прісним і прямокутним. А вже згодом паска набула округлої, видовженої форми і стала солодкою. І крашанки Олександра фарбує у спосіб, як колись її з сестрами навчала бабуся. 

— Є багато видів великодніх яєць — крашанки, писанки, дряпанки, крапанки, мальованки… Назва говорить сама за себе. Я роблю фарби з різних відварів. Наприклад, варю буряк і отримую бордовий колір, з-під моркви – жовтогарячий. Щоб отримати жовтий колір, варю кору яблуні-дички. Червоними крашанки робить відвар звіробою. Найчастіше використовую лушпиння цибулі. Від кількості лушпиння і тривалості приготування залежить колір яйця – від жовтого до брунатного, — ділиться Олександра Колесник.

Цибуля з салом для козаків

Славиться село і вирощуванням цибулі.

Звідки така пристрасть до цибулі, ніхто не скаже. Але впевнені, що це йде від козаків, які свого часу освоювали ці землі. Адже відомо, що козаки неодмінно брали з собою у дорогу цибулю з салом. Крім того, одна з основних страв у раціоні козака – куліш — не готується без цибулі. Напевне, звідси і походить у нащадків козаків любов до цього овочу, який родить у них на славу. Тож недарма у краю Північного Причорномор’я кажуть, що такої цибулі, як у Івашковому, ніде не купити – за це і називають цибулянами. 

У пошуках золота

У селі ходять чутки, що його земля просто начинена золотом. Чимало івашківців робили розкопки на власних обійстях. Кажуть, що дехто таки знайшов на своєму подвір’ї скарби, переховав їх, а потім віддав своїм нащадкам.

— У селі пам’ятають випадок, як моя прабабуся, яка була огрядною жінкою, сіла на призьбу і провалилася. Під цією призьбою виявили горщик із золотими монетами. Вона здала золото державі. А за це на П’ятій Сотні (назва вулиці на в’їзді до села) на її прохання встановили вирізьблений кам’яний хрест. За радянських часів хрест скинули у криницю. Оце і вся дяка! — розповідає Марічка Олійник.

Нащадки козаків

Стяг козацької слави — в надійних руках івашківців. Одні поповнили лави ЗСУ, інші – тримають тил. Готують для захисників домашні страви, на благодійних концертах збирають кошти на військове спорядження. 

Значний внесок робить товариство «Івашківське» під керівництвом Михайла Погорілого. Звідси відправлено на фронт чотири автомашини, тонну паливно-мастильних матеріалів, планшети, акумулятори тощо. Також сільгосптовариство надало армії майже півмільйонну грошову допомогу. Крім того, Михайлом Івановичем перераховано ЗСУ понад 100 тисяч гривень особистих коштів.

Читайте також:

• Де на Одещині досі працює старий млин з дуже смачним борошном
• Історичні пам’ятки Тилігулу: великий маєток та гай з русалками