Обмін полоненими: історії звільнених українців

Про долі та затримання українців розповіли у ТСН.

2001 день провів у полоні 55-річний Микола Карпюк. Його заарештували російські прикордонники в березні 2014-го на кордоні між Брянською та Чернігівською областями. Довгий час його місце перебування було невідоме. Згодом з’ясувалося – в’язня доправили до Брянська. Потім – до СІЗО міста Єсентуки.

Туди ж привезли і 45-річного Станіслава Клиха, якого затримали в серпні 2014-го в російському Орлі, куди чоловік приїхав, щоби з’ясувати ситуацію з дівчиною, з якою в нього були стосунки. І вже у травні 2016-го року Клих та Карпюк опинилися на судищі в Чечні. За те, що вони нібито воювали в 94-му, 95-му роках під час першої чеченської війни на боці Ічкерії та вбивали російських військовослужбовців. Звісно, жодного доказу проти наших хлопців – лише тортури.

«Протест проти спроб позбавлення мене громадянства України, оскільки я був і є громадянином України і залишаюся. Я не визнаю анексії Криму та військового захоплення Криму РФ і будь-які договори, які укладає нині нелегітимний уряд Криму з РФ, що вони недійсні. Я не кріпак, мене не можна передати разом з землею в громадянство», — заявив на суді звільнений політв’язень Олег Сенцов.

Ці слова режисера справили враження без сумніву на весь світ. 1946 та 1942 дні – це понад п’ять років у в’язницях провели Сенцов та Кольченко.  Ці прізвища довгий час ішли у зв’язці. Бо заарештовували та судили їх разом.

43-річного режисера, та 29-річного студента Олександра Кольченка – кримчан затримали в травні 2014-го року з різницею в чотири дні. Їх звинуватили у фантастичному злочині — намірі підірвати вічний вогонь і пам’ятник Леніну в Сімферополі. Сенцов – ватажок «терористів», Кольченко – учасник групи.

Обох били і катували. У серпні 2015-го року в Ростові-на-Дону Сенцова засудили на 20 років і відправили сонцелюбного кримчанина за три тисячі кілометрів від дому в край вічної мерзлоти і полярної ночі в колонію суворого режиму містечка Лабитнангі. Кольченка того ж дня засудили на 10 років та доправили в Челябінську область.

Але і за ґратами чоловіки продовжували боротьбу як могли. Сенцов голодував 145 днів. Припинив через загрозу примусового годування. Кольченко теж оголошував голодний протест. І теж  довів себе до повного виснаження.

Обмаль інформації було про долю Артура Панова. 21-річного студента, активіста, блогера, жителя міста Краснодон – нині окупована частина Луганської області — затримали в грудні 2015-го, ймовірно бойовики «ЛНР» за невідомих обставин. На момент затримання хлопцю не було й 18 років. Але росіян не зупинило те, що хлопець неповнолітній. Спочатку його доправили в СІЗО російського Таганрога. А в серпні 2017-го року засудили до восьми років за звинуваченням у шпигунстві та підготовці теракту на території Російської Федерації. У полоні провів 1376 днів.

Схожа ситуація і з 63-річним Олексієм Сизоновичем, який усе життя пропрацював на шахті в тому ж самому Краснодоні. Насправді, Сизонович допомагав нашим військовим у тилу ворога. Подробиць – немає. Відомо, що пенсіонера затримали у вересні 2016-го року під час нібито «незаконного перетину кордону».

У липні 2017-го його засудили до 12-ти років суворого режиму та етапували в район Новосибірська з традиційним обвинуваченням — за підготовку теракту. Сизонович зізнавався, що його катували. Він та Панов довгий час були кісткою в горлі РФ. Факт їхнього вивезення та суду довгий час приховували. Бо ці арешти не стикувалися з офіційною позицією росіян про те, що українці в російських тюрмах не мають стосунку до війни і їхні прізвища не можуть обговорюватися в темі звільнення.

Євгена Панова – 42-річного жителя Енергодара затримують у серпні 2016-го в анексованому Криму. Ветеран АТО, волонтер, у Криму опинився, бо його попросили про допомогу. У липні 2018-го «Верховний суд» Криму засудив його до восьми років колонії суворого режиму за належність до групи диверсантів, яка нібито займалася контрабандою та зберіганням боєприпасів. Перебував у колонії в Омську. За словами Панова, співробітники ФСБ неодноразово застосовували проти нього тортури – лупцювали залізною трубою, підвішували та били струмом.

У вересні  2016-го в Москві затримують українського журналіста, кореспондента нацдержагентства «Укрінформ» 50-річного Романа Сущенка, який із 2010-го року працював у Парижі. У Москву він приїхав до брата. Його виявили випадково в московському СІЗО «Лефортово» російські правозахисники. Сущенка звинуватили в шпигунстві на користь України та в червні 2018-го року Московський міський суд засудив його до 12 років колонії суворого режиму та етапували до Кіровської області. За ґратами Сущенко провів  1045 днів.

48-річного Володимира Балуха, який народився і весь час жив та працював фермером у Криму затримали в грудні 2016-го року у власному будинку. За те, що чоловік не визнав анексію Криму, не знімав прапор України і на додачу повісив іще на своєму будинку табличку «Вулиця Героїв Небесної сотні, 18», яку російська окупаційна влада вимагала зняти. Не витримавши, ФСБ проводить обшуки вдома і начебто знаходить боєприпаси. Та оскільки все шито білими нитками аж занадто неохайно Балуху додають напад на тюремника.

У серпні 2017-го його засуджують майже на 4 роки. Згодом термін ув’язнення збільшують. Балух оголошує голодування, втрачає 30 кілограмів ваги. Без їжі – 80 днів. Він неодноразово повідомляв про знущання з нього в Сімферопольському СІЗО. Частину поневірянь Балух провів у виправній колонії №4 міста Торжок Тверської області. У полоні — 1004 дні.

У серпні 2017 року в білоруському Гомелі зник 21-річний студент Києво-Могилянської Академії — Павло Гриб. Він поїхав до дівчини, з якою познайомився в інтернеті. Та після розголосу і запевнень білоруської влади про непричетність — росіяни повідомили, що Гриб у них. ФСБ буквально викрала хлопця з іншої держави. Спочатку його вивезли в Смоленську область, а потім — етапували до Ростова-на-Дону. У березні цього року той же суд у Ростові визнав Павла винним у сприянні терористичній діяльності і засудив до шести років колонії. Єдиний зв’язок із політикою — це його батько, ветеран АТО і капелан. Він наймолодший із нині визволених хлопців. У в’язницях провів 745 днів.

Останній бранець, якого незаконно затримали – 58-річний Едем Бекіров, кримський татарин, який жив у селищі Новоолексіївка Херсонської області. Бекірова затримали російські силовики на в’їзді до Криму в грудні 2018-го року. Його теж назвали терористом. Активісту закидали поширення і транспортування понад десяти кілограмів тротилу і 190 бойових патронів. Це при тому, що Бекіров має численні хронічні хвороби і ходить на милицях, бо втратив ногу. Тому навіть фізично не міг бути причетний до тероризму. Його тримали у Сімферопольському СІЗО. За ґратами провів 270 днів.

25 листопада 2018 року буксир «Яни Капу» в супроводі бронекатерів «Бердянськ» та «Нікополь» розпочав перехід до Керченської протоки з метою потрапити в Азовське море та створити військово-морську базу в районі Маріуполя, Бердянська, Генічеська. Мета – зупинити блокаду українських портів росіянами, яка тривала з вересня.

Проти двох українських кораблів та одного буксира – 11 кораблів росіян, два штурмові гелікоптери та два бойових літаки. Розуміючи розстановку сил, перекриття Керченської протоки суховантажем, українці розвернулись і вирішили повертатися до Одеси. Але росіяни не зупинились і почали переслідування вже навіть у нейтральних водах Чорного моря. Дійшло до тарана і неприкритої стрільби по українських кораблях.

Гатити почали по «Бердянську». Стріляли по моряках і з бойового гелікоптера К-52. Це стає відомо з перехоплення переговорів диспетчера та екіпажів. Наших моряків — поранено.

24 моряки та три кораблі опиняються в полоні. Усіх спочатку відправляють до Керчі, далі — до Москви у слідчий ізолятор «Лефортово», поранених – у шпиталь «Матроська тиша».  А потім близько десяти судових засідань і на жодному вони не визнали себе підсудними для цивільної Феміди Росії. А тільки військовополоненими у незаконній військовій операції Кремля. Хоч спецслужби доклали немало зусиль, аби це змінити.

Міжнародна спільнота визнала дії Росії протиправними. Міжнародний трибунал ООН з морського права постановив негайно відпустити моряків. Діти, дружини і мами військовополонених рахували кожен день полону своїх чоловіків. Їх вийшло 286. І це був дуже довгий морський бій.

Нагадаємо, 7 вересня в Україну з Росії повернулися політв’язні та полонені моряки.

Фото: УНІАН