13 онуків та 25 правнуків: історія великої родини бабусі Ганни з Любашівщини

Без корови на селі важко

Безліч випробувань випало на долю Ганни Василівни. Росла без батька. Родина бідувала, роботи усім не вистачало. Тому миловидна галичанка, уродженка прадавнього села Пнів, що на Івано-Франківщині, замолоду подалася у Причорномор’я на заробітки.

Спершу Ганнуся трудилась нормовичкою на ланах новокарбівського колгоспу «Родіна», невдовзі стала дояркою. І до 60 літ натхненно працювала й завжди була в передовиках. Зберігає Ганна Василівна в комірчині численні грамоти, похвальні листи та нагороди за високі надої молока. Колишній голова «Родіни» Микола Козяр, зустрічаючи когось з її дітей, завжди добрим словом відгукується про свою колишню робітницю, згадуючи не лише про її плідну працю, а й про те, як вона гарно співала у сільському клубі щирих українських пісень.

Коли ж Ганна з’явилася у селі десь на початку 70-х років, свати не забарилися. Обжившись на новому місці, Ганна Бабюк з роками і власну хатину надбала. Добротна оселя, у якій і досі мешкає бабуся, дісталась їй у спадок від стареньких та бездітних Нігрешів, якими вона опікувалась. Доглядала і за своєю матір’ю, яку перевезла у Новокарбівку. «Переманила» на Одещину й сестер.

З останнім чоловіком — майстровитим колгоспним будівельником та столяром Петром Дуцем — у любові та злагоді прожили майже пів століття.

Добудувавши прибудови та хліви, утримували невелике стадо корів, свиней та іншу живність, бо без цього на селі не проживеш. Як тоді, так і зараз. Подружжя виростило п’ятьох діточок: Толю, двійнят Сергія і Тетяну, Наталку, Світланку та збагатіло на онуків й правнуків. На жаль, кілька літ тому глава великої родини пішов у засвіти.

Нині старенькою матір’ю опікується її донька Тетяна, яка переїхала з дітьми з Хмельницького. Вона утримує корову, бичків, порається по господарству. Ганна Бабюк, попри поважний вік, завжди старається знайти собі заняття: із сапкою можна побачити її на городі, чи на ослоні в’яже у косички цибулю та часник, чи теребить квасолю і кукурудзу.

Яке ж це щастя — онуки і правнуки

Важке сільське життя загартувало бабусин характер, не вплинувши на її людяність та сердечну доброту.

Багатьох своїх онуків і правнуків допомогла вибавити бабуся Ганна. Лише в Новокарбівці мешкає добрий десяток прямих нащадків довгожительки, котрі турбуються про неї. Бабуся рада всім. Так, четверо її кровиночок мають по двоє дітей, найменша донечка Світлана, як і мати, — п’ятьох.

Найбільш багатий на онуків син бабусі — воїн ЗСУ Анатолій — їх у нього восьмеро! Наймолодшому правнуку Давиду ще й року немає, а найстаршому – Михайлу — 21 рік.

До сільської трудівниці на іменини, які вона святкує 25 вересня, з’їжджаються родичі з багатьох куточків України. Найбільше ж рідні мешкає на Одещині: у Новокарбівці, сусідньому Троїцькому та на півдні Одещини. Щоправда, через війну гостей на подвір’ї Ганни Василівни буває дедалі менше. Її старший син Анатолій з Тарутиного та онук Олексій Бабюк з Троїцького воюють з перших днів війни. Майже півтора року захищав Вітчизну онук Валентин Лавренюк, який змушений був повернутися до своєї родини, у якій виховуються четверо неповнолітніх дітей.

Тож журиться старенька, молиться, щоб нарешті клята війна скінчилася, батьки повернулись додому до своїх дітей та дружин.

Усім серцем прагне бабуся Ганна, щоб діти, онуки й правнуки та всі українці жили щасливо під мирним небом, а вона нарешті діждалася праправнуків.

Читайте також:

• У вишуканій сукні та без корови: якою може бути сільська жінка на прикладі Людмили Базаджи з Котловини
• «Ми вчимо один одного»: як трудовик став креативним вчителем інформатики
• «Мене надихає Дунай!»: як художник з Рені повертає втрачені будівлі на полотна