Війна – це не лише запеклі бої, а й побут з його щоденними викликами. Попри небезпеку, наші захисники та захисниці знаходять сили створювати тимчасовий затишок: готують їжу, доглядають за тваринами, підтримують одне одного. До Дня Збройних сил України редакція «Одеського життя» зібрала історії військових про те, як вони живуть між обстрілами та штурмами.
Сергій Гуцалюк, офіцер ЗСУ та начальник Першого міжрегіонального територіального відділу Українського інституту національної пам’яті. Про військовий побут він знає з 2015 року.
– На лінії зіткнення ситуація завжди непередбачувана: обстріли можуть початися раптово, а бої тривати від кількох хвилин до кількох діб. Але під час перепочинку на базі розпорядок дня стає упорядкованим: підйом, сніданок, умивання, облаштування побуту, чищення зброї..
Сергій каже, що зараз на позиціях мало хто тримає домашніх тварин чи город через постійні бойові дії. Але господарство було поширене під час АТО та ООС.
– Коли я був під Маріуполем, наші побратими мали невеликий город. Він дістався у спадок від морських піхотинців, яких ми змінили з 36-ї бригади. Тож усе літо мали щось для салатів. Але на таких локаціях рідко побачиш живність, тому що вона боїться вибухів та обстрілів. Коти та собаки – це інша справа. Вони як антидепресанти для військових. По-перше, тварини нагадують про дім, по-друге, це живі істоти, які тобі довіряють і залежать від тебе.
Також пухнастики допомагають боротися з гризунами в бліндажах і окопах. Сергій жартує, що якби не коти, миші з’їли б їх. Багато випадків, коли тварини відчувають небезпеку перед обстрілами або бойовим зіткненням.
А от місця для відпочинку облаштовані дуже просто. Це може бути стелаж із підручних матеріалів, наприклад гілок, дощок або фанери, на який кладуть каремат і зверху спальник.
– Житло – це бліндаж. Він може вміщувати від 3-4 до 15-20 осіб. У ньому може бути піч або буржуйка. Для освітлення та обігріву використовуємо і свічки. Окоп – споруда для захисту та використовується для комунікації між іншими лініями оборони.
У кожному підрозділі завжди є людина, яка любить і вміє готувати. Така людина користується великою повагою серед бійців.
– Важливо, щоб раціон був різноманітним, а їжа готувалася з любов’ю.Готують усе: борщ, уху, різні каші, салати, млинці, вареники. Крім того, від волонтерів надходить багато смаколиків, зазвичай на свято. Одне з улюблених страв – це змазаний вафельний тортик згущеним молоком чи варенням. Коли ж бійці виходять на рейди чи штурми, вони беруть із собою тільки сухий пайок і воду.
Особиста гігієна в армії – запорука здоров’я, комфорту та профілактики захворювань. За це в кожному підрозділі відповідальність несуть насамперед командири.
– Під час бойових дій дуже виручають вологі серветки. Коли ж є можливість, під час перепочинку деякі бійці організовують мийку чи баню з 2-3 літрами нагрітої води. Щодо прання, все залежить від того, як швидко забруднився одяг.
У польових умовах лікування максимально просте.У кожного бійця повинен бути набір базових лікарських засобів, особливо противірусних.Застудитися у холодну пору року дуже легко, тому майже кожен солдат хворіє.
– Для профілактики та лікування по можливості використовуємо обігрів і народні засоби: часник, цибулю, імбир, імбирний чай.Популярна суміш імбиру, лимона і меду.
Мобільного зв’язку та інтернету на лінії зіткнення зазвичай немає. Це пов’язано з роботою систем радіоелектронної боротьби (РЕБ). На перепочинку доступ до зв’язку є завдяки «Старлінку».
– Що стосується особистих моментів, то вони додають тепла у суворий побут. У кожного є свої улюблені речі: турка, кава, компанія, з якою можна поділити ці приємні хвилини. Я завжди беру у відрядження турку та портативну газову плиту. Встаю раніше за всіх і готую каву для хлопців. Це невелика традиція, яка дарує відчуття домашнього затишку, – ділиться особистим офіцер.
Мія – військовий медик. До війни вона професійно займалася фігурним катанням, але в 2020 році, у 18 років, вступпила до лав Збройних сил України. Через окуляри та кардіостимулятори її спочатку сприймали скептично. Сьогодні Мія служить на передовій, евакуює поранених на Курському напрямку.
Мія, військовий медик, рятує життя. І не бійтеся коси в її руках. Усі недобрі асоціації – лише гра вашої уяви.
Перший бойовий досвід Мія отримала на Донбасі під час навчальної ротації. Вона очікувала тренування в тилу, але одразу опинилася за сім кілометрів від лінії фронту.
– Тоді почалися справжні бойові реалії. По-перше, турнікет і бронежилет завжди мають бути поруч. По-друге, наша командирка постійно влаштовувала іспити на виживання. Наприклад, раптово заходила в душ із криком: «Граната!». Ось така вона, наша буденність.
Мія розповідає, що більшу частину часу медики живуть у підвалах. Це мінімальний захист від обстрілів, особливо коли привозять поранених бійців. Сплять у спальниках на карематах, із собою завжди беруть теплий одяг і налобний ліхтарик. У військових і медиків немає упереджень щодо того, хто має готувати. Але деякі дівчата прагнуть створити домашній затишок навіть у польових умовах.
– На чергуванні чи виїзді обходимося сухпайками. Але якщо є можливість, намагаємося готувати. Наприклад, в Оріховому без води, світла і газу, під обстрілами КАБів, ми облаштували кухню. Хто готував, хто прибирав. Ми не ділимо на «своє – моє». Усе, що хтось купує, одразу стає спільним. Якщо влітку з’являється можливість залишитися на одному місці, іноді садимо зелень. Проте тварин чи город ми не тримаємо, тому що можемо будь-якої миті змінити локацію.
Особливо важко на війні з особистою гігієною. Іноді душ – це просто пів літра води: половиною намочився, половиною змив. Буває, що допомагають вологі серветки або нагріваються сухі душі – це вже зійде за справжню спа-процедуру. Нижню білизну та окремий одяг часто просто викидають, бо прати немає можливості.
– Коли я була на Авдіївському напрямку, чоловік надіслав мені посилку із сухими душами. Але там був цікавий момент: до мильної серветки додавався пакетик, який її нагрівав. Це було, як у рекламі: “О, “Палмолив”, мій ніжний гель”.
Чи є місце красі на війні? Мія відповідає, що є! Навіть на війні хочеться виглядати добре. Наприклад, вона робила укладку волосся за допомогою буржуйки. Це виглядало дуже кумедно, але працювало. Деякі роблять манікюр на позиціях, хтось нарощує вії, щоб не турбуватися про макіяж. Мія каже, що коли ти виглядаєш красиво, відчуваєш себе сильнішою.
– Я вважаю, що воювати треба з комфортом: якщо можна купити рибу і посмажити стейки на вогні або повісити гамак між деревами, я це зроблю, навіть якщо це Донбас.
Попри всі труднощі, медик зберігає оптимізм і каже, що війна вчить знаходити вихід з будь-якої ситуації.
Бойовий медик з позивним «Вомбат» приєдналася до боротьби з окупантом ще під час Революції Гідності. Пізніше приєдналася до київського осередку «Патріота України», який згодом став батальйоном, а далі полком «Азов». Пізніше «Вомбат» присвятила себе спорту, але з початком повномасштабного вторгнення повернулася в стрій. Її шлях почався на Куп’янському напрямку, а потім продовжився на Донбасі, який вона особливо полюбила.
– Спочатку я допомагала в госпіталях, розбирала завали на деокупованих територіях, а пізніше евакуювала мирних жителів з Бахмута та інших гарячих точок. У 2023 році я підписала контракт із ЗСУ. Це було нелегко через бюрократичні процедури, але тепер я бойовий медик у розвідувальному підрозділі: трохи лікую, трохи пишу, люблю стріляти.Я працювала на кейс-еваку, чергувала на позиціях, а зараз супроводжую поранених і хворих, займаюся госпіталізаціями і реабілітацією, надаю іншу медичну допомогу.
«Вомбат» каже, що будні бувають різні, залежно від поставлених завдань. Іноді завдань дуже багато, іноді трохи спокою, але передбачити, як складеться день, неможливо.
– Мій ранок починається з кави «3 в 1», а вечір – з гідазепамом і мелатоніном, адже у всіх проблеми зі сном. Коли ми не на виїзді, живемо в сільському будинку, який потребує догляду, тому доводиться займатися господарством. На виїзді спимо в бліндажах або погребах. Місце для сну облаштовуємо заздалегідь: ліжка з піддонів, зверху каримат чи плед.
Також у військовому побуті речі першої необхідності – генератори, павербанки, газова грілка, термос і кип’яток.Приготування їжі на фронті – добровільна справа.Якщо ніхто не бажає, захисники роблять це по черзі.
– Раціон залежить від обставин: щось видає продовольча служба, щось купуємо самі, щось приносять волонтери.У цілому смаколики і ліки передають волонтери, здебільшого друзі та знайомі.Щодо солодощів, більшість їх любить, але кожен по-своєму заїдає стрес. Я, наприклад, дуже люблю суху мівіну та енергетичні напої.
Через стрес у жінок нерідко виникають збої в гормональному фоні, тому все потрібне має бути під рукою.Важливі сухий шампунь, вологі серветки, змінна білизна та інші базові речі.
– Найважче дбати про особисту гігієну на виїзді, особливо в критичні дні. Буває таке, що коли «криє» танк або дрони кружляють, як бджоли, не можна просто вийти в туалет.Коли ж знаходимося на основній дислокації, і з водою пощастило, є можливість пратися і митися, якщо тільки російські військові не знищили інфраструктуру.Також я не фарбуюся, але у мене перманентний макіяж – він виглядає як справжній. Коли робота на місці, роблю манікюр. Так хоча б трохи відчуваю себе жінкою, а не кротом, що живе під землею.
Макіяж і манікюр, коли є можливість їх робити, допомагають Вомбат відчувати себе жінкою, а не кротом, що живе під землею.
Як би важко не було, «Вомбату» подобається простота військового побуту – можна вижити за будь-яких умов. Особливо разом з екіпажем, який вже стає як родина, де є розподіл обов’язків і взаєморозуміння.
В’ячеслав, позивний «Оффшор», нещодавно отримав звання молодшого сержанта ЗСУ. До фронтового побуту він ставиться відповідально. Проте зізнається, що побутові труднощі залежать від багатьох факторів: ролі офіцера чи командира, напрямку, на якому виконуєш завдання, а також від власного ставлення.
– Умови на фронті вимагають швидкої адаптації. Як тільки надходить бойовий наказ, підрозділ має переміщатися з локації на локацію. Спочатку ти просто виживаєш під щоденними обстрілами, коли земля буквально пливе від вибухів. Це реалії, які не покажуть у кіно чи в репортажах.
Після тижнів інтенсивних боїв військових зазвичай відправляють на ротацію. Вони розміщуються групами в будинках у населених пунктах неподалік від фронту.
– У цей час кожен займається тим, чим може або вміє. Іноді нас відправляють на полігон, де в перервах між відпочинком тренуємось і виконуємо вправи.
Великим плюсом сучасної української армії В’ячеслав вважає відсутність старшинства у побуті: тут усі рівні, особливо якщо йдеться про господарські справи.
– Я думав, що всі люди вміють готувати. Але виявилося, що для деяких хлопців зварити пельмені – це пік кулінарії, – посміхається В’ячеслав. – Тому я взяв на себе роль кухаря. Я готую, наводжу лад, знаю, як зберігати продукти, як їх поєднувати. Кухня – це моя зона, і тут ніхто не може зі мною сперечатися.
Харчування військових залежить від місця знаходження. Наразі армія забезпечує продуктами хорошої якості – це консерви, крупи, м’ясо, а іноді й молочка. У польових умовах їжа – це, звичайно, сухпайки.
– Я готую для своїх хлопців усе, що можу, – борщі, котлети, супи. Нещодавно затопили піч у будинку, і я зварив борщ у котлі. Він вийшов неймовірним! Повірте, це мій мільйон разів варений борщ, і я точно знаю, що кажу.
Зараз В’ячеслав із побратимами знаходиться у Сумській області. Вони живуть на хуторі в мазанці. У ній одна кімната з піччю, старими вікнами, що погано тримають тепло, дровами, які доводиться рубати, спальниками, на яких важко відпочити, і туалетом на вулиці. Але це вважається хорошими умовами, враховуючи, що багато бійців живуть в окопах або в посадці. До цього, в Донецькій області, під Святогірськом, вони жили у великому будинку з водонасосом, пральною машиною та бойлером.
– Моя кухня – це китайська електроплитка на одну конфорку і мультиварка. Я завжди відмовлявся від мультиварки, вважав її марною витратою. Але, здається, Бог на мене звертає увагу, – жартує В’ячеслав.
В’ячеслав завжди бере із собою два комплекти одягу, постільну білизну та подушку, адже без цього йому важко обходитися.Тепло і можливість нормально помитися він сприймає як справжню розкіш. Прання ж стає окремим викликом, особливо в польових умовах.Утім, на щастя, місцеві жителі, з якими вдалося налагодити стосунки, часто допомагають. Зараз, наприклад, з пранням військовим допомагає місцева бабуся.
– Завжди важливо підтримувати нормальні стосунки з місцевими, навіть якщо вони «ватники». Це допомагає зберегти людяність. І якщо ти не зможеш знайти спільну мову, то залишишся без домашніх яєць, молока, дров чи іншого.
Військові також не обходяться без домашніх тварин, які стають їхнім побутом.
– Хлопці з радістю доглядають за котами і собаками. Ранок починається з питання: «А коти нагодовані?». Ти починаєш по-іншому ставитися до всього живого. Тобі хочеться когось погладити і потискати. Хоча з мишами я боровся жорстко. Потрапляєш у будинки, покинуті господарями, і там справжнє мишаче царство.
В’ячеслав каже, що волонтерської допомоги стало набагато менше, але навіть це підтримує бійців на передовій.
– Посилки зі шкіл надходять регулярно, хоча зазвичай це шкарпетки чи дрібниці. Справа зовсім не в тому, що мені потрібні ці речі – слава Богу, я можу їх придбати. Але коли знаходиш дитячі листи зі словами підтримки, тоді розумієш: усе це має сенс, ти робиш це не дарма, – згадує В’ячеслав.
Читайте також:
Вибір редакції: Сила в тобі: Як Kernel дбає про добробут та ментальне здоров’я команди (відео)
В Одесі почнуть виконувати рішення судів про знесення незаконних будівель. У список на демонтаж уже… Read More
Миючі пилососи є інноваційними пристроями, які не лише видаляють пил і бруд, але й одночасно… Read More
Щороку 12 грудня відзначається День Сухопутних військ України. Це найбільший і найпотужніший вид військ у… Read More
Через профілактичні ремонтні роботи, які планують на сьогодні в ДТЕК Одеські електромережі, багато абонентів Південного,… Read More
У четвер, 12 грудня 2024 року, розпочалася тисяча двадцять третя доба широкомасштабної збройної агресії росії… Read More
Уряд України готує до приватизації Одеський припортовий завод. На продаж планують виставити всі акції та… Read More
