Безбар’єрність на Одещині: прогулянка на візку сільськими вулицями

Він просто інакше не жив

Сергію 60 років і він інвалід з дитинства, в нього вроджений дитячий церебральний параліч. Сергій добре навчався, після школи влаштувався у редакцію місцевої газети – працював кур’єром, оператором комп’ютерного набору, зараз – дизайнером.

Його улюблене хобі – це стрільба по мішенях і воєнна історія. Сергій мешкає один. 

– Якби не інвалідність, обов’язково став би військовим, – каже Сергій.

Два роки тому йому стало важко добиратися на роботу – маршрутні автобуси по селищу не їздять, а таксі дороге. Тоді Бессарабський центр соцпослуг надав Сергію електровізок. Однак у минулому році він впав і зламав стегно. Півроку провів у паліативному відділенні Бессарабської лікарні – ніхто не сподівався, що він зможе встати, але завдяки силі волі Сергій почав робити перші кроки. У грудні минулого року, напередодні 60-річного ювілею, він закомандував, що хоче зустріти його вдома. І тут довелося вчитися усьому заново. Щоправда, Сергію призначили соцпрацівника – вправну господиню Світлану.

Перші хвилини – і перші перешкоди

Зранку я прийшла до Сергія. Разом ми склали маршрут. Сергій давно не був на вулиці, тому вирішили, що він обов’язково має пройти через центральний парк. На жаль, в електровізку сіли акумулятори, довелося скористатися звичайним візком, також узяли ходунки.

Сергій мешкає на першому поверсі двоповерхового будинку. Перша перешкода – сходи, їх усього шість, але пандусу в під’їзді немає, тому спускатися довелося з ходунками. Десять хвилин – і ми нарешті на вулиці. Сергій пересідає у візочок, ходунки складаємо в невеличкий багажник. І одразу стикаємося з другою перешкодою – сходи навпроти дому. Для нас вони непереборні, тому ми робимо коло і зрештою виходимо на дорогу. У селищі не надто насичений автомобільний рух, отже обираємо для пересування саме дорогу.

Перший пункт маршруту – відділ соцзахисту Бессарабської селищної ради, де Сергію потрібно оформити субсидію. Зазвичай цим займається соцпрацівник, але Сергій вирішив спробувати зробити це самостійно.

В адмінбудівлю заїжджаємо з заднього двору, де є пандус. Відділ розташований на першому поверсі. Тут нас одразу зустрічає спеціаліст, і через якихось 10 хвилин ми вирушаємо далі.

Щоб дістатися до парку швидше, проїжджаємо навпростець по «народній стежці» у двір селищної ради – нам туди не треба, але відзначаємо, що пандус тут є. Перепочивши у парку біля бювета, вирушаємо до ЦНАПу. Пандус і тут є, піднімаємося, але ЦНАП знаходиться на другому поверсі. Бачимо поруч зі входом дзвінок для виклику спеціаліста. Спеціаліст виходить, щоб дізнатися суть проблеми. Пояснюємо, що це експеримент.

– Такі виклики для нас звичайна справа. Буває, під’їжджають машиною, дзвонять, ми одразу реагуємо – людині навіть з авто не треба виходити. Часто старенькі звертаються, яким важко піднятися на другий поверх, – пояснює спеціаліст.

Зі зручними магазинами – проблема

Далі за планом – шопінг. По-перше, Сергію треба придбати товари особистої гігієни та побутову хімію.

Проходимо повз магазини в центрі: біля одних пандуса немає, у інших – надто вузькі двері. Обираємо підходящий, але я пропоную спочатку зробити розвідку. Оглянувши приміщення, розумію, що рядки вузькі, подекуди прохід заставлено товарами, людей доволі багато, і навіть на ходунках доведеться штовхатися.

Отже, треба знайти магазин з пандусом, широкими дверима і проходами між рядами. Знайти такий в селищі непросто. Слід зауважити, що крамниць багато, а от просторих супермаркетів у Бессарабському немає. Проте навпроти базара ми таки потрапляємо у магазин, який відповідає всім вимогам. Там і купуємо все необхідне.

Затаритися продуктами значно легше – купуємо все на базарі з відкритих прилавків. Благо, що проходи на ринку широкі, заасфальтовані і сходів майже немає.

Потім йдемо до аптеки. До речі, усі аптеки в Бессарабському обладнані зручними пандусами. Останнім придбали хліб в кіоску.

– Взагалі кіоски – це дуже зручно: під’їхав, купив і поїхав, – зауважує Сергій.

Лікувати зуби – або на четвертому поверсі, або у Буджаку

Наступна «зупинка» – Бессарабська центральна лікарня.

Тут мій колега намітив поставити пломбу і зробити рентген – сімейний лікар направив після того, як Сергій перехворів на ковід. При вході на територію лікарні помічаємо велику мапу-схему розташування будівель лікарні, пандусів, альтернативних входів, стоянки для авто, туалету, доступного для людей у кріслі колісному.

У вестибюль поліклініки піднімаємося по пандусу, але далі проблема – всі стоматологи працюють на четвертому поверсі.

– На ходунках я туди не піднімуся, – хвилюється мій друг. Медсестра пропонує викликати санітарів, щоб допомогли підняти крісло. Сергій розгубився від такої пропозиції – не любить він, коли його на руках носять.

У поліклініці є ліфт, але він багато років не працює.

І тут мені приходить ідея:

– Слухай, у Буджацькій лікарні стоматолог працює на першому поверсі, пандус і вхід там зручні. У Бессарабському ж є соціальне таксі для людей з інвалідністю, то можна ним скористатися, щоб доїхати до Буджаку, – пропоную Сергію.

Так і вирішили зробити, але вже в інший день.

А ось з рентгеном жодних проблем – у новому приймально-діагностичному відділенні на першому поверсі розташований рентген-кабінет. Крім рентгену, тут можна пройти й інші обстеження.

Закінчуємо свій експеримент у редакції – Сергій майже рік не сидів за своїм робочим столом.

– Хоч і продовжую працювати вдома, однак сумую за роботою в офісі, за колективом, за живим спілкуванням. Сфотографуй мене за робочим столом, не хочу фоткатися у візочку.

Враження від подорожі

Після завершення експерименту напросилися висновки. Незважаючи на розширення простору безбар’єрності, бар’єрності для людини у кріслі колісному вистачає.

• Перша перешкода – сходи і вузькі двірні отвори.
• Друге, як зізнався мій колега, «самостійно я би ці три кілометри від дома до центру навряд чи подолав» – на підйомах та пагорбах візочок доводилося штовхати. До крамниць пандуси встановлені так, що заїхати на них самостійно майже неможливо.
• Третє – дороги і тротуари майже не пристосовані для пересування на кріслі колісному, насамперед високі бордюри, незгладжені переходи між дорогою і тротуаром. Бордюр, який багато хто з нас навіть не помічає, просто переступаючи через нього, для людини на кріслі – справжня перешкода.

Питання до експертів

Із запитаннями, які виникли під час прогулянки, звернулася до Олексія Судака, заступника голови Бессарабської громади, і Сергія Білоіваненка, генерального директора Бессарабської лікарні.

Олексій Судак:

– Простір безбар’єрності ми створюємо вже не один рік, однак проблем вистачає, особливо в селах. В минулому році запустили обладнаний для людей з інвалідністю мікроавтобус «мерседес», яким людина безкоштовно може скористатися раз на місяць.

Важко вирішується питання зі встановленням пандусів на об’єктах торгівлі – змусити підприємця встановити пандус та розширити двері ми не можемо, не маємо таких повноважень. Щодо пристосованості медзакладів, то там питання майже вирішені. А ось відновити ліфт у Бессарабській поліклініці не можемо – проблема в самій шахті, і щоб усе полагодити, потрібні декілька мільйонів гривень, в місцевому бюджеті таких грошей немає.

Сергій Білоіваненко:

– До кожного відділення лікарні зроблені пандуси. Відкрито паліативний центр, приймально-діагностичне відділення із новітнім обладнанням. Ми вирішили проблему з рентген-кабінетом – раніше він був лише в поліклініці на четвертому поверсі. Тому відкрили ще один в приймально-діагностичному відділенні на першому поверсі. Стосовно ліфта у хірургічному відділенні, наразі ведемо перемовини з благодійним фондом, що готовий вкласти кошти у встановлення зовнішнього ліфта.

Від редакції. Тему безбар’єрності ми продовжимо у наступних номерах газети, адже багато аспектів залишилися поза нашою увагою.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Читайте також:

• Від землі до реабілітації: що хвилює ветеранів Бессарабської громади
• Від реабілітації до шкільного пакунка: як допомагають ветеранам у Бессарабській громаді
• По двісті тисяч плюс житло: як громади Одещини вирішують дефіцит лікарів